Уже чотири роки Луганщина не може з’єднатися з Єдиними енергетичними системами України і вимушено перебуває на так званому енергетичному острові.
— Лінія електропередач була пошкоджена ще в 2014 році, і протягом двох років — до середини 2016-го — ми намагалися її відновити, та марно, — розповідає заступник голови Луганської облдержадміністрації Юрій Клименко (на знімку).
— Але дещо зробити вдалося. Наприклад, сьогодні Луганська ТЕС тримається на трьох лініях електропередач (а раніше на одній), що гарантує їй більш стійкий режим роботи. Однак з Єдиними енергетичними системами України ми не з’єдналися, і, схоже, що поки тривають бойові дії, це зробити неможливо. Ми написали багато листів на адресу тих інстанцій, які мають певний вплив на окуповану територію (зокрема міжнародні організації ООН, МКЧХ, ОБСЄ), з проханням дати нам можливість з’єднатися з ЄЕСУ. Скажімо, створити коридори безпеки і тиші, щоб ремонтники змогли пройти і переглянути лінії до самого «нуля». Це вдалося зробити. Я, до речі, був разом із ними і бачив, що ближче до 25-го блокпосту дроти вже лежать на землі. На жаль, підняти і з’єднати їх не було можливості ні в 2015-му, ні через рік, ні тепер.
Ми зрозуміли, що, по-перше, в умовах політичного і військового тиску з боку РФ нам не дозволять провести роботи щодо приєднання до ЄЕСУ, а по-друге, за будь-якого бойового зіткнення лінія електропередач буде зруйнована, і ми знову опинимося на енергетичному острові. Тоді і було прийнято єдино правильне рішення — розпочати будівництво нової підстанції. У 2016 році за нашою ініціативою проведено нараду з керівництвом держави, на якій пропозицію Луганської ОДА було підтримано. Як результат — компанія «Укренерго» в інвестиційний план на 2017 рік внесла будівництво такого об’єкта в Кремінському районі...
— Наскільки відомо, ця підстанція має запрацювати уже в грудні цього року.
— Так, десь через місяць ми могли б уже презентувати цей об’єкт. Але процес затягнувся з тієї причини, що Міністерство екології затримало видачу дозволу на проведення будівельних робіт у заповідній зоні. Сталося так, що один відрізок дороги проходить через заповідні місця, тому ми змушені були перенести межі ділянки. Отож будівництво об’єкта тепер завершиться на півроку пізніше — в червні 2019-го. Принаймні так обіцяють підрядники.
Саме будівництво йде на повний хід. Уже закуплено дороге корейське обладнання, яке, до речі, становить понад половину всієї вартості проекту. Воно розмитнено і зберігається на одному з підприємств області. Устаткування габаритне, важке. І для того щоб його завезти в Кремінський район — до місця призначення, тобто на підстанцію, розташовану в лісовому масиві, спеціально будується дорога.
— У зв’язку з тим, що область перебуває на енергетичному острові, єдиним джерелом електричної енергії сьогодні є Луганська теплоелектростанція. Але тут постійно виникають проблеми, пов’язані з поставками вугілля. Цього року ситуація виявилася особливо загрозливою.
— Свого часу Луганську ТЕС будували таким чином, щоб працювати і на вугіллі антрацитної групи, і на мазуті. Але вугілля — найдешевше джерело споживання, тому ТЕС його і використовувала. До квітня 2017 року антрацит завозили регулярно, але після набуття чинності указу Президента України про так звану економічну блокаду, поставки вугілля припинилися. Нагадаю, що раніше антрацит завозили з шахт двох підприємств — «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», які були власністю компанії ДТЕК. Кожен день вугілля поставляли залізничною гілкою через Станично-Луганський район. У середньому ТЕС споживала на добу три тисячі тонн антрациту.
На жаль, «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», розташовані на окупованій території, вже не є власністю компанії. Але у ДТЕК є шахта «Обухівська», розташована в Ростовській області. І коли в квітні 2017 року, тобто з початком економічної блокади, постала дилема, звідки завозити вугілля, то іншого виходу, як везти його через Російську Федерацію, не було. І немає його дотепер. Таким шляхом вугілля завозилось по жовтень цього року.
