Оповідь цю я почув від уродженця закарпатського Мукачевого Рудольфа Гудака, а він її, вочевидь, запам’ятав ще з дитинства — як проповідь священика на Трійцю.
Було це в давні часи. Володар однієї країни в гордині своїй побажав зрівнятися з Господом, ба навіть перевершити Його. І оголосив, щоб прийшов до нього той з його підданих, хто зможе показати йому обличчя Творця, а до того часу він не знатиме Бога.
Чи багато, чи мало було таких охочих, наразі невідомо; тим більше, що на невдах чекала тяжка кара. Але одного разу прийшов до володаря бідний пастух, який жив у колибі високо в горах, і сказав:
— Я покажу тобі лице Бога.
— Давай, — недобре усміхнувся володар.
— Ось, подивися вгору, на небо, тільки дивитися треба довго, — сказав пастух і показав пальцем, куди треба глядіти.
А показував він прямісінько на сонце, що того дня яскраво сяяло на безхмарному небу. Володар, мружачись, дивився на нього якийсь час, аж доки очі йому не залилися слізьми, і тоді він накинувся на пастуха:
— Що ти собі, ледарю, дозволяєш?! Ти знущаєшся наді мною, чи що?!! Де там твій Бог, не бачу я нічого, і взагалі, чого це я маю на сонце дивитися?
— Бідний ти, хоч і пихатий, пане! — відповів пастух. — Не можеш дивитися на творіння Боже, а хочеш побачити самого Господа!..
Надіслав Володимир ПУКІШ.
Анапа Росія.
Мал. Миколи КАПУСТИ.