Про те, наскільки доленосними стали події цього року для української держави, наші шановні читачі знають добре — не дарма ж читають «Голос України». Але ж «Сім’я» — це про особисте! Про особисті перемоги, захопливі знахідки, відповідальні рішення, маленькі радості та великі мрії. Саме про них важливо поговорити наприкінці року — підсумувати здобутки, усвідомити успіхи і подякувати за новий досвід!
Тож якими ідеями 2018 рік збагатив ваше життя і чим він запам’ятається особисто вам? Із таким запитанням я звернулася до людей, чию життєву позицію поважаю і до чиїх думок прислухаюся — до друзів, колег і дітей.

Лілія Литвиненко: «Підкорила перші вершини»

«На початку 2018-го ми всією сім’єю поїхали на Драгобрат. Ми з чоловіком часто катаємося на лижах, а от донечку Настю все ніяк не наважувалися почати вчити. Коли ж їй виповнилося 8, вирішили, що час настав. Квитки брали заздалегідь, тому вже ближче до від’їзду дізналися, що там буде 20 градусів морозу. Але відступати було пізно. Ми поїхали (на щастя, у горах -20 0С відчувається не так, як у Києві). За три дні дитина вже добре каталася і просила ще! Звісно, не з першої спроби все вийшло, однак ми й не сподівалися на швидкий результат. Зрештою, незважаючи на погоду, ніхто не захворів... А днями повернулися з Буковеля, де закріпили результат і з’їхали разом із Настею з усіх червоних і синіх гірок, які були відкриті! Фото щасливої дитини додаю».

Ярослав Запорожець: «Авто для принцес»

«Обидві мої доньки й племінниця живуть у Королівствах. Ні, це не якісь казкові землі. Вони справжні. Старша мешкає «за тридев’ять земель» — у Королівстві Таїланд. Молодша — у Сполученому Королівстві. Небога — в Королівстві Нідерланди. Всі працюють. І цього року всі троє купили собі машини. Доньки — японські «Тойоти», щоправда, не нові. А племінниця... О, вона у мене крута! Чемпіонка України зі спортивного фітнесу, організатор елітних спортклубів, ще й визнаний дієтолог та фахівець зі спортивного харчування, і в своєму Королівстві має фітнес-центр. Вона купила яскраво-червоний BMW!
...Зрозуміло, це не мої досягнення. Та хіба вони не з мене брали приклад і хіба не моїх порад питали, коли закінчували школи і виші? Хіба не я писав їхні курсові, бакалаврські й магістерські? Яблуко від яблуні... Словом, як писав Михайло Коцюбинський, «не все горе, були й радощі». Є у тих чмашинах і моя частка успіху! А єдине, чим журюся: що заробили мої дівчата на машини не вдома, в Україні, та що купили іномарки, а не продукцію рідного запорізького АвтоЗАЗу».

Марія Москалюк: «Ціную маленькі радості й не боюся змін»

«2018 рік утвердив мене в переконанні, що зміни — завжди на краще! І якщо не подобається ситуація на роботі (яка мене давно вже не надихала, та ще й втратила матеріальні стимули), то не потрібно триматися й скиглити. Треба перегорнути сторінку! Але спершу зробити паузу (для мене це був чарівний та безтурботний червень) і дати собі відпочити... Після того легше приймати правильні рішення. 
Щодо нових знань, то цікавою знахідкою став Human Design, який мені дуже припав до душі. Тепер більше спостерігаю за своїми реакціями, мені цікаво слухати лекції, і маю надію на користь цих знань... 
Про мрії згадувати найприємніше — їх у цьому році здійснилося декілька: нова робота, довгоочікувана мандрівка Італією, знайомство з людьми, які надихають закоханістю в наше місто і свою роботу (гіди Цікавого Києва). А ще я ціную маленькі радості, з яких і складається моє чудове життя — усмішку молодшої доньки, підліткові вирії середньої, самостійні рішення старшого сина, турботу і любов чоловіка, спокій батьків, зустрічі з друзями та відчуття вдячності за все добре, що трапляється з нами».

