Укр | Рус
Загрузка...
На головну
12.01.2019

Андрій Чебикін: «Ми цікаві саме тим, що творимо виразне національне мистецтво»

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури — заклад особливий, де навчаються творчі люди. Академія відрізняється від багатьох інших вишів передусім атмосферою, що панує тут.
Про славне минуле й непросте сьогодення НАОМА, про те, яким має бути сучасний митець, і про його роль у суспільстві ми розмовляємо з ректором академії, народним художником України, президентом Національної академії мистецтв України, лауреатом Шевченківської премії Андрієм Чебикіним
(на знімку).

— Андрію Володимировичу, 2018 року Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури відзначила 100-літній ювілей. Із яким настроєм навчальний заклад крокує у нове століття?
— Наш минулорічний ювілей внесено Верховної Радою України до переліку видатних дат. Адже академія була заснована в часи молодої Української республіки. Тоді Михайло Грушевський підтримав ініціативу наших видатних діячів мистецтва, які мріяли про цю академію. Ці люди навчалися в кращих академіях мистецтв Європи, але залишились патріотами. Вони не бачили майбутнього України без високого рівня мистецької освіти, який би став основою майбутнього високого рівня культури. Тому, передусім, ми вшановували пам’ять наших засновників. Водночас це свято для нас, сучасників. Оновлена академія в незалежній Україні. Знаковою для себе датою вважаємо 1992-й, коли нам повернуто історичну назву — «Українська академія мистецтва». Це стало новим етапом у житті навчального закладу і значно пожвавило наше життя.
У нове століття йдемо з головним принципом: основна постать в академії — це студент. Ми взяли на озброєння систему видатних мистецьких шкіл минулого, коли майстер працював поруч із учнем. Так досвід і вміння передаються з покоління у покоління. Водночас у студента є повна свобода творчості, ми лиш підказуємо йому шлях, не тиснемо на його мистецьку індивідуальність. Остаточний вибір за ним.
Ми помічаємо, як зростають наші студенти. Від 2000-х років академічні твори стають більш емоційними і конструктивно досконалими, в них простежується аналітична складова. Це справжні мистецькі твори. Звісно, бувають випадки байдужості, особливо в тих, хто прийшов до нас просто отримати диплом, але таких, на щастя, менше. Більшістю випускників ми задоволені, а деякими справедливо пишаємося.
— Незабаром ще один ювілей — 30-річчя вашого керівництва НАОМА. Чим для вас є поняття «національна художня школа»? У чім особливість української творчої освіти і що треба для її виходу на світовий рівень?
— На початку роботи на посаді ректора я поставив мету — всебічно сприяти розвитку нашої школи, підвищенню її рівня, і досі від цього не відступився. Національна художня школа базується на видатних традиціях, які за радянської влади цілеспрямовано знищувалися. Багато наших викладачів у 30-ті роки були репресовані, серед них такі видатні особистості, як Михайло Бойчук, Василь Седляр, Іван Падалка та їхні однодумці. Ці люди започаткували блискучу національну школу, що яскраво виділялася на теренах СРСР, і тодішнім ідеологам це не сподобалося. Тому разом із каральними органами вони зробили все, щоб її знищити.
Національні традиції базувалися на першоджерелах нашого народного мистецтва і на високій школі середньовічно-візантійського мистецтва. Більшість творів того часу знищено, але, на щастя, не всі. У нашій академії збереглися деякі картини, написані учнями школи «бойчукістів». Дещо збереглося в сховищах Національного художнього музею, свого часу закритих КДБ. Тепер ті сховища відкриті й роботи оприлюднені. Минулого року у Мистецькому Арсеналі відбулася величезна виставка, присвячена «бойчукістам» і традиціям нашої національної школи. Серед експонатів були і твори з нашої академії. Захід мав великий суспільний резонанс.
Ми повертаємося до духовних витоків, і тут варто застерегти: національне мистецтво — це не стрічки — шаровари, як інколи примітивно розуміють. Ні, це значно глибша першооснова — пісні, легенди, давня лаврська гравюра, прекрасні твори народних майстрів. Справжній художник повинен мати смак і тонко відчувати межу між високим мистецтвом і аматорством.
Щодо світового рівня, сподіваюсь, прийде розуміння того, що ми цікаві світу саме тим, що творимо виразне українське мистецтво. Воно не у зовнішніх атрибутах. Внутрішня сила і енергетика українського духу закладені навіть у пластиці ліній. Я переконаний, через пісню, поезію й зразки творів наших видатних митців ми посядемо гідне місце у світовій культурі.
