Волинське Полісся вабить прохолодою тінистих лісів, тихими річками й озерами з чистою водою, загубленими в борах хуторами, тішить душу збереженими ще патріархальними традиціями. Час подекуди тут ніби зупинився. Саме в такому мальовничому краї, в селі з давньою слов’янською назвою Мукошин і народився директор ДП «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Любешівагроліс», заслужений лісівник України Віктор Симонович. Очолює він цей колектив, важко собі навіть уявити, з 1977-го. Як сам каже, таких довголітніх керівників в області, а може, й в Україні, більше немає.

Директор ДП «Любешівагроліс», заслужений лісівник України Віктор Симонович.

Обрати професію Віктору Симоновичу було нескладно. Адже в лісовій галузі його батько пропрацював тридцять років, та й сам виростав поміж лісу. Початкові фахові навики здобував у Шацькому лісовому технікумі (нині коледж). А опановувати їх на практиці починав на посаді помічника таксатора в Іркутській лісовпорядній експедиції. Після служби в армії знову повернувся в рідні краї — цього разу у колгосп «Червоний партизан», що в селі Гірки Любешівського району. Працював там техніком-лісоводом, паралельно навчаючись у Львівському лісотехнічному інституті (нині Національний лісотехнічний університет). У 1977-му, коли створили Любешівський міжколгоспний лісгосп, очолити його довірили тоді ще 28-літньому спеціалісту Віктору Симоновичу.
Спадок молодому керівнику дістався нелегкий. Колгоспні ліси були мало впорядкованими, часто безжально вирубувалися, виробнича база — практично ніяка. Одним словом, значно поступалися державним лісгоспам. Сьогодні ж багато що змінилося з точністю до майже навпаки. Тож із одвічними суперниками і колегами з Любешівського держлісгоспу тепер вони конкурують на рівних, а в дечому навіть ідуть попереду.
Щоразу, приїжджаючи у Любешівський район, намагаюся хоч на кілька хвилин завітати до Віктора Симоновича. Він для мене взірець сучасного керівника: рішучого, впевненого, успішного. Ось і кілька днів тому, не попередивши про приїзд, постукав у двері його кабінету. Попри зайнятість, бо саме чекав на спеціалістів з інституту «Волиньагропроект», Віктор Петрович поцікавився, як справи вдома, на роботі. Щоправда, поговорити довго не вдалося, прибули гості із Луцька. Із приємністю спостерігав, як господар розкладає перед прибулими різні плани, схеми, документи. На підприємстві розпочали будувати потужну сушарку, і потрібно узгодити деякі питання щодо проекту.
Тим паче що досвід у будівництві Віктор Петрович має чималий. За його ініціативи у лісгоспі споруджено два консервні і лісопильний цехи, організовано виробництво паливних брикетів і відходів деревообробки. «Любешівагроліс» — одне з небагатьох підприємств галузі, де є власне консервне виробництво. Сьогодні воно виготовляє консерви з грибів і ягід, різноманітні соки, фасує мед тощо. Свого часу тут виробляли навіть цукерки. На жаль, обставини змусили відмовитися від виробництва м’ясних консервів. Віктор Петрович з усмішкою пригадує, як у 1990-х роках змушені були працювати по бартеру. Завезли якось в Іваново, що в Росії, фуру тушонки, а взамін отримали аж 35 тисяч метрів ситцю. Ото вже мали клопоту, щоб десь подіти його. Щоб вижити, лісгосп навіть заготовляв і відправляв на експорт кулі з очерету. Справа була дуже вигідною. Сьогодні господарство має власний молодий яблуневий садок і пасіку.
Та головна турбота керівника — вирощування і збереження лісу. Його підприємство має понад 23 тисячі гектарів. В останні роки багато клопоту додає такий злісний шкідник, як верхівковий короїд. Проблема ускладнюється ще й тим, що змінився клімат. Влітку стало значно спекотніше, опади випадають нерівномірно, почастішали зливи, а потім — тривалий період бездощів’я. Як наслідок — рівень ґрунтових вод упав більш як на півтора метра. Це ослаблює сосни, робить їх більш беззахисними перед шкідниками. Щоб площа лісів не зменшувалася, тут щороку висаджують сосну, березу майже на ста гектарах.
За останні роки завдяки поглибленішій переробці деревини, продажу різних консервів значно зросли обсяги реалізації. За десять місяців продано продукції на 42,2 мільйона гривень, із них третина — на експорт. Це в декілька разів більше, ніж у 2014-му. За цей час до зведеного бюджету перераховано 12,5 мільйона гривень.
«Любешівагроліс» активно сприяє і розвитку соціальної сфери району. Стараннями підприємства в селі Мукошин збудовано школу і «Народний дім» із концертним залом, приміщенням для проведення дискотек, бібліотекою, відділенням зв’язку, фельдшерсько-акушерським пунктом. Лісівники також беруть участь у спорудженні і ремонті храмів, шкіл, дитячих садочків, закладів культури та охорони здоров’я, забезпечують їх та населення дровами. Величезну допомогу колектив надає українським воїнам у зоні бойових дій коштами, медикаментами, продуктами, підтримує родини загиблих на війні...
Видно турботу лісівників і про відпочинок своїх земляків. Це їхніми силами облаштовано вісім рекреаційних пунктів, а над шосе, що з’єднує райцентр Любешів із державним кордоном з Білоруссю, збудовано дві затишні автобусні зупинки.
І хоч по літах Віктор Симонович ніби вже і ветеран, але за діями, підходом до вирішення справ, умінням віднайти щось цікаве й ефективне для виробництва дає фору багатьом своїм значно молодшим колегам. Завжди при зустрічі чекаю, а чим здивує мене Віктор Петрович цього разу? На жаль, він не завжди поспішає розкривати свої секрети. Ну то й що, так із сюрпризами навіть цікавіше.

Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.

Волинська область.