Завідувачка сектору новітньої історії України Черкаського обласного краєзнавчого музею Тетяна Валах (на знімку) понад десять років досліджує події Української революції (1917—1921). Народжена на Чигиринщині, вона історик не лише за фахом, а й за покликанням. Молодий науковець проводить лекції, екскурсії, музейні уроки, на яких яскраво розкриває умови і джерела формування української державності та нації.

— До сторічного ювілею проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою, — розповідає Тетяна Валах, — у нашому музеї розгорнуто тематичну виставку. На копіях документальних світлин — члени Директорії УНР, багатотисячне народне віче на Софійській площі, парад Січових стрільців під командуванням полковника Євгена Коновальця. З великою цікавістю знайомляться відвідувачі музею з життєвим шляхом та політичною діяльністю члена уряду УНР, нашого земляка, професора Київського університету Федора Петровича Швеця. Це йому, уродженцеві козацького сотенного містечка Жаботина з легендарного Холодного Яру, судилося проголосити 22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві Універсал про об’єднання українських земель в одну державу. А єпископу з Черкас Назарію — Божим словом благословити створення соборної України.
В експозиції виставки привертають до себе увагу друковані праці українського політичного діяча Миколи Міхновського та його знамените гасло: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі». Поруч демонструється мапа етнічних українських земель 1910 року, за якою частини Курської, Брянської, Білгородської губерній, а також Кубань належали до споконвічних територій України. Так само, як і Підляшшя, Холмщина та інші землі, що відійшли згодом до Польщі.
— На жаль, — продовжує Тетяна Валах, — втілення у життя Акта Злуки УНР і ЗУНР зупинив більшовицький військовий наступ. Запеклі бої ударних груп Січових стрільців з московськими окупантами завершилися поразкою. У Директорії не було спільних поглядів на вихід із ситуації. Ворог захопив Харків, Полтаву, Катеринослав. Через два тижні після Злуки уряд УНР змушений був покинути Київ і переїхати до Вінниці...
— Історичні уроки боротьби Української Народної Республіки за свою ідентичність і соборність важко переоцінити, — вважає відвідувач музею, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Віталій Масненко. — Адже шлях до національного порозуміння, злагоди та духовного єднання триває й донині. Нам сьогодні, як ніколи, потрібно пам’ятати, які причини і обставини призвели до поразки УНР. Ідеологічний розбрат, відмова від державної політики духовного, культурного зближення західних і східних областей у перші два десятиріччя існування незалежної України спричинили значне суспільне відчуження. Проте навіть зараз, у часи московської агресії та жорсткої пропагандистської війни, немає програми національного примирення та єднання.
З міркуваннями професора Масненка не можна не погодитися. Державні гуманітарні інституції займаються чим завгодно, тільки не роботою у царині об’єднання нації. Пригадується ініціатива, з якою виступила наша газета ще у 2000-му. До десятої річниці незалежності України журналісти пропонували створити у першій столиці Української козацької держави, у Чигирині, Сад Соборності України. «Ми й досі називаємо себе східняками і західняками, — писала у «Голосі України» автор цих рядків. — Досі одну й ту само лекцію з історії України не можна з однаковими наслідками прочитати у Львові й Донецьку, у Тернополі й Миколаєві. Інші нації, переживши роз’єднаність, зуміли консолідуватися й подолати ідейні розбіжності...» Журналістську ідею підтримали на найвищому рівні. Делегації з усіх областей держави мали приїхати до Чигирина, щоб закласти у формі географічної карти України зелений символ національної єдності. Мали привезти зі святих місць свого краю пригорщу землі, щоб покласти її у підмурівок майбутнього Пагорба примирення і єднання. Мали, та не привезли, не приїхали.
Протягом наступних років «Голос України» не раз намагався втілити у життя свою ініціативу. Урядовці, парламентарії, обласні керманичі присягалися, що ось-ось «зберуться і вирушать на Чигирин», та так і не вирушили...
Це спав на думку лиш один випадок, коли було «поховано» не складну, але таку необхідну всеукраїнську патріотичну акцію.
Ось чому сьогодні, у день сторіччя Акта Злуки, перед нами, українцями, стоїть те ж завдання, що й перед творцями УНР. Утвердити вільну, неподільну, самостійну, Соборну Україну. Тільки від нас, сучасників, від нашої національної самосвідомості, цілеспрямованості, наполегливості та великої праці залежить, чи впораємося ми з цією історичною місією.

Черкаська область.

Фото Олександра ТИТАРЕНКА.