Це було давно. Тоді ще не рахували, скільки в нас за добу «двохсотих». Вартість проїзду в трамваї і тролейбусі була на першому плані. Чергові громадські слухання з приводу подорожчання проїзду в міському комунальному електротранспорті добігали кінця. Аж тут прозвучало запитання, яке загнало в глухий кут тодішнього керівника Житомирського трамвайно-тролейбусного управління.

Дивлячись на цей знімок, важко повірити, що це — майбутній елегантний тролейбус. Таким він стане після ремонту і реконструкції. Гроші на це виділили. Досвід уже є. Торік на лінію вийшов тролейбус, який практично не відрізняється від новесенького заводського. Цього разу вирішили внести низку додаткових конструктивних змін, щоб оновлений транспортний засіб був ще зручніший для пасажирів, зокрема для мам з дитячими візками та людей з інвалідністю.

Фото зі сторінки начальника Житомирського трамвайно-тролейбусного управління Євгенія Демчика у Фейсбуці.

А було воно дуже простим: на підставі якого документа пенсіонерів та силу-силенну інших пільговиків возять безплатно? Начальник ТТУ не зміг відповісти. Запитайте своїх друзів, знайомих — гарантую: ніхто не відповість. А ті пільговики, яких водії приватних маршруток виштовхують із салонів (з комунальних засобів перевезення пасажирів ніхто нікого не виштовхує), пишуть у своїх скаргах, що порушують їхнє конституційне право на безплатний проїзд. Вибачте, в якій статті Конституції записано, що в бусику, купленому приватною особою в кредит за власні кошти, треба везти частину пасажирів безплатно?
Так от, початок безплатного перевезення маси пільговиків має цілком конкретну дату. 17 травня 1993 року Леонід Кучма, тоді Прем’єр-міністр України, підписав постанову Кабінету Міністрів України № 354, яка й відкрила епоху безплатного проїзду в громадському транспорті пенсіонерів та інших пільговиків. У часи Союзу ніхто пенсіонерів безплатно не возив. У 1987-му Житомирська міськрада першою в Україні з власної ініціативи запровадила безплатний проїзд у міському транспорті для учасників війни, що стало сенсацією на весь СРСР. Про це написала тодішня головна загальносоюзна газета «Правда». А з Москви спеціальна комісія приїжджала, щоб розібратися, де це в місті гроші на перевезення фронтовиків знайшли.
Давайте згадаємо 1993-й, коли народилася ця постанова Кабміну. Страшна інфляція. Більшість людей думає про те, що б поїсти. Водночас саме тоді з’явилися перші мільйонери (в доларах!), які трохи згодом стали мільярдерами. Леонід Кучма не переймається цим, а кидає народові кістку — безплатний проїзд. У постанові зазначено: кошти на покриття витрат перевізників мають закладатися в держбюджеті. Але це виявилося швидше теорією, ніж практикою. Тож працівники Житомирського ТТУ неодноразово страйкували, вимагаючи виплати зароблених грошей. Виникла парадоксальна ситуація: від перевізників вимагають возити пільговиків безплатно, але грошей на це в бюджет не закладають.
У Житомирі знайшли свій вихід із ситуації. Навесні 2017 року власники маршруток особливо активно домагалися підвищення плати за проїзд. Їм зрештою сказали: добре, але підпишіть додаткові умови. Головна з них така: пільговий проїзд — за рахунок перевізників. Торгувалися довго. В результаті вдалося вмовити і власників маршруток, і частину членів міськвиконкому, для яких зростання вартості проїзду здавалося неприйнятним з партійної точки зору.
Після того виявилося, що створили нову проблему. У бусиках стало надто тісно від пенсіонерів. Це обурило тих, хто вранці поспішає на роботу, а надвечір добирається додому. Та й власників транспортних засобів така ситуація явно не влаштовувала. Пільговики займали місця, де могли б їхати «платні» пасажири. Тоді прийняли рішення, що безплатний проїзд обмежується в часі — з 10-ї до 16-ї години. Але знайшовся ентузіаст, який полюбляє судитися. Часові рамки суд визнав незаконними.
У цієї історії є один позитивний бік. Сталося так, як і передрікав заступник міського голови Дмитро Ткачук, який відповідає за транспортну галузь. Багато людей зрозуміли, що немає нічого абсолютно безплатного. За все треба платити. Як витрати перевізникам відшкодовуються з бюджету, це непомітно. Зовсім інша ситуація, коли людина знає, що було б на гривню дешевше, якби не треба було платити за пільговика. Пролунали несміливі пропозиції скасувати пільговий проїзд.
А перевізники знову дедалі гучніше заявляють, що все подорожчало, пасажирів возити невигідно. Хоч, якщо по-чесному, ніхто насправді не знає, яке співвідношення між витратами і виручкою. Люди бачать головне: водії маршруток намагаються обігнати і один одного, і тролейбуси, щоб перехопити «платного» пасажира.
Також дедалі гучніше лунають заклики відродити комунальне автобусне перевезення пасажирів. Перший крок до цього зроблено: місто закупило перші 17 автобусів. Цей процес тривав довго. Проведення тендерів кілька разів зривалося. Палиці в колеса встромляв Чернігівський автозавод. А все тому, що Житомир зумисно ставив умови, за яких Чернігів опинявся поза грою: автобуси мали бути з автоматичною коробкою передач. Тобто умови були під Мінський завод. Чернігівські автобудівники кілька разів опротестовували це через Антимонопольний комітет. Але міський голова Сергій Сухомлин був невблаганний: тільки МАЗ. Тендерні процедури обійшли просто: автобуси придбали в лізинг. Дуже скоро підтвердилося застереження фахівців із Чернігова — автобуси з автоматичною коробкою передач в умовах міста експлуатувати невигідно: пального витрачається більше. Закупівля другої партії автобусів поки що загальмувалася.
А заступник міського голови Дмитро Ткачук мріє про те, що настануть зрештою часи, коли водії не про виручку думатимуть, а про дотримання графіків і безпеки руху. Водночас у країні час подумати про те, звідки візьмуться кошти на безплатний проїзд, якщо внаслідок масового виїзду на заробітки відсоток пенсіонерів стане непідйомним...

Житомир.