Це рядок з вірша про Олександра Ракіна. Рядок, який у чотирьох словах точно передає його характер і сутність. Він був до зворушливості відданий своїм рідним і друзям, рішучий у своїх вчинках і діях, коли потрібно було підтримати кожного з них у скрутних ситуаціях. Він рішуче й послідовно, з притаманною йому енергією відстоював у повсякденному житті й творчості правду, справедливість, ідеали добра. Він був дивовижно світлою постаттю, не лише свято сповідував християнські цінності, а й дотримувався їх. І найвиразніше це проявлялося в його любові до ближнього.
Важко писати про Олександра Ракіна в минулому часі, гірко й сумно усвідомлювати нам, його колегам і друзям, що його земний шлях на цьому білому світі так передчасно обірвався. Розпочався цей шлях 17 червня 1951 року в селі Бірки на Кіровоградщині. Після школи — навчання на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка і перші проби пера, які засвідчили про неабиякий хист автора, щирість і небайдужість його рядків, про те, що в українську журналістику прийшов справжній майстер слова, глибокий аналітик, проникливий публіцист. Все, що написав за своє життя Олександр Ракін, — від нарисів і журналістських досліджень у популярному в сімдесяті — вісімдесяті роки молодіжному журналі «Знання та праця» до розповсюджених в інтернет-мережі та провідних виданнях України публікацій на кількамовних стрічках Українського національного агентства «Укрінформ» — осяяні і його непересічним талантом, і світлом його великої душі.
Рядок, з якого ми почали це сумне слово прощання, написала в студентську молодість Олександра Ракіна його однокурсниця Тетяна Теодорович, висловивши враження про нього, почуття до нього всіх, хто тоді вчився з ним разом, хто його знав:
Крізь мокру осінь у похмурім світі,
Тумани розсуваючи плечима,
Зворушливо рішучий,
дивно світлий,
Йде хлопчик із печальними очима…
Печальними очима дивиться на нас Саша Ракін з цього портрета часів його студентської юності. В нас і всіх тих, хто любив, не міг не любити, цю дивовижно світлу людину, сьогодні теж печальні очі й гіркота на душі. Важко усвідомлювати, що його земна дорога так передчасно обірвалася, що його вже немає серед нас. Але хай буде вічним його життя у Царстві Божому. Там, де праведні спочивають. А на цьому білому світі про нього лишилася добра, довга і світла пам’ять.
Друзі, колеги.
