Її руки творять дивовижні речі, хоча вишивання — дуже копітка праця, і не в кожного вистачає терпіння та бажання цим займатися.
Та Оксані МРИНСЬКІЙ (на знімку) їх не позичати. Багато років вона доглядає хвору маму. І коли, здається, втрачає останні сили, руки самі тягнуться до голки з ниткою — і лягають на полотно рівні хрестики, мов кольорові краплинки, з яких вималюється ціла картина.
Після напруженого робочого дня — а Оксана Олександрівна працює начальником загального відділу виконавчого апарату Сумської обласної ради — поспішає додому. Треба якнайшвидше приготувати вечерю, нагодувати родину — і мерщій до мами, яка мешкає окремо. І так щодня багато років поспіль... Оксана забула, як це — просто відпочивати, не турбуватися ні про кого, належати тільки собі. Тож чи не єдиною розрадою і втіхою стає вишивка.
Донька Рита, оглядаючи чергову мамину роботу, зауважує, що знову вона у неї позбавлена буйної палітри барв. І справді, коли дивишся на зимовий краєвид, натюрморт чи міський пейзаж із «виписаними» ниткою, наче пензлем, будиночками, колектив музикантів чи чорно-білий портрет малюка, мимоволі охоплює сум. Але він якийсь щемний, тремтливий і водночас — теплий та життєдайний. Ці вишиті картини не можна розглядати наскоком, сприймати одним махом: за кожною — філософія буття, вдумлива інтимна лірика на полотні, приховані бажання і враження.
Улюблена робота майстрині — «Сонячне сяйво»: на підвіконні сидить дівчинка з фруктом у руці; у шибку зазирають вранішні лагідні промінчики, а маленька красуня замріяно всміхається... Неможливо не всміхнутися у відповідь. Подивишся на полотно — і отримаєш чудовий заряд оптимізму на цілий день! Тому й висить «Сонячне сяйво» там, де майстриня може бачити картину щоранку.
Сьогодні в домі Оксани практично всі стіни завішені її роботами. Вони вносять в інтер’єр невеликої квартири колорит самобутності й шарму.
Але й у робочому кабінеті Оксани Олександрівни є невеличка її вишита картина — стоїть на столику в рамочці. «Це щоб я ніколи не забувала про тих, хто віддав життя за нас, хто щиро хотів бачити заможну Україну зі щасливими людьми», — зізнається вона і розповідає історію її створення.
Коли розгорнулися події 2013 року в Києві, на Майдані зібралися люди, зводили барикади, палили скати — так українці висловлювали свій спротив владі. Між мітингарів ходив непримітний юнак із блокнотом і замальовував побачене. Хтозна, як склалася його подальша доля, але невдовзі якась дівчина виклала в Інтернеті розроблену нею схему вишивки: на купі зі скатів під державним прапором сидить юний художник із блокнотиком. Історія, яка стала легендою, тепер живе у вишивці. Назавжди.
...Узагалі в Україні традиції вишивки завжди передавалися із покоління в покоління, від матері до дочки. Ось тільки Оксану Мринську ніхто не вчив, бо в їхньому роду не мали хисту до такої творчості. А сталося все якось мимовільно, спонтанно. Коли її доня Рита ще ходила до школи, то виконувала завдання з домоводства. Якось вона залишила вишивання картинки, а мама вирішила допомогти дочці. Думала, що це дуже легко — хрестик до хрестика, стібок до стібка. Але за день спромоглася лише на малесенький фрагментик.
Це вже потім вона познайомиться з членами Сумського клубу вишивальниць, створеного при громадській організації «Жіночі ініціативи». За майже 15 років свого існування він об’єднав чимало людей різного віку: від школярів до 80-літніх бабусь і, до речі, чоловіків! Тут Оксані Олександрівні вручили першу схему, навчили уважно вивчати її і підбирати нитки, розбирати умовні позначення, а ще пояснили, що вишивка хрестом виконується фрагментами і за окремим кольором. Словом, невдовзі майстриня-початківець так захопилася, що навіть стала виставляти свої роботи на міських вернісажах, влаштованих клубом однодумців. І на велике її здивування, відвідувачі виокремили, відзначивши їх майстерність і неординарність.
До речі, за прикладом мами донька теж підсіла на голку з ниткою. У кожної свої внутрішні чинники до творення краси, своє сприйняття реальності, але вони єдині в одному — уміють і люблять «з раннього ранку до пізньої ніченьки голкою» вертіти. І в тих картинах — часточки їхньої душі, добра, пошуку, вірності, любові й милосердя...
Наталія РОЗТОРГУЄВА,
член НСЖУ.
Фото автора.
Суми.
