Зверніть увагу на знімок із найсильнішими українцями. Вони випромінюють одночасно і силу, і надзвичайну доброзичливість. У колі цих силачів — Володимир ДРАГУН. Він вихований у традиційній закарпатській родині, де понад усе — людяність і християнські цінності. Саме ці якості допоможуть українцям пройти будь-які випробування і досягти мети. Так вважають у родині Драгунів, якій небайдужа доля свого краю і держави. Не випадково синьо-жовтий прапор був піднятий над їхнім будинком уже 16 років тому — одразу, як його звели.

 

Володимир Драгун у Празі.

 

...і серед дужих українських силачів.

Прапор-оберег

Заїжджаючи у село Вербовець Виноградівського району, одразу зауважуєш акуратну капличку перед одним обійстям, а на даху будинку — прапор. Це сьогодні для нас звично, а 15 років тому український прапор удома, та ще в угорськомовному селі привертав особливу увагу, а може, й нерозуміння. Адже то були часи жебрацького стану більшості людей, апатичних настроїв і розчарувань. Тому підняття українського прапора на даху власного будинку — це була позиція.
Господар оселі Володимир Драгун переконаний, що Державний прапор не може бути уособленням якогось протистояння. Він є символом миру й порозуміння для всіх, хто живе в Україні, незалежно від національності. І сам Володимир Драгун на вигляд — саме втілення доброзичливості при тому, що міцна накачана статура свідчить про надзвичайну фізичну силу. Попри толерантність пан Володимир уміє бути категоричним, особливо, коли обстоює власну позицію. Український прапор став тим психологічним оберегом, завдяки якому Драгуни почувалися у рівнинному угорськомовному селі вдома, а приїхали сюди із села Новоселиця Тячівського району тільки в 1990-х. Приїхали, щоб здійснити задум своєї родини — виростити красивий і щедрий сад.
Плодові дерева вони посадили на десяти гектарах поблизу Вербовця. Обрали резистентні низькорослі дерева, які не потребують хімічної обробки. Врожай із таких скромніший, ніж із яблунь-груш, до яких застосовують інтенсивну технологію. Але саме здоровий традиційний сад приносить екологічно здорові яблука. Відповідно з цього урожаю можна робити чисті натуральні напої для дітей. «Чомусь у Європі, — каже пан Володимир, — дбають про те, щоб діти харчувалися екологічно чистими продуктами, а в Україні абсолютно натуральних соків поки що бракує». Та що там «бракує». Невеличкий цех у селі Вербовець залишається єдиним в Україні виробником напоїв без консервантів.

Шлях до саду

...Дорога до цього саду має свій далекий початок. У Новоселиці, де жила родина Драгунів, суворіші умови, і дерева потребують особливого догляду й захисту від холодів і хвороб. Молоді Драгуни — Володимир і Михайло — змалечку полюбили садівничу справу, і врешті це визначило їхню життєву мету. У важкі 1990-ті роки, коли настали часи «трудової міграції», більшість закарпатців подалися за кордон. Поїхали на заробітки й брати Драгуни. Працювали на різних роботах, у тому числі й будівельних, але коли трапилася нагода обробляти сади, хлопці без вагань погодилися. Влаштувалися у чеське «післяколгоспне» господарство, де доглядали за деревами і вивчали сучасні технології садівництва. Робота давала і дохід, і можливість вдосконалюватися в улюбленій справі.
Минув час, роки заробітчанства залишилися позаду. І Драгуни врешті ухвалили рішення облаштувати своє життя вдома. Поставили власні будинки, посадили сад, закупили переробне обладнання і почали випускати натуральні напої під торговельною маркою «Драгун». Цього року сік від Драгунів уперше виготовили з власного урожаю. Добірні соковиті яблучка нічим не гірші від «хімічних». Поки що їх не так багато, щоб повністю завантажити цех роботою, тому решту яблук закуповують по області. Адже старі ще колгоспні сади досі родять натуральне яблучко.
«Ми працюємо не задля перемог у конкурсах і навіть не для економічного збагачення, — пояснює Володимир Драгун. — Ростили сад для себе — такий, який можемо обробляти власними силами, і робимо це для власного задоволення і для того, щоб українські діти росли здоровими. Є кілька партнерів на Закарпатті й у Києві, які з задоволенням забирають усі напої «Драгун», і це дає змогу мати певні прибутки й жити так, як ми хочемо».
Утім, нагороди все одно не оминають Драгунів. До Дня Незалежності України батько Михайло Іванович отримав відзнаку як кращий підприємець Закарпаття. Ще більше нагород у мами — Юлії Юріївни, але це окрема тема.

Мамина мудрість

Про Юлію Драгун — поетесу, прозаїка, драматурга і невтомного організатора літературних подій — уже написано чимало. За короткий час ця талановита жінка встигла створити 17 книжок, переважно для дітей. Цьогоріч у видавництві «Український пріоритет» вийшла повість «Щасливою бути — це доля».
Серед нагород, якими відзначено невтомну працю Юлії Юріївни, є й найвищого державного рівня. Зокрема, медаль Президента України «За працю і звитягу», відзнака райради «За розвиток Тячівщини», сертифікат президента Дому Європи у Києві, медаль «Знамення Пресвятої Богородиці» І ступеня від єпископа Мукачівського і Карпатського Віктора (Бедя), медаль і диплом лауреата Міжнародної літературно-мистецької премії імені Миколи Сингаївського.
Збоку здається дивним, як ця жінка, прийшовши в літературу в зрілому віці, почала так плідно творити, видавати по дві-три книжки на рік, публікуватися в журналах. Насправді ця потужна хвиля творчості визрівала довго, з самого дитинства, оскільки Юлія Драгун усе життя мріяла бути письменницею, але обставини і щоденна сільська робота стали перепоною до покликання.
Після спілкування з цією світлою жінкою розумієш, що доброта, яку випромінюють її чоловік, її дужі сини й онуки, а також працелюбність — є наслідком маминого виховання. 

Потреба душі

Ворота на подвір’я Драгунів ніколи не замикаються. Увійшовши сюди, одразу зауважуєш ікону Божої Матері на підвіконні. Це ще одне нагадування про необхідність любові, доброти і дотримання Заповідей. І Драгуни мовчки, без будь-якого «піару», підтримують дитячі заклади, допомагають у лікуванні тим, хто цього потребує, закуповують медичне устаткування. Від початку російсько-української війни Драгуни дбають про наших бійців і добровольців, зокрема про 128-му Закарпатську бригаду. Разом із друзями у Чехії закупили для солдатів якісне спорядження, взуття, камуфляжну форму. Підтримують Драгуни і спортсменів, які представляють наш край на всеукраїнських та міжнародних змаганнях.
Адже Володимир і Михайло, а також племінник Михайло займаються кікбоксингом, син Владислав став чемпіоном Чехії у складі дитячої команди «Славія». При цьому всі успішно навчаються. Зокрема, Володимир здобуває освіту дипломата.
Ще одна задумка Володимира Драгуна — витягти Вербовець із транспортної ізоляції. Добратися з села до райцентру Виноградів — то ціла проблема з неприємними наслідками: пошкоджені колеса й амортизатори, втрачені можливості, запізнення на роботу, небезпека для життя хворих, коли кожна хвилина має значення. Володимир Михайлович вирішив докласти свої можливості, щоб змінити ситуацію — вже є домовленість із виконавцем робіт. Тож односельці не дарма відгукуються про велику й порядну родину Драгунів із повагою.

Василь ГОРВАТ, Василь НИТКА.
Фото з сімейного архіву.

Виноградівський район Закарпатської області.