...радять жителі прифронтового села деяким популістам та чиновникам

Знайомий, який ще донедавна служив у спецбатальйоні «Луганськ-1» і добре орієнтується у прифронтових територіях, схематично намалював карту і пояснив, чому ось уже чотири роки російські бойовики накривають таким сильним вогнем село Кримське Новоайдарського району. Отже. Сіверський Донець, як відомо, сьогодні став своєрідною лінією розмежування, розділяючи Луганщину на дві частини — тимчасово окуповану і підконтрольну українській владі. Доля села Кримського склалась так, що воно опинилося по той, скажемо так, не наш бік річки і сьогодні перебуває в оточенні населених пунктів, де укріпилися бойовики. Хоча за Мінськими угодами і Сокільники, і Жолобок належать українській владі, ворог їх не лише не віддає, а й має намір захопити Кримське, щоб вирівняти лінію фронту по Донцю і зайняти вигідніші для себе позиції. Тому бої тут точаться постійно. Наші захисники не дають проросійським найманцям просунутися вперед, втрачаючи при цьому свої життя.

Юрій Константинов демонструє колекцію снарядів та осколків, що прилетіли в село.

Кажуть, що найбільш сильних обстрілів Кримське зазнало у 2015 році. Тоді було зруйновано і пошкоджено 80 відсотків житлових будинків, господарських будівель та соціальних об’єктів. Російські найманці не шкодували снарядів тоді і така само «щедрість» на смертоносні подарунки відзначає їх сьогодні. За висловом керівника Кримської військово-цивільної адміністрації Юрія Константинова, «Кримське знаходиться біля самого порога пекла, яке влаштувала Росія». Люди втомилися від постійних стресів, тому влада опікується налагодженням у прифронтовому селі мирного життя. Це непросто, бо населений пункт, по суті, відрізаний від цивілізації. Нормальної дороги сюди немає, з водою проблема, постачання газу відновили лише в поточному році, а до цього газопровід три роки простояв перебитий. Власних коштів ВЦА Кримського немає, бо на час військових дій частина податків — на землю, нерухомість — тимчасово скасована, отже, село перебуває на дотації. Надходжень до селищного бюджету вкрай мало, тож ВЦА більше розраховує на допомогу міжнародних організацій та волонтерів. І вони допомагають відновити розбиті будинки, налагодити справи у приватних господарствах. Днями тут після капітального ремонту відкрилась сільська амбулаторія. Пустили соціальний автобус до районного центру. Двічі на тиждень із Кримського ходить автобус до Лисичанська, який ближче за Новоайдар. А ось із дорогою справи кепські.

Дороги, вода і газ як складові життя

До війни до Кримського вели три дороги, але нині користуватися жодною з них не можна: дві окуповані, а третя, що проходить Бахмутівським шляхом повз окупований Жолобок, активно прострілюється. Якщо РФ виконає Мінські домовленості і Сокільники стануть нашими, українськими, ці два автошляхи одразу відкриють. Та поки цього не сталося, до села пробили дорогу, яка ніде і ні за ким не закріплена. Тобто офіційно на карті області її немає, отже, щоб вкласти в її благоустрій кошти, слід спочатку цей об’єкт узаконити. І поки влада над цим працює, дорога так і стоїть незайманою в тому сенсі, що ніяких робіт тут не проводять. А відтак проїхати по ній можна лише в суху погоду. Тільки-но пройде дощ — тут суцільна багнюка, яку може здолати лише важка військова техніка.
Дякуючи Богові, газ уже є. Газопровід відремонтували ще торік, але його знову перебили під час обстрілів і блакитний вогник покинув село на півроку. Нині все нормально, а ось із водопостачанням проблема поки що не розв’язана.
Ситуацію, що склалася, коментує голова Новоайдарської райдержадміністрації Віктор Сергієнко.
— Ми дійшли висновку, що утримувати водогін економічно невигідно. До 2014 року він у селі був, але майже не працював через зовсім безнадійний стан труб. Ми переконали населення, що доцільніше в кожному дворі встановити свердловину. Господар сам вирішуватиме, скільки води йому потрібно і чи вистачить у нього коштів на користування нею. Міжнародні організації беруться допомогти встановити свердловини на кожному подвір’ї, яке цього потребує. До того ж безплатно. Населення оплачуватиме лише користування водою. Нині, до речі, розглядаємо проект стосовно свердловини, яка окремо обслуговуватиме два двоповерхові будинки села. Загалом глобальні проблеми у Кримському ми намагаємося розв’язати. Господь змилувався над його мешканцями і вирішив, що вони достойні цієї допомоги.
Керівник Кримської ВЦА Юрій Константинов доповнює: «На сьогодні всі будинки, де мешкають люди (а їх загалом 297), вже відремонтовано. Залишилось два об’єкти: один будинок цілком розбитий, інший — частково, але ремонту не підлягає. Наступного року, є домовленість з МКЧХ, одній господині збудують нове помешкання, а іншому власнику хату вже зводять. Чотири будинки цьогоріч уже відремонтували».

