В Інституті законодавства Верховної Ради України відбулася презентація видання «На свято поєднання»*, присвяченого 100-річчю Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Відкриваючи обговорення, директор Інституту законодавства, академік НАН України Олександр Копиленко окреслив основні історичні віхи української державності і зазначив, що після скасування Гетьманщини та розділу українських земель між Російською й Австрійською імперіями Українська революція 1917—1921 років вперше остаточно утвердила прагнення українців до створення єдиної власної держави. Однак питання соборності українських земель, незважаючи на наполегливі зусилля урядів Української Народної Республіки, а також Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, залишалося на порядку денному аж до розпаду Австро-Угорської імперії й утворення ЗУНР, яка, відповідно до рішення Української Національної Ради від 3 січня 1919 року, ініціювала об’єднання двох українських республік.
Перший заступник директора Інституту законодавства, член-кореспондент НАН України Євген Бершеда наголосив, що 22 січня 1919 року перетворилося на свято Соборності України, яке вітали не лише українці, а й представники інших національностей, свідченням чого є численні публікації російськомовної преси. Доповідач привернув увагу й до того, що Акт Злуки одночасно був маніфестом міжнародного значення. У присутності зарубіжних дипломатів Грамоту Української Національної Ради було оголошено також французькою мовою.
Своєю чергою доктор юридичних наук, член-кореспондент НАН України Володимир Шаповал проаналізував юридичне обґрунтування Акту Злуки, наголосивши на тому, що йому передували Передвступний договір, підписаний членами Директорії УНР й уповноваженими представниками ЗУНР 1 грудня 1918 року у Фастові, відповідно до якого ЗУНР приєднувалася до УНР на правах територіальної автономії, а також рішення Української Національної Ради ЗУНР від 3 січня 1919 року. Отож, підкреслив учений, Універсал Директорії про Злуку УНР і ЗУНР, оголошений 22 січня 1919 року, базувався на юридичних актах.
У цьому контексті завідувач науково-організаційного відділу Інституту законодавства, доктор історичних наук Іван Мищак зазначив, що правова аргументація й умови об’єднання УНР і ЗУНР ще тривалий час не лише дискутувалися фахівцями, а й активно обговорювалися на сторінках тогочасної преси, при цьому відомі юристи намагалися в доступній формі розтлумачити ті чи інші умови договору. Як приклад дослідник навів цикл статей доктора права Стефана Стебельського «Критичні уваги до Акту Злуки з 3 січня 1919», опублікований ним у серпні—вересні 1919 року в газеті «Галицький голос».
Заступник завідувача відділу Інституту законодавства, заслужений юрист України Тарас Скомороха наголосив, що Акт Злуки УНР і ЗУНР не лише збігся з першою річницею проголошення незалежності УНР, а й розглядався сучасниками як рівнозначна йому подія — втілення віковічного прагнення українців до побудови незалежної та соборної Української держави. Саме тому низка видань подавала події на Софійському майдані як подвійне свято.
Учасники презентації акцентували увагу на символічному значенні Акту Злуки сторічної давнини у контексті анексії Росією Криму та тимчасової окупації окремих територій Донбасу.
* На свято поєднання (До 100-річчя Акту Злуки УНР і ЗУНР) / Інститут законодавства Верховної Ради України ; вступне слово акад. НАН України О. Л. Копиленка ; упоряд. : О. Л. Копиленко, Є. Р. Бершеда, В. О. Зайчук, І. М. Мищак. — К. : Парлам. вид-во, 2019. — 112 с. — (Серія : Із першоджерел. — Вип. Х).
