Будує, щоб не плакати
У Наталії Дорошенко (на знімку) з Олексіївки Добровеличківського району місяць тому сталося горе — після закорочення внутрішньої електромережі згорів будинок, а в ньому загинула рідна й кохана людина, її чоловік і батько їхньої донечки Микола. Чоловікові було 46 років, він мав добру вдачу, понад усе любив дружину й доньку.
Зима така довга!
Після пожежі, котра зруйнувала все житло, життя в будинку на вулиці Калініна, 5 неможливе в принципі. Але Наталя приходить сюди щодня — поплакати, погорювати, погодувати собаку, котрий вижив тієї страшної ночі 19 листопада, згадати все добре, що було в подружньому житті. А найголовніше — знайти ногам і рукам роботу біля рідної, хоч нині і не схожої на омріяний куток хати, і буквально вбити час — до ночі, до кінця зими, до початку теплого сезону...
— Які ж довгі ці зимові дні (а комусь здається, що найкоротші в році. — Авт.), я боюся не дожити до весни, — плаче і плаче Наталя, не висихають солоні русла від серця до очей. — Із настанням тепла почну піднімати хату. Тільки б дочекатись, бо вчора так затисло в грудях, що подумала: «Здається, все, кінець!»
...Рік 2018-й для Дорошенків і без того був важким випробуванням. Три хірургічні операції — матеріальна пастка для будь-якої української родини. І Дорошенки — не виняток. Попри те, що гранітний кар’єр (ПАТ «Кіровоградграніт»), де Микола Дорошенко працював електрозварювальником, — стабільне підприємство, де виплачують зарплату. Попри те, що родина працьовита і завжди могла дати собі раду...
Щоб трохи підлатати сімейний бюджет, Наталя поїхала в Польщу, де вже працювала донька (Інна закінчила університет в Одесі, роботи за фахом не знайшла... Одне слово, знайома ситуація). Та вже через місяць додому покликало... горе.
— Чоловік ніколи не боявся струму, — не вперше і не востаннє дивується непередбачуваності людської долі жінка, котра ще в ранньому дитинстві залишилася без мами, в шістнадцять вийшла заміж, дуже рано народила і жодного дня не мислила себе окремо від свого Миколи. — Взагалі не боявся жодної роботи, через те люди кликали на підмогу постійно... Все казав, що знайде вільний час і відремонтує ту кляту розетку за холодильником. Видно, знайшов час. Та недобрий... Я відчула біду вже коли він не вийшов на зв’язок через Вайбер у визначений час...
Світло в селі вибило о дев’ятій — це й була та фатальна година. Потім зайнялася хата. Згоріло все, що нажили господарі нелегкою працею.
Будинок, в якому мешкало Щастя
— Ні того бойлера, ні холодильника, ні пральної машини... — мені нічого з речей не шкода. Був би Коля живий, ми б усе це купили, — навпроти чорного отвору дверей, як навпроти діри часу, Наталя Миколаївна здається зовсім безпомічною. Та це не так, бо вона має рятівну мету. — Тепер я працюватиму за двох, але хату цю підніму. Тут жили мої дідусь із бабусею, мама з татом, тут народилася донька, тут ми були щасливі. Нині я отримала сто тисяч гривень наперед за сім років від оренди паю, шістдесят тисяч зібрали люди в селі. Маю з чого почати. А щоб завершити будівництво, знову поїду працювати за кордон. Тут я, зрозуміло, таких грошей не зароблю. Чула, люди написали листи з проханням про допомогу з номером моєї банківської картки. Хочу подякувати всім односельцям, котрі підтримали мене і... Колю. Бачили б ви, як люди, коли я приїхала з Польщі, зійшлися допомагати — розчищати хату, перекривати дах старим шифером!..
Голова села Анатолій Скороход розповідає про те, як дружно збирали в селі кошти на поховання Миколи, і зауважує, що Наталі Миколаївні запропонували стару хату — замість зруйнованої вогнем. Та вона відмовилася... І ми знаємо чому. Якщо коротко: їй важливо, в якій саме хаті висітимуть ікони і фотографія її Миколи. Хоча навіть «новий» старий шифер тримається сьогодні молитвами цієї жінки, бо вигорілі сволоки — чорні від сажі, і навряд чи можуть вважатися повноцінною конструкцією. Вочевидь, будинок-погорілець також чекає на весну, і його так само, як і господиню, лякають довгі зимові дні. При тому, що чорні стіни напевне знають — найстрашніше вони вже бачили.
— Людина без власного гнізда — як сирота. От і нині мені співчувають, підтримують. Чоловікова родина — дуже добрі й дружні люди. Я всім вдячна, але хочу повернути свій дім (після пожежі Наталя живе у чоловікової сестри. — Авт.). Попри те, що будуватися нині дуже дорого. Мені кажуть, що я могла б за такі гроші купити квартиру в місті. А нащо мені те місто?! Це тут я зустріла людину, яка зробила мене щасливою... Знаєте, я оце вперше в житті відкидаю сніг. Раніше це робив чоловік — піднімався о п’ятій чи шостій, а о сьомій, коли будив мене, двір уже був чистий. Так само і з рибою, яку, здається, уже почищеною ловив у ставку. Я, до речі, завжди боялася, коли він ішов на перший лід рибалити. Думала, що найбільша загроза для його життя — це тонка крига. А воно, бачите, як...
Олег ШВЕРНЕНКО.
Фото Івана КОРЗУНА.
P.S. Працівниці Олексіївського будинку культури оприлюднили рахунок у ПриватБанку, куди небайдужі можуть перерахувати кошти на відбудову оселі і так підтримати родину в горі.
Картка ПриватБанку, на яку ви можете перерахувати кошти і допомогти Дорошенко Тетяні Миколаївні повернутися додому: 5168742720453822. Здається, це гарний спосіб «поставити свою Різдвяну свічку».
