Четвертий рік луганчанин В’ячеслав Козак працює над дерев’яним домашнім іконостасом. «Голос України» вже розповідав про цей унікальний проект, і сьогодні, коли наша країна створює автокефальну помісну церкву, хочеться звернутися до цієї теми ще раз.

На знімку: одна з робіт В’ячеслава Козака.

Нагадаємо, що над цим унікальним диво-іконостасом, який складається з 16 різьблених ікон святих-цілителів, В’ячеслав працює з 2015 року. Робота над таким проектом складна, скрупульозна, вимагає фізичних сил і особливого душевного стану. Але майстер із цим завданням впорався успішно. Ікони