— Ви завжди відчували особливу відповідальність за долю нашої культури. Мабуть, тому заснували й очолили Національну академію мистецтв України. З турботою про майбутнє пов’язане створення у ній Координаційної ради з художньої освіти, до складу якої увійшли керівники профільних вузів, середніх спеціальних навчальних закладів, художніх шкіл. Ця робота має практичні результати? Чи задовольняють вони вас?
— Діяльність Координаційної ради надзвичайно важлива у наші непрості часи, коли Міносвіти і науки проводить дуже багато реформ, не враховуючи специфіку мистецьких закладів освіти. Це стосується прийому тільки за результатами ЗНО, без мистецьких іспитів. При такому підході за воротами консерваторії може залишитися талановитий скрипаль, який змалку опановує інструмент, а буде прийнятий той, у кого вищий бал із предметів ЗНО. Завдяки нашій спільній позиції ми домоглися повернення цих іспитів. Ще одне потребує негайного вирішення: скаржаться, що ми не даємо нашим абітурієнтам права подавати документи одразу у 5 творчих вишів, адже час проведення іспитів з фаху по всій Україні обмежили до 10 днів. Тобто в одному навчальному закладі майбутні студенти повинні пройти мистецькі випробування за два дні. Але, приміром, у театральному інституті за цей час можуть ознайомитися хіба що з десятою частиною абітурієнтів. Нині ми виборюємо скасування цього положення і доводимо, що абітурієнт зможе подати заяви в інші ВНЗ спорідненого напряму за результатами ЗНО.
На мій погляд, основна мета сучасних реформ — зменшити навантаження на держбюджет, простіше кажучи, примусити виші більше заробляти. Але це не завжди можливо. Митець має самовдосконалюватися, творити, а нам постійно скорочують фінансування на найнеобхідніше. На словах — повна автономія, а насправді жорстко регламентується кожний рух. У таких умовах керівникам украй необхідно об’єднуватися. Освіта має стати пріоритетом у державі.
— Свого часу ви разом із керівниками інших мистецьких вишів підписали прохання залишитися у підпорядкуванні Міністерства культури України. Не шкодуєте? Міністр часто буває в академії?
— Із Міністерством культури нам завжди простіше знайти спільну мову, там працює багато випускників мистецьких вишів. Усі нововведення без розуміння особливостей мистецтва йдуть із Міністерства освіти і науки. Ми у багатьох важливих питаннях перебуваємо і в їхньому підпорядкуванні.
Мінкультури вирішує наші повсякденні проблеми. Торік, уперше з 2008-го, виділили кошти на поточний ремонт. Сума хоч і невелика, та перший крок не може не тішити. Тим більше, пообіцяли фінансування таких витрат і наступного року. Заступники міністра знають також інші наші проблеми, зокрема щодо оплати енергоносіїв. Сподіваюся, нам разом вдасться владнати всі ці необхідні для функціонування академії речі. Хотілося б, щоб міністерські служби, особливо матеріального забезпечення, відчували пріоритети. Зрозуміли, що вони теж відповідають за кожного студента, за створення насамперед нормальних умов для навчання.
Міністр, на жаль, у нашій академій ще не був, хоча ми його завжди запрошуємо. Але Євген Миколайович знає наші проблеми і в міру можливості допомагає.
— Відомо, що НАОМА бере участь у багатьох міжнародних проектах.
— Сьогодні головний напрямок нашого міжнародного співробітництва — Китай. Є різні програми, зокрема угода з китайською академією мистецтв у Ханчжоу, з Центральним музеєм мистецтв у Пекіні та багато інших, які ми реалізуємо спільно з Посольством України у КНР. Але на початку цього шляху мені пощастило познайомитися з видатним колекціонером Ю Яоміном. Він зацікавився нашим мистецтвом, навіть відкрив галерею, присвячену Україні. Вже 15 літ за свій кошт запрошує до себе наших викладачів. Художники там працюють, а він з цього формує свою колекцію, пропагуючи у такий спосіб українське мистецтво. Також наші викладачі, працюючи в Китаї, готують абітурієнтів для академії. Були роки, коли кожен десятий наш студент був родом із Китаю. Нині значно менше. З огляду на ситуацію в країні батьки бояться відпускати дітей. Та й у нас дуже висока вартість навчання, понад 7 тис. доларів на рік. Це пов’язано з тим, що нам треба було хоч якось підтримувати матеріальну базу академії. Сьогодні працюємо над зниженням ціни, з другого боку, за сприяння Національної академії мистецтв шукаємо нові шляхи для підготовки в Китаї наших майбутніх абітурієнтів.
