В Україні Святого Миколая дуже шанують. Щороку 19 грудня на подарунки та дива чекають і діти, і дорослі. Миколай Чудотворець, угодник Божий, заступник простого люду — так його називали ще за життя. Посіяні святим ідеї милосердя продовжуються у сучасних доброчинних і волонтерських гуртах. Добрі і працьовиті жінки хочуть, щоб в окопах пахло домівкою і святом, щоб хлопці знали: тут, на мирній території, люди про них пам’ятають і вдячні за мирне небо.
Наприклад, спільнота «Жінок Мироносиць» із Глинян Золочівського району Львівської області напекли 100 коробок медових пряників — «миколайчиків» (на знімку).
Цьому передував дводенний благодійний марафон, на якому зібрано велику кількість смаколиків, шкарпеток, кави, провізії для хлопців. Уже кілька років поспіль вони спільно над цим працюють, і результат щоразу перевищує запланований! А київська група волонтерів «Вежа над Дніпром», які починаючи з 2014 року плетуть маскувальні сітки і «кікімори», до свята ще й нашили теплі флісові костюми. Колектив «Голосу України» також не стояв осторонь і зібрав декілька величезних коробок з продуктами і необхідними речами, які рушили на військову базу і на передову до наших захисників.
Крім подарунків, українці підносять молитви до Бога, щоб допоміг нашій армії вистояти в цій війні. «Я за тебе молюсь, український солдате, я за тебе боюсь, хоч не я твоя мати, і благання я шлю до високого неба, ти залишся ЖИВИМ, більш нічого не треба!» — листівками з такими словами супроводжують посилки на фронт.
До Святого Миколая звертаються з проханням захисту від хвороб і смерті, визволення із полону, у разі нещасних випадків. Моряки, рибалки, виходячи в море, завжди брали його образ. Ті, хто вирушав у далеку дорогу, обов’язково молилися саме цьому святому.
19 грудня у народі називають Зимовий (Холодний) Миколай, а день перенесення його мощей — 22 травня — Літній (Теплий). Батьківщина святого — містечко Міри Лікійські на території сучасної Туреччини, де він був обраний єпископом. А в 1087 році італійські купці вивезли мощі святого до міста Барі, заступником якого він вважався, і помістили їх у базиліці, збудованій неподалік моря. До речі, нашому постійному авторові — етнологу Галині Бондаренко — пощастило побувати в обох місцях. «У скарбниці італійського храму можна побачити коштовні дарунки, залишені прочанами з різних земель на знак подяки святому за зцілення та допомогу, — розповідає Галина Борисівна. — Та найбільше вразив дар якогось українського паломника — вишиваний рушник, пов’язаний біля гробу святого у крипті. Через цей рушник я відчула шану мого народу до Бога та до християнських святинь».
У європейських країнах Святий Миколай став прообразом доброго чарівника, який приносить дітям подарунки. Поклавши дарунок у чобіток чи в панчішку біля комину, не забудьте розказати своїй дитині легенду про Святого Миколая, що передається з вуст в уста. І можливо, тоді вашій дитині захочеться зробити щось хороше іншій людині, допомогти тому, хто цього потребує. Ось вона: «Одного разу, проходячи повз дім, у якому жила бідна родина, Святий Миколай почув, як двоє дівчаток бідкалися, що нічим зустріти свято, і кинув декілька золотих монет у димар. Уранці, одягаючи панчішки, що сушилися біля печі, діти знайшли там гроші... Святий Миколай, поставши перед Богом після смерті, попросив у нього дозволу і надалі допомагати знедоленим та приносити подарунки дітям».
Відтоді дорослі та батьки, продовжуючи традицію, цього дня виконують роль Святого Миколая. Наприклад, настоятель Ворзельського храму Преображення Господнього на Київщині, отець Микола у цей день щороку вбирається у святкові шати, пакує великий мішок з гостинцями і навідується вранці до тутешнього дитсадка та початкової школи.
Також раніше в селах існувала добра традиція: на Миколу запрошувати родичів та друзів, особливо тих, з ким посварилися, щоб помиритися. Миколин день — початок зимових сватань. Молодь готувалася до вечорниць, домовлялася про колядування.
Фото зі сторінки у Фейсбуці Юлії Слободян.
