Частина 1. Хошимін.
Потрапити до В’єтнаму громадянину України нескладно – достатньо подати заявку на сайті https://www.vietnam-immigration.org/vietnam-visa-application-online (сервісний збір 8 доларів). Протягом трьох-п’яти днів на вашу електронну пошту надійдуть лист-підтвердження і анкета. Роздруковуєте, заповнюєте, вклеюєте фотографію і летите собі до В’єтнаму (якщо плануєте перетнути кордон по суші, отримайте візу заздалегідь, у посольстві в Києві, вул. Товарна, 51А). В аеропорту підходите до віконця visa on arrival, віддаєте лист, заповнену анкету і закордонний паспорт. Через півгодини-годину очікування вас викликають до іншого віконця, приймають 25 доларів і – однократна місячна віза у вас у кишені. Що далі?
По-перше, не дивуватися! Тут-таки побудували комунізм у доброму сенсі слова, тож підбирайте відвислу щелепу з асфальту і чимдуж міняйте долар (євро, тайський бат, китайський юань, лаоський кіп, камбоджийський ріель) на в’єтнамський донг. В аеропорту курс розбійницький – вигідніший навіть у вуличних мінял. А з крупними купюрами ліпше зразу звертатися до банку. Один долар коштує приблизно 23 тисячі донгів, євро – 26 тисяч. Отримавши стійкі до згинання водонепроникні купюри (донги тропічних злив не бояться!), прямуйте до міста. Квиток з аеропорту коштує 20 тисяч донгів (менше долара!), проїзд містом – 5 тисяч (23 центи, таки правда комунізм).
Варто виписати адресу місця, куди ви прямуєте – її можна показувати водієві, контролерові та подорожнім, аби дізнатися, на який автобус сідати і куди йти. І нехай вас не турбує звичка в’єтнамців тицяти пальцем в усе підряд (у тому числі – у вас) – для них це найкращий спосіб показати щось без зайвих пояснень.
Хошимін кишить моторикшами – остерігайтесь, вони намагаються всадити розгубленого мандрівника на свій мотоцикл і відвезти його до отелю (за розумну винагороду). Чимало з них виявляються гідами і пропонують екскурсії містом, а то й п’ятиденний сплав рікою Меконг за 200 доларів з носа. Вміють фантастично переконувати у необхідності своїх послуг і відповідати чарівним формулюванням «платіть стільки, скільки заплатите». Ціну конкретну не називають, але й обділити гіда не хочеться!
Ліжко-місце в хостелі коштуватиме 50-70 тисяч донгів (2-3 долари) за ніч, за 300 тисяч (13 доларів) можна зняти окремий номер.
Сайгон (він же Хошимін – широкі душі азіатів не розмінюються на дрібниці з переназиванням вулиць, а перейменовують міста чи й цілі країни: Кампучія -- Камбоджа, Бірма -- М’янма) – місто, як на мене, доволі брудне. Навіть автобусами бігають таргани завдовжки з пів-долоні, а вулицями шмигають пацюки. Мийте руки і запасіться сорбентами! Обід у вуличній забігайлівці коштуватиме 20-25 тисяч донгів (приблизно долар). Черга місцевих – найліпша рекомендація для закладу. Страви готують у вас на очах – тут пательня, там котел з окропом. Дорогих ресторанів для «білих містерів» теж не бракує, але ви ніколи не дізнаєтеся, скільки мух і тарганів копирсаються за їх красивими ширмами (втім, як і в Україні – проблеми з громадським харчуванням є всюди). Асортимент – від звичайної курки з рисом до різноманітних равликів, змій і жаб. В’єтнамці стверджують, що французи перейняли у них знамениті «жаб’ячі лапки» в колоніальні часи. А французькі багети, сири і випічка тут на кожному кроці.
В’єтнамо-французький культурний взаємообмін не обмежився гастрономічними пристрастями – у Сайгоні є католицькі і протестантські собори.
Перед статуями запалюють не лише свічки, а й ароматичні палички (на фото).
Дає про себе знати і комунізм – стеля католицького собору Huyen Sy прикрашена червоною п’ятикутною зіркою (на знімку). Формально В’єтнам – держава світська, хоча більшість мешканців сповідують культ предків або буддизм. Статистика релігійної належності в’єтнамців неоднозначна – зокрема тому, що світська влада роздзвонює про перемогу над «мракобіссям», записуючи в атеїсти більш як 80% громадян. Та й самі в’єтнамці не завжди можуть чітко визначитися – вшанування культу предків не заважає їм відвідувати буддистські пуджі і католицькі меси. Є в Хошиміні і кілька мечетей, але суворих мусульманських шат тут не шукайте, а от хіджаб з картою світу – це будь ласка.
Жінки закривають обличчя, але причина тому – не релігія, а пил і смог. Одягаються відкрито, як у Європі, а купатися прийнято в шортах і футболках. Аквапарки в Сайгоні – не розвага для багатих туристів, а культурна програма вихідного дня: більшість відвідувачів – місцеві, ціни – помірні. Квиток в Dam Sen Water Park – 150 тисяч донгів (6,5 долара) з носа, але для дітей і після 16:00 діють знижки. На кожному атракціоні працюють інструктори, котрі розкажуть, як правильно спускатися з гірки, цибати з тарзанки і плавати з надувними кругами. Користування інвентарем входить у вартість квитка, речі можна здати в камеру схову за 20 тисяч донгів, перекусити – за 25-75 тисяч (1-3 долари).
А сніговики тут – з автопокришок (на знімку).
Тетяна ДРУЖЕНКО.
Фото автора.
P.S. Автор цього матеріалу зараз перебуває у В’єтнамі, мандрує містами та селами країни, спілкується з її доброзичливими мешканцями, тож -- далі буде…