Студенти з цієї країни досягають в Україні великих успіхів. Нещодавно захистив дисертацію з мистецтвознавства талановитий китайський скульптор Ібо Джан. Син відомих китайських митців, він у нас уже на третьому курсі досконало володів українською. Під час візиту у Київ китайського прем’єр-міністра виявився єдиним у столиці, хто досконало знав українську й китайську мови і був запрошений стати особистим перекладачем керівника свого уряду.
Певен, співробітництво має велике майбутнє. Адже крім олійного живопису, який завжди хотіли опанувати китайці, нині вони цікавляться також скульптурою і графікою.
— Академія також плідно співпрацює зі спорідненими вищими навчальними закладами в інших регіонах України...
— У галузі мистецької освіти в України сьогодні три флагмани — Київська, Львівська і Харківська академії. Із ними у нас дружні стосунки, беремо участь у спільних заходах, обмінюємося досвідом. Наймолодша — Закарпатська академія мистецтв. Роботу щодо її створення підтримувала наша академія.
Співпраця творчих навчальних закладів насамперед відбувається по лінії Академії мистецтв України. Оскільки в академії освітянська робота одна з головних, ми щороку проводимо конкурси-акції, присвячені якомусь одному виду мистецтва. Раз на чотири роки в академії відбувається захід «Мистецтво молодих», у межах якого проводиться конференція, обговорення досягнень і проблем у мистецькій освіті, видається буклет. Кращі з кращих нагороджуються золотими і срібними медалями академії, Почесними дипломами.
— Культура у нас, на жаль, завжди фінансується за залишковим принципом. Очевидно, це не оминає й вас. Зокрема, ремонту потребують приміщення академії, аудиторії, творчі майстерні. Ви не запрошували до себе в гості народних депутатів України? Враховуючи те, що у центральному холі Верховної Ради під час урочистих заходів із нагоди Державного прапора України 23 серпня 2018 року відкрилася експозиція картин із колекції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, вони повинні вас згадувати щоденно. Адже роботи студентів — художників Андрія Краснощокова та Ольги Ковтун «Мазепа» і «Покрова» нікого не лишають байдужим.
— Залишковий принцип, на жаль, був завжди. Наша галузь не вимагає багато. При тім вона є однією з найважливіших, стратегічних. Освіта, наука, культура — це те, на чому базується духовність народу. Якби на це не шкодували коштів, а звертали більше уваги, переконаний, ніколи б у нас не склалася у країні така ситуація, як зараз. Практично Донбас, Крим завжди були у сфері впливу російської культури, а наша держава ніяк цьому не протистояла. Ми майже не відчуваємо стурбованості питаннями духовності нації. Начебто є у Верховній Раді відповідні комітети — і культури й духовності, й освіти і науки, але мало підтримки інших депутатів, державних структур. Немає головного — турботи про культуру, мистецьку освіту, у кращому сенсі лобіювання прийняття необхідних законів, відповідного рівня фінансування. Так, наші прекрасні твори висять у холі Ради, але це не стало поштовхом хоч для когось із народних обранців зацікавитися, а що ж це за академія така, де працюють такі таланти?
Заради справедливості скажу, що є одна людина, яка надає нам практичну допомогу. Це народний депутат Сергій Тарута, неординарна особистість і справжній патріот свого краю. Крім допомоги нашому навчальному закладу, він дбає про розвиток мистецької освіти у рідному місті. Саме за його ініціативою і безпосередньою підтримкою наступного року ми відкриваємо філію нашої академії у Маріуполі. Вже підготовлено приміщення, підбираються кадри. Наступного навчального року ми приймемо там перших студентів. Можливо, прочитавши це інтерв’ю, зацікавляться нами й інші колеги Сергія Олексійовича...
— Андрію Володимировичу, наприкінці бесіди — знову до духовності. Перед випускниками творчих вишів крім суто професійної діяльності стоїть завдання і більш високого рівня — зберігати та розвивати культуру суспільства. У зв’язку з цим, які здібності вони повинні мати?
— Гарне запитання. Освіта — це, насамперед, загальний інтелект, сформований на принципах класичного академічного мистецтва, принципах гуманізму, на відкиданні всього негідного й брутального. Митець повинен бути високоморальною людиною, мати активну громадянську позицію, відчувати все, що відбувається у державі. Тільки за таких умов він завоює справжній авторитет у суспільстві.

Розмовляла Лідія Чередніченко.
Фото Алан Юй.

 

Всі статті рубрики На головну