Щоб люди відчули: влада про них піклується

До речі, обидва керівники — і Сергієнко, і Константинов — учасники бойових дій і не місцеві. Віктор родом із Київської області. Спочатку служив на Луганщині, і так прикипів серцем до Новоайдарщини, що після демобілізації залишився тут працювати. Не покинув область, відслуживши свій строк, і харків’янин Юрій Константинов, очоливши військово-цивільну адміністрацію найскладнішої на цей час території — села Кримського. Обидва чоловіки відповідально ставляться до дорученої їм ділянки роботи.
Скажімо, територія Новоайдарського району за площею сьогодні найбільша в області. До того ж від Щасті до Кримського — це все лінія розмежування. Оріхово-Донецьке, Кряківка, Лобачеве, Кримське, інші населені пункти — це «гарячі точки», що перебувають під постійними обстрілами. Але влада намагається влаштувати життя людей і в таких умовах. На всьому відрізку лінії розмежування насамперед налагодили роботу сільських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів, розпочавши з Трьохізбенки. Є задумка в наступному році відкрити тут стоматологічний кабінет, щоб люди не їздили в район. Волонтери вже пообіцяли привезти стоматологічне обладнання, а районна влада за власний рахунок здійснить ремонт приміщення і підведе комунікації, необхідні для роботи такого кабінету.
— Минулого року у нас була проблема з електропостачанням села Лопаскине. Та завдяки одній «воєнній» хитрості ми не лише забезпечили село світлом, а й стали незалежними від окупованої території, звідки раніше отримували електроенергію, — хвалиться Віктор Сергієнко. — «ЛНР» перебила нам лінію і місяців зо п’ять люди були вимушені жити з допомогою генераторів. Сьогодні світло від Лопаскиного вже ніхто не відріже.
Оскільки частина району — це прифронтова територія, місцева влада тісно співпрацює з військовими. Ті відгукуються на кожну пропозицію чи прохання допомогти у вирішенні якогось проблемного питання. Основні напрями такої співдружності — освіта, медицина і соціальна сфера. Скажімо, немає в селі води — військові її підвозять, немає світла — серед бійців є хлопці, які мають професію електрика, отже, беруться відремонтувати поломку. Одно слово, військові вросли в сільське життя, і це дає хороші наслідки.
— Я так скажу: якщо у 2014 році, образно кажучи, населення лягало під танки, щоб вони не заходили на територію району, то нині лягатимуть під них, щоб вони не покидали наші землі. Бо ЗСУ — це для них практично гарант безпеки, і своїй українській армії наше населення довіряє найбільше за всіх, — стверджує В. Сергієнко.
Ю. Константинов із ним погоджується: «Навіть в умовах війни ми намагаємося облаштувати мирне життя (і це я бачу своїм завданням), щоб ті, хто залишився на окупованій території, бачили: українська влада — це правда, порядок, законність, допомога людям. Щоб вони зрозуміли, що між нами немає громадянської війни, як дехто вважає, є російська агресія, від якої  ми страждаємо, яка розриває наші стосунки. Маємо надію, що коли Сокільники визволять, з допомогою міжнародних організацій ми відновимо там будинки, дамо можливість людям повернутися додому і налагоджувати життя на своїй землі. У Сокільниках, кажуть, стоять російські війська, будинки там всі розбиті, місцевих жителів майже немає. Я спілкуюся з тими, хто живе на тому боці і приїжджає в Кримське до своїх родичів. Розповідають, що для відновлення села в них нічого не робиться, а в нас відчувається, що є влада і вона піклується про людей. Там у них навіть гуманітарку раз-два на рік дають і при цьому просять усміхатися в камеру російських журналістів».
У зв’язку з війною роботи у Кримському немає, а жити за щось треба. Міжнародні організації допомагають селянам налагодити невеличкий бізнес. Торік, наприклад, людям давали курей та інкубатори, а вирощених курчат потім викупали і роздавали іншим у вигляді гуманітарної допомоги. Іншим разом у Кримське привезли 100 полікарбонатних теплиць, Червоний Хрест почав програму з розвитку бджільництва: і хто хотів, той узяв вулики, став займатися виробництвом меду. А тим, хто тримав рогату худобу, навіть відремонтували сараї. Цього року МКЧХ виділив кожному домоволодінню по три тисячі гривень на опалення.
Одно слово, життя у Кримському налагоджується, незважаючи на постійні обстріли. Та все-таки...
— Щоб зрозуміти, як ми тут живемо, треба пожити разом із нами, — сказала нам на прощання вчителька Кримської школи Юля Здорова. — Хто хоче отримати адреналін — нехай приїжджає до нас, а не стрибає з парашутом. 

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото автора.

Луганська область.