Фахівці вважають, що в умовах війни та постійної небезпеки люди згуртовуються і більше цінують родинні зв’язки.

Заступник голови Луганської ОДА Ольга ЛІШИК була свідком багатьох історій, пов’язаних із насильством у сім’ї. Декому, мабуть, здається, що до виявів жорстокості можна, врешті, звикнути. Та Ольга заперечує:
— Мене вражає кожна історія. Здавалося б, уже всього набачилась, бо до кола моєї діяльності входять і питання соціального здоров’я сімей. Але щоразу серце заходиться, коли бачу, на що перетворюються людські стосунки. Особливо вражають випадки з дітьми. Наприклад, остання історія, коли мати пиячила зі своїм співмешканцем, поки її малюки мерзли на вулиці роздягнені, роззуті, голодні... Або коли жінки кидають напризволяще своїх дітей — до таких людських трагедій не можна залишатись байдужими. Тому ми і проводимо різні заходи, зокрема кампанію «16 днів проти насильства».
Статистика вказує на зростання кількості заяв на «гарячу лінію» про насильство в сім’ї і торгівлю людьми. Скажімо, порівняно з минулим роком — на 122% більше. Чому? Дехто вважає, що наше суспільство стало більш жорстоким і втрачає людські цінності. Однак фахівці дотримуються іншої думки. Збільшення кількості звернень по допомогу — це результат масштабної інформаційної кампанії щодо поводження в сім’ї та насильства.
— Люди почали розуміти, що жодні вияви насилля в родині не є нормальними, — пояснює Ольга Лішик. — Тому не замовчують такі факти і звертаються в правоохоронні, медичні органи та в органи соцзахисту населення. Є активна реакція на такі звернення і нашої координаційної ради: швидко фіксується інформація, оперативно виїжджають групи на місце події, вживаються заходи і щодо профілактики, і щодо покарання винних. Ми не лише порушуємо питання допомоги жертвам насилля, а й працюємо з агресором. Бо якщо не ліквідуємо ту ситуацію, що склалась у сім’ї, вона повториться.
У містах більша концентрація людей і більша обізнаність, отже, більше дзвінків на «гарячу лінію» саме звідси. Наприклад, із Лисичанська з початку року надійшло понад 700 заяв, із Сєверодонецька — приблизно 600, Рубіжного — майже 200. Серед районів найбільше заяв з Попаснянщини — приблизно 170. Але цьому є пояснення: район задіяний у програмі, яку департамент соцзахисту населення ОДА проводить спільно з Фондом народонаселення ООН. Створені та працюють спеціальні мобільні бригади, які займаються питаннями сімейного насильства. Люди вже не бояться говорити правду про те, що відбувається у їхніх родинах. І що цікаво: найменше заяв надійшло у прифронтовому Станично-Луганському районі — понад 30. Певно, в умовах війни, постійних обстрілів і небезпеки люди згуртовуються, концентруються на родинних зв’язках, роблять їх пріоритетом свого життя.
На жаль, в області досі немає притулків для людей, які постраждали від насилля, бо всі вони залишились на окупованій території. Прагнення створити такі соціальні центри є, та, на жаль, успіхом вони поки що не увінчались. Ольга Лішик називає причини:
— Створення такого притулку — це відповідальність органів місцевого самоврядування. Вони повинні допомогти члену своєї громади і подбати про його безпеку, а далі з ним уже працюватимуть правоохоронці та психологи. Існують кілька програм, спрямованих на захист людей, які зазнають насилля і потребують тимчасового притулку. Причому наші міжнародні партнери висловлюють готовність фінансово долучитись до створення таких центрів. На жаль, громади виявляють байдужість і нерозуміння цієї важливої проблеми.
Щодо створення притулку обласного значення, то, хоч як це прикро, проблема у відсутності приміщення у Сєверодонецьку: його пошук триває вже два роки. На будівництво в обласному бюджеті бракує коштів. Щоправда, один соціальний центр вдалося перенести на українську територію, але лише юридично. Він тепер працює як мобільна бригада і «гаряча лінія».
У Рубіжному розглядається варіант створення так званої соціальної квартири для постраждалих від насильства в сім’ї. Оплачуватимуть її міжнародні організації та Фонд народонаселення ООН, а місцева влада потурбується про персонал.
Загалом на Луганщині створені й працюють п’ять анонімних кабінетів медико-соціальної підтримки. Сюди можуть звертатись і жертви насильства, і агресори, якщо їм потрібне лікування.

Луганська область.