17 жовтня 2018 року відбулося спільне засідання Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти та Президії Національної академії наук України з питання «Національна академія наук України: основні засади розвитку та державної підтримки». Інформаційне повідомлення про засідання було опубліковано в газеті «Голос України» за 2 листопада 2018 року. Газета розпочинає публікації матеріалів з цього засідання.
Сьогодні публікуємо матеріали доповіді першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Олександра Співаковського.

Олександр Співаковський, Борис Патон.

Шановний Борисе Євгеновичу! Шановні колеги!
Я хочу сказати, що це перше у цьому скликанні, але, сподіваюсь, не останнє наше спільне засідання. Я думаю, що це дуже гарний майданчик для створення належної фахової експертизи, для напрацювання відповідних аналітичних матеріалів, для того, щоб ми разом, профільний комітет Верховної Ради України та Національна академія наук України, а також профільні національні галузеві академії наук України якраз створювали відповідні документи, які ми давали б можливість не тільки законодавчим чином забезпечувати, але на основі яких велася би підготовка необхідних матеріалів для того, щоб Кабінет Міністрів України та профільні міністерства могли їх імплементувати.
У листопаді цього року виповнюється 100 років відтоді, коли гетьман Павло Скоропадський фактично заснував Національну академію наук. Це означає, що це історично наше дитя, яке створене ще першою владою, яка сказала, що Україна — це держава, і що вона незалежна. І 100 років Національна академія наук України існує. І які б часи не проходила наша держава, які б вони не були складні, але ніхто собі не дозволив закрити чи сказати, що Національна академія наук України не потрібна.
Я хочу сказати, що різні країни світу мають різні моделі науки, і це абсолютно нормально. Але створена Україною Академія наук ще раз підкреслила те, що наша держава має власну точку зору, власну історію і власне бачення. Я хочу лише нагадати імена тих науковців, які якраз відомі в світі: це в першу чергу видатний природознавець Володимир Вернадський; це всесвітньо відомий філолог і філософ Дмитро Чижевський; це геніальний авіаконструктор Ігор Сікорський; це головний конструктор перших пілотованих космічних кораблів, основоположник практичної космонавтики Сергій Корольов; це засновник наукової школи кібернетики, піонер комп’ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики Віктор Глушков та багато інших яскравих українських учених.
До речі, я сам був аспірантом з 1982-го по 1985 рік в Інституті математики Академії наук України у відомого вченого члена-кореспондента Сергія Чернікова. Сергій Миколайович якраз був науковим керівником кандидатської дисертації у Віктора Михайловича Глушкова. І я пишаюсь тим, що мені довелось бути також аспірантом тієї людини, яка фактично допомагала готувати кандидатську дисертацію Віктора Глушкова.
І якраз це є прикладом і розумінням того, що Національна академія наук України і національні галузеві академії наук України не тільки виконують функцію створення відповідних наукових продуктів для ринку праці і суспільства, а в першу чергу створюють людський капітал. Це є дуже важливим, бо багато аспірантів, багато наукових шкіл створюють якраз той людський капітал, який потім працює і в університетах, і в промисловості, і так далі.
Отже, роль науки в розвитку Української держави завжди була визначальною, а НАН України по праву була визнаним лідером усієї наукової спільноти, центром створення людського капіталу, навколо якого гуртувалися видатні носії інтелекту, нових ідей та найсучасніших технологій.
Ми розуміємо, що зараз в країні є великі проблеми. І нинішні проблеми, на мій погляд, пов’язані з тим, що переходячи від командно-адміністративної моделі управління до тієї системи, в якій сьогодні ми живемо, державного бачення розвитку вітчизняної науки, на жаль, досі так і немає. Державна політика, основана лише на скороченні фінансування науки, — це шлях в нікуди, вона не йде на користь науці і аж ніяк не сприяє залученню талановитої молоді до наукової діяльності. Це означає, що через створення штучних перепон наші креативні молоді науковці не капіталізуються в Україні та не створюють додаткову вартість для нашої держави, а створюють її за кордоном. До того ж наявна система закордонних грантів мотивує нашу молодь їхати в інші країни, вимиваючи людський капітал з теренів України. І в результаті ми маємо, на жаль, колосальну проблему. Ми повинні розуміти, що для цього потрібно зробити і маємо спільно шукати вихід з ситуації, що склалася.