Тетяна Пасова: «В очікуванні... пострілу»

 

«2018 рік мені запам’ятається... як старт без пострілу. Як це? Ось уявіть, ви вийшли бігти 100-метрівку, стали на місце, приготувалися й чекаєте, що пролунає постріл, і ви побіжите. А його немає. Минають години, місяці. Друзі запитують, як справи, а ви у відповідь: так само, як і вчора, досі на клятій стартовій лінії, на якій ви вже вивчили кожну найменшу деталь, навіть відхилення фарби в один міліметр, навіть кілька піщинок, які залишилися від чиїхось кросівок...
Чому так трапилося? Психологи кажуть, що причиною всьому є нечітко поставлені завдання й брак мотивації. А я гадаю, головна причина у тому, що мені здавалося, ніби цей стартовий пістолет у чужих руках, тоді як насправді — у моїх. Марно було чекати сигналу старту, адже лише ти його можеш собі дати. Це й стало моїм найбільшим відкриттям, зробленим у грудні 2018 року».

Катерина Романенко: «Особливим його зробили ми»

«Колись давно, ще коли я готувалася до вступу в університет, мама потягла мене до знайомої астрологині, аби вона зорієнтувала мене серед моїх зацікавлень. І тоді ця дівчина (до речі, дуже добра і приємна) сказала, що особливим для мене буде 2018-й. Хоч я і не дуже вірю в усі ці прогнози, та думка про особливий рік закарбувалася у пам’яті. Проте майже до самого кінця 2018-го я не бачила в ньому зовсім нічого особливого.
Але! Саме цього року я закінчила університет із червоним дипломом. Цьогоріч я долучилася до освітнього проекту Олександра Радіча, в якому мене цінують і дають виявити себе. Саме цього року ми з чоловіком уперше самі організували поїздку за кордон і таки насолодилися чарівним Батумі. Саме у 2018-му я, нарешті, почала працювати над собою, захищати кордони своєї особистості, пішла на курс «Шлях митця» і знову усвідомила себе як творчу особистість. А зовсім нещодавно спробувала працювати з глиною (вперше не пожаліла грошей на курс) і зліпила тільце пташки й крильце. Господи, як же це чудово!
Цього року я не побоялася нарешті створити сторінку своєї творчої студії у Facebook, зробила перші кроки, перші пости і провела перший у житті майстер-клас для двох гостей і свого чоловіка. І хоч я очікувала більшого, це теж було дуже хвилююче і цікаво. І ялинку цього року прикрасили не тим, що є, бо шкода викидати, а так, як цього хочеться нам із чоловіком, так, щоби це надихало... Тож 2018-й і справді був особливим — роком перших кроків і «уперше в житті».

Трифон Селівачов (11 років): «Мені цікаво вчитися і мандрувати»

«Цього року я разом з родиною добре відпочив у Славському в Карпатах, удруге побував за кордоном, багато нового досяг у фізиці й протестував саморобну петарду!.. 
З фізики я дізнався про поверхневий натяг. Можна взяти рамку з дроту, посередині розмістити нитку і опустити в мильний розчин. Потім пальцем пробиваєш одну зі сторін і відбувається майже диво: нитка згинається у непробиту сторону. Це тому, що кожна поверхня тіла прагне скоротитися. Ще ми вчили, скільки теплоти виділяється при згорянні палива і як вирахувати цю енергію. Виявляється, усе в світі має закономірність. Як казав Ісаак Ньютон, природа дивовижна, але при цьому не розкошує надмірностями.
Також я дивився на одному каналі на YouTube відео «розваги дітей 90-х». І там була саморобна петарда... з сірників, гайок і болтів. Я робив таку петарду двічі. Уперше думав, що нічого не вийде, але вийшло. Болти, слава Богу, влучили не в машину, а в її колесо. Але я був мегавражений!»

Схоже, найбільше всіх нас надихають наші близькі, захопливі мандрівки та нові відкриття.
Поділюся своїми досягненнями і я, адже цей рік для мене теж став і знаковим, і багатозадачним. Під час переїзду в інше помешкання випробувала свої організаторські здібності (о, я тепер можу впорядкувати будь-який хаос!), а завдяки терміновому капітальному ремонту в квартирі виявила ще й дизайнерські таланти. Дізналася чимало нового й цікавого про шпалери, плитку, електрику, меблі та організацію простору. Вдалося навіть реставрувати стару, але дуже симпатичну бабусину шафу! 
Тож головний інсайт 2018-го для мене: людина може все!.. Якщо, звісно, захоче.
Веселих свят вам, шановні читачі! 

Ведуча «Сім’ї» Юлія ПОТАПЕНКО.