Біси в сум’ятті! «Православний» екстреміст патріарх Кіріл, який поміняв православний хрест, що благословляє на життя, на путінську косу смерті, колотиться в істериці. Примітивний маніпулятор догундякався до того, що в «братній» і «близькій його серцю» Україні не можна допустити незалежності. Мовляв, не від Бога свобода, а війна — так, те, що путін прописав. Але ж ворог лукавий знає, що давно служить бісам і сили зла виряджає в ангелів світла. Але в чому таки правий кремлівський пустун — то це в тому, що світло й пітьма несумісні. І з’єднати це не можна. Ні «братньою» любов’ю, ні «росмиром», ні іскандерами. Амінь.
Тім ЛЕЙФЕРОВ (Уфа, геоінформатик):
— Українське вміння жартувати
Багато партій і політиків зламали списи, намагаючись пояснити, що ж таке український дух, виразити український дух словами. Я не зможу це зробити за них, але напишу те, що помітив я.
Українці разюче відрізняються від росіян у багатьох дрібницях, що робить українця українцем. Я не зможу написати складно і про все, а спробую описати те, що побачив я (росіянин, котрий має українське коріння) в Інтернеті та в Україні.
Основне — це українське вміння жартувати. Це не тільки звичайні жарти, але й сарказм, критичний погляд на життя, що полегшує подолання негараздів. Із цього й починається вільний козачий дух.
Що роблять українці? Реакція на російську пропаганду? Жарт. Реакція на людей, яких не люблять? Жарт. Українець долає багато чого жартуючи. Сміх об’єднує українців. Сміх — це реакція вільних творчих людей на негатив, а раби віддають перевагу звичайному мату.
Читаючи новини в українському сегменті Фейcбуку, часто заливаєшся сміхом від коментарів під новинами: це «тролінг» російських політиків, недолугих законодавчих ініціатив, взагалі жарти над неприємним і дурним.
Навіть уведення воєнного стану в Україні — страшна річ — було обставлено в Інтернеті жартами, оптимізмом, до того ж таким, що російські пропагандисти, котрі зазвичай не розуміють гумор, повірили в українські жарти і стали їх копіювати, намагаючись налякати жителів РФ.
А російська пропаганда для маніпуляції росіянами побудована на параної. Узагалі, найголовніше в пропаганді — створення параноїдального настрою суспільства, відсутність сатири й жартів. Саме після цього суспільство (читай безліч окремих людей) піддається будь-яким маніпуляціям пропаганди.
Усе це було випробувано й реалізовано в РФ.
Українці! Не піддавайтеся параноїдальній пропаганді, перевіряйте інформацію і смійтеся — не давайте себе залякати. Це «щеплення» від пропаганди. Тирани бояться гумору, вони бояться, що всі побачать, що «король голий»; бояться, що всі побачать їхню безглуздість.
Саме тому в РФ фактично заборонена політична сатира, йде боротьба з гумором, сарказмом і цинізмом. Інакше пропаганда не буде ефективно працювати. Саме цим Україна лякає російське тоталітарне суспільство.
Не піддавайтеся зрадофільству, істериці, не поширюйте фейки. Цим ви допомагаєте ворогу. Щось не подобається? Жартуйте над цим, критикуйте, але сміючись. Зберігайте здоровий гумор і колір шкіри. Не будьте похмурими й заляканими. Інакше ворожі свободі пропагандисти вкладуть гасла в голови, будуть маніпулювати вами.
Я, громадянин РФ, щиро розумію заборону на в’їзд громадянам РФ в Україну й підтримую її (хоча тепер і я не можу в’їхати в Україну до друзів і рідні), тому що з невеликого числа громадян РФ, яких можна безпечно пускати, є юрби тих, кого можуть заслати для дестабілізації ситуації в Україні.
Особисто мені дорожчі мої друзі й родичі в Україні, їхня безпека, їхні жарти і сміх, знання, що вони живі й посміхаються, ніж особисто моя можливість відвідування улюбленої мною України, піддаючи небезпеці громадян України.
Посміхайтеся, будьте здорові й цілі!
Слава Україні!
Сашко МАШИН (Москва, джазовий музикант):
— Для мене Україна й Українці — улюблені й дорогі мені брати! Я був нещодавно в Україні й мене зустріли любов’ю й оплесками. Київ, Одеса. Було дуже приємно виступати разом із приголомшливими Українськими музикантами, дуже тужу за вами всіма і сподіваюся, що скоро зможу з вами зустрітися, зіграти з вами, для вас і відчути цей волелюбний дух спілкуючись з усіма вами!
Мені дуже важливо, щоб люди, незважаючи ні на що, продовжували любити, дружити, спілкуватися. Я дуже сподіваюся, що нас неможливо розірвати. І, звичайно, Мистецтво нас усіх врятує
Тетяна САВИЦЬКА (Москва, пенсіонерка):
— Дорогі українці!