Я хочу сказати, що дійсно держава Україна сьогодні має великі виклики. Насамперед — це війна! Тільки в цьому році в проекті бюджету України закладено 210 мільярдів гривень на оборону, але ми повинні розуміти, що в будь-якій країні, як, наприклад, в Ізраїлі, більшість таких коштів спрямовуються саме на створення вітчизняного оборонного продукту. У нас же, на жаль, значна кількість коштів спрямовується на закупівлю закордонного технологічного озброєння, замість того, щоб підтримувати вітчизняний оборонний комплекс.
Я хочу сказати, що наш профільний Комітет і Верховна Рада України зробили дуже важливу частину роботи для вирішення цих проблем. Фактично три роки тому ми прийняли новий Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». На наш погляд, це був прорив, який якраз і утворив законодавче поле для імплементації нової моделі і управління, і фінансового забезпечення, і капіталізації молодих людей.
Далі — етап імплементації, який покладається на Кабінет Міністрів України. Це найбільш складна частина, яка потребує організаційного, нормативного та, найголовніше — фінансового забезпечення.
Якою ж є ситуація на сьогодні?
Перше — ми бачимо сьогодні залишковий принцип фінансування науки, відсутність науки у пріоритетах державного розвитку в економічному, оборонному їх блоці, як наслідок — скорочення значної частини насамперед активних молодих науковців.
Друге — одним з критичних ризиків сьогодні стали процеси зменшення наукового потенціалу в країні, які набули ознак справжнього лиха, і ми навіть не уявляємо собі їх наслідків.
Третє — з року в рік ми втрачаємо молоді наукові кадри, які все частіше обирають інші країни для реалізації свого потенціалу.
Четверте — у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» закладено норму витрат на науку в розмірі 1,7% ВВП. Сьогодні ми навіть половини не маємо від цього, та навіть не дотягуємо до 0,26%.
П’яте — конкурсне фінансування за рахунок Державного фонду фундаментальних досліджень було і залишається мізерне, що не може вплинути на ситуацію в країні. І наскільки ми бачили в проекті бюджету, це фінансування значно менше 300 мільйонів гривень. Ми розуміємо, що за рахунок цих коштів не можемо дати відповідне грантове забезпечення для наукових колективів, в тому числі і для молодих науковців. Національний фонд досліджень України мав би виправити таку скрутну ситуацію, але він вже три роки після прийняття нового закону так і не може розпочати свою діяльність.
Шосте — великі надії покладались на новостворену Національну раду України з питань розвитку науки і технологій. Проте вона, на наш погляд, повноцінно не працює, провела тільки одне засідання під головуванням Прем’єр-міністра України, тоді як за законом має збиратись не менш як чотири рази на рік. Але ж на це коштів не потрібно, мова йде лише про увагу, про пріоритети, та визначає, чи є ці пріоритети взагалі, чи ні.
Сьоме — також не забезпечується належним чином організаційна діяльність Наукового комітету Національної ради та затягується розгляд Національною радою його подань. Як наслідок, до сьогодні не може зареєструватись та розпочати свою роботу Національний фонд досліджень України.
Восьме — неправильно робити ставку лише на сировинні галузі, ми не маємо бути сировинною країною, і ми повинні це розуміти.
Шановні колеги, це проблема організаційного забезпечення. Інвестиції в науку і технологію здійснюють істотний довгостроковий вплив на економічний розвиток країни. Разом з тим, в Україні практично відсутні замовлення влади на наукові розробки через повну заборону Кабінету Міністрів України створення державних програм.
Але ж Кабінет Міністрів України навпаки повинен давати завдання профільним міністерствам замовляти ці роботи, співпрацювати з науковим потенціалом. Ну скільки ми можемо фінансувати інтелектуальну власність, яка створюється за кордоном? Більш того, велика кількість цієї інтелектуальної власності створюється нашими людьми, але вже під іноземними брендами.
Також хочу звернути увагу на те, що і як робить Кабінет Міністрів України. Сьогодні на засідання уряду винесено на розгляд проект розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо реформування вітчизняної наукової сфери». У пояснювальній записці до цього документа зазначається, що проектом цього акта затверджується План заходів щодо реформування вітчизняної наукової сфери. Цим Планом передбачається, зокрема, підготовка пропозицій щодо засад державної підтримки і стимулювання інноваційної діяльності з метою використання результатів наукової і науково-технічної діяльності в реальному секторі економіки, визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та шляхів підтримки їх реалізації (п. 3). А тепер перегортаю сторінку і читаю пункт 5: «Реалізація проекту акта не потребує додаткових матеріальних фінансових витрат державного бюджету». А у пункті 6 стверджується, що реалізація проекту акта не матиме впливу на ринкове середовище та забезпечення прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян і держави; розвиток регіонів; ринок праці; громадське здоров’я, екологію та навколишнє природне середовище.
Тоді виникає питання — як так може бути, коли на одній сторінці урядового документа зазначається, що реалізація Плану заходів стимулюватиме інноваційну діяльність, матиме потужний вплив на реальний сектор економіки, а на іншій сторінці йдеться про те, що реалізація проекту акта не матиме впливу на ринкове середовище. Це якраз розрізання і відсікання Національної академії наук, галузевих академій наук, наукової спільноти, університетів від економіки держави.
Більше того, якщо ми подивимося програму уряду, яка ще була сформована у 2014 році, то побачимо, що взагалі наука і вища освіта належать до нової соціальної політики, а не до нової економічної політики. Все поплуталось...
Тому для нас дуже важливо знайти правильне рішення, правильний шлях. Просте скорочення видатків — це шлях в нікуди. Це не популізм, це абсолютно об’єктивні висновки. Закон, який ми зробили, це — наша справа і наша відповідальність, він дає майданчик для дискусій і створення відповідного плану в Кабінеті Міністрів України. Тому ми звертаємося і будемо звертатися через відповідні рішення комітету, у тому числі і з допомогою сьогоднішнього спільного рішення, до Кабінету Міністрів України, до профільного міністерства, від яких дуже багато чого залежить.
Шановні колеги, я хочу сказати, що нам слід активно використовувати внутрішні ресурси та науково-технічний потенціал України. Розробки вітчизняних вчених мають працювати на державу. Цього, на жаль, немає. Враховуючи вражаючі темпи скорочення науковців, а це майже 40 відсотків за останні десятиріччя, то скоро і вітчизняних вчених, на жаль, не буде. З одного боку, молодь від’їжджає, з іншого боку, колосальне старіння, і в підсумку ми отримали сьогодні таку скрутну ситуацію. І наша відповідальність від цього не зменшується.
Хочу всім нагадати, що наше засідання проходить у переддень відзначення Всесвітнього дня науки в ім’я миру та розвитку, започаткованого ЮНЕСКО. Генеральний директор ЮНЕСКО Коітіро Мацура ще в 2007 році в своєму посланні, присвяченому святу, сказав: «Ми всі повинні брати участь у створенні майбутнього, в якому запанують мир і стабільний розвиток, і в якому наука буде грати свою життєву роль. Давайте ж інвестувати в нове майбутнє, засноване на спільному використанні досягнень і благ науки!». Ці слова не втратять своєї актуальності ніколи. Але для України вони є доленосними.
Тому чекаємо сьогодні конструктивної спільної праці для того, щоб рішення Комітету стало одним з наріжних каменів у розбудові вітчизняної науки, освіти, для того, щоб Україна не мотивувала талановитих молодих людей виїжджати за кордон, а з метою створення нашого потенціалу, великої додаткової вартості тут, на теренах України.
Дякую за увагу!

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ,
перший заступник голови 
Комітету Верховної Ради 
України з питань науки і освіти.
Фото О. СТОЦЬКОГО.