У квітні на нашу територію прибув черговий ешелон з антрацитом, але поки він йшов до Щастя, були запроваджені українські санкції, під які потрапили три вагони, що належать компанії «Сбербанклизинг». Ці вагони не стали розвантажувати і вони досі перебувають на території області. Ми ж розуміємо, що ціна цих трьох вагонів незначна. Компанія ДТЕК пропонувала свої варіанти вирішення цього питання: відшкодувати збиток, купити нові вагони, інші можливі дії, щоб відновити поставки. Але російська сторона не йшла на переговори і свою дорогу для нас закрила.
— Але ж в області є два вугільні підприємства — «Первомайськвугілля» і «Лисичанськвугілля». Чому їхні можливості не використовуються?
— Так, вони поруч, і було б дешевше везти вугілля звідси, але залізничного сполучення з цими підприємствами у ТЕС немає. До речі, в цьому році компанія ДТЕК перебудувала на газове вугілля десь 40% активів своїх електростанцій, відійшовши від антрациту. Можна перебудувати і Луганську ТЕС, але енергохолдинг цього не робить з тієї причини, що поруч розташована шахта «Обухівська», звідки надходить вугілля потрібної марки.
— Юрію Юрійовичу, як же вдалося розблокувати ситуацію, що виникла через ці три злощасні вагони з вугіллям?
— Переговори тривали довго, на різному рівні, зокрема цю проблему обговорювали й учасники Тристоронньої контактної групи в Мінську. Однак росіяни вперто не давали квоту на завезення вугілля залізничним транспортом на станцію Городня (це Щастя). Пробували різні варіанти: завозити вугілля під іншими брендами тощо. Та коли росіяни бачили в документах пункт призначення — Городня, принципово відмовлялися давати квоту. Залишившись без вугілля, ТЕС на початку листопада перейшла на газ. Через своїх переговірників у Мінську ми поінформували росіян, що через нестачу електроенергії змушені будемо відключити підстанції, які подають воду на тимчасово окуповану територію області. А оскільки 90 відсотків усієї води, виробленої на підконтрольній українській владі території, йде на непідконтрольну, то вона може залишитися без водопостачання. Напевно, це подіяло, і буквально днями росіяни, нарешті, дали квоти. ТЕС сьогодні отримує вугілля. Нині альтернативи тому варіанту доставки вугілля, яким сьогодні користується Луганська ТЕС, немає.
— Свого часу розглядалося питання і про генерацію електроенергії Сєверодонецької ТЕЦ. На жаль, сьогодні вона не здатна навіть дати тепло...
— Сєверодонецька ТЕЦ — дуже проблемний об’єкт. Нагадаю, що з 11 грудня набуває чинності закон України про електричну енергію, енергетичний ринок відтепер буде зовсім інакшим. Ми купуватимемо у компаній той продукт, який буде найдешевшим. Так ось Сєверодонецька ТЕЦ, як підприємство, що генерує електроенергію, буде не конкурентоспроможною на ринку. Нині теплоелектроцентраль перебуває у стані банкрутства, і чим закінчиться цей процес — час покаже.
— Які ж перспективи енергопостачання має область, скажімо, наступного року?
— Сподіваємося, що головною подією в 2019 році стане запуск підстанції в Кремінній, яка з’єднає область з ЄЕСУ. Але Луганська ТЕС залишається головним і важливим енергетичним об’єктом області. Сьогодні тут працюють два блоки, але в перспективі обіцяють запустити всі чотири й отримати можливість продавати свій продукт на ринку іншим споживачам крім області. Коли запрацює нова підстанція, отримають друге дихання і наші енергоємні підприємства. Такі як ЛИНОС, сєверодонецький «Азот» та інші.
Щодо роботи вугільних підприємств, то для них теж відкривається перспектива. З’явилися інвестори, які готові зайти на окремі шахти «Первомайськвугілля» і встановити нове обладнання як інвестиції. Це чеські та білоруські компанії, які є лідерами на ринку гірничого устаткування. Переговори тривали довго. Зацікавити інвесторів приїхати в область, де йдуть бої, було непросто. Але коли вони все ж таки на це зважилися, оцінили ситуацію, сумніви відпали. Правду кажучи, інвестори були вражені станом справ на наших вугільних підприємствах. «Лисичанськвугілля» вони, на жаль, не розглядають як об’єкт для ефективного вкладення інвестицій, але «Первомайськвугілля» викликало інтерес. Особливо шахти «Тошківська» і «Карбоніт». Їм віддається пріоритет, оскільки вони мають великі запаси вугілля. Багато що у цьому проекті залежить і від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Якщо сказати образно, то «м’яч удачі» сьогодні на його території.