Росія дуже винувата перед вами, ви праві у своїй ненависті до неї. Страшно усвідомлювати, що всі ці роки триває війна, гинуть люди — як завжди, напевно, кращі. І цей біль нічим не втамувати. Але повірте, не всі в Росії поділяють точку зору держави на події, що відбуваються. Нас — інших — дуже мало, але ми є. Нам соромно за нашу державу й ми її ненавидимо — всю цю зграю агресивних, корумпованих чекістів, що засіли у владі, всіх цих фашиствуючих пропагандонів на федеральних каналах. Ми співчуваємо вам усією душею й робимо хто що може: хтось гроші перераховує родинам загиблих українців, хтось виходить з одиночними пікетами проти війни, за обмін полоненими, на захист Олега Сенцова, хтось пише листи й везе харчі вашим морякам, заарештованим російською владою. Це дуже мало, але нині в Росії така безнадійна ситуація, так багато виявилося підданих мерзенному імперському, великодержавному духу, що про масові виступи, на жаль, говорити не доводиться. Наш народ виявився менш волелюбним і менш стійким, ніж ваш, — це факт. Ми захоплюємося Майданом, ми так хочемо, щоб у вас усе вийшло! Ви — наша надія! Так хочеться, щоб Україна стала сильною, вільною, щоб людям у ній жилося добре й гідно.
В’ячеслав БАЛЯСНИКОВ (Новомосковськ, будівельник):
— Найбільш зворушливе, до сліз, що я бачив за останніх п’ять років, — це портрети Героїв Небесної Сотні... У Києві, Одесі біля Дюка...
Сьогодні був в одній квартирі, де постійно включені російські новини. Потрапив на прес-конференцію Захарової. Відчуття, що 100-відсотково готують росіян до війни, до того ж звинуватять у цьому Україну. Я путена ненавиджу з 1999 року. Від нього нічого гарного не може виходити. Єдина надія на наших тупорилих вояків. Вони навіть у гіпермаркеті Тули (збройова столиця, хоч би там як) не можуть у пісуар поцілити, куди їм воювати.
За запрошенням своєї знайомій Поліни Заліської навесні минулого року я потрапив до київської школи на свято вишиванки до її сина Роми. Було дуже зворушливо. Це була звичайна мирна школа, і те, що я побачив, дуже дисонувало з розповідями й репортажами російських журналістів про українців. Тоді подумалося: і на цих дітей прилєпін хоче танки запустити?
Тоді ж у Києві купив два саджанці шовковиці, уже другий рік зимують, посадив у сестри на дачі. Сподіваюся, дочекаємося врожаю. Пам’ятаю тоді запитав у продавця, чи приймуться під Москвою? Той спокійно зателефонував комусь: файний дядько з Росії запитує, чи будуть у них рости?.. Дуже хороші спогади про Україну залишилися.
Українцям бажаю тільки миру. Але тільки не російського! Утомилися від нього всі вже.
Ольга АБАКУМОВА (Москва, лінгвіст-дослідник і перекладач):
— Росія веде імперську політику стосовно своїх сусідів і колишніх членів СРСР, отже, загарбницьку, пресує, хоче розколоти зсередини, лізе у внутрішні справи, жадає відновити ради, і така політика підлягає тільки осуду. До того ж тепер Росія займається ще й захопленням заручників, підтвердженням чого є Керченський напад. Що стосується миру, то, звісно, хочеться, щоб він був, але, на жаль, добровільний мир між державами не завжди досяжний, і часом, щоб примусити, політика, що сказився, до миру, потрібні колективні зусилля всього світового співтовариства або, принаймні, впливової його частини. Сподіваюся, що переговори щодо обміну військовополоненими, які нині ведуться, успішно завершаться й обмін нарешті відбудеться. Однак мене дуже турбує тенденція, що намітився, з боку моєї держави до захоплення заручників. Російська опозиція на сьогоднішній день занадто слабка й роздроблена, щоб протистояти такій політиці, тому залишається сподіватися на вплив ззовні. Мені як громадянинові дуже соромно за свою державу, глибоко шкодую й вибачаюся перед українськими військовополоненими й українським народом за те, що відбувається нині між нашими державами.
Андрій ЛАПТЄВ (Челябінськ, педагог):
— Я за мир, за взаємоповагу, за компроміси, за дотримання всіх міжнародних договорів, проти будь-яких силових варіантів вирішення конфліктів. Про Україну в мене теплі спогади, як і від будь-якої іншої країни, яку я відвідував. Про Донбас — боюся наговорити на статтю КК. По суті, шкодую про зміни, що відбулися в більшості мирних жителів Донбасу в 2014 році. Позицію друзі-вороги (стосовно нації) я вважаю неприпустимою й некоректною в принципі: ворог, по-моєму, може бути лише конкретним суб’єктом (призвідник, вигодонабувач, що порушує домовленості), але не підневільні виконавці з «бюджету», у тому числі солдати-«строковики», і не весь народ, що живе з ним в одній країні. Усім миру, але холодного розуму й сил відстоювати свої права і свій дім.
Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
