Дід Семен пересувається по хаті на саморобному візочку з коліщатками. Коли почав робити його десь після своїх 80 літ, його дочки невдоволено питали: «Нащо тобі таке треба?» А він відповідав: «Знаю нащо». Нещодавно йому виповнилося 90, і сидячка уже вичовгала підлогу в хаті — ноги здали першими.
На знімку:
дід Семен у свої 60 років
і зараз.
До речі, підлоги такої я в сільських будинках практично не бачив: між дошками навіть лезо ножа не просунути. Запитав: як то хазяїн таку підлогу робив, — а він махнув рукою: «А, довго розказувать...». Там і шпуги, і висушування, і ще якісь хитрощі, але що про них згадувати, коли нині вже навіть сокира у дворі в діда Семена лежить не по-хазяйськи: сили нема, хоча у двір він ще з милицями якось вибрідає. А було ж!..
Семен Гнатович ЧЕПУРНИЙ — мені майже родич, але в такій сивій далині, що й заблукати можна. Мій прадід Самійло мав рідного брата Сидора, так ось баба Сидориха — родичка Семена Гнатовича. Як кажуть у селі, родичі через вулицю навприсядки...
Він із куркульського роду, та доля і радянська влада були немилосердними до сім’ї — все забрали. А під час війни і Гнат Чепурний разом із сином загинули на Дніпрі. Це тоді, коли мобілізували всіх, кого могли підгребти, і кинули на форсування Дніпра за наказом Жукова «Хахлов нє жалєть!». Їх прозвали чорними свитками, бо навіть переобмундирувати не встигли. Як загинув брат Семена Гнатовича біля Лоєва — невідомо, а ось батька його пораненим бачив односелець, якого вже старим прозивали дід Михалюша. Власне, він теж Чепурний. І теж мені не родич...
У 1933 році Семен Гнатович і вся родина вижили завдяки болоту та лісу — примудрялися ловити рибу, жаб, усе, що тільки могло зійти за їжу. Цікаво, що з того часу й до сьогодні Семен Гнатович не їсть рибу і гриби — від тих лихих часів вони йому в’їлися. А про визволення від німецьких окупантів він замість «наші прийшли» каже: «Коли руські прийшли...». Отаке маленьке, але чітке відгородження.
Проте русифікація невтомно діяла — якщо у його батька улюбленою піснею була на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий», то він за улюблену вже має російську «Я люблю тебя, жизнь»...
Семен Гнатович весь вік пропрацював у колгоспі будівельником: керуючи бригадою, поставив немало господарських споруд, та й чимало хат у селі ним зведено. Жив, як усі — і чарки, було, не цурався, і за жінкою зараз шкодує, що десь таки тепла їй не додав. Але виростили двох дочок. А сам він усе життя був, як непохитний олов’яний солдатик. Ось і зараз, коли вже навіть у дворі працювати не може — сидить, длубається зі швейною машинкою. А коли йому було 80 років, задумав провести в хату газ — дочки підтримали, а сусіди дивувалися: нащо воно йому треба за три чисниці до смерті?
Питаю Семена Гнатовича — чи не страшно вмирати? Каже, що як болячки придавлять — то вже й готовий, а як попустять — то ще б і жив...
Василь ЧЕПУРНИЙ.
Фото автора.
Чернігівська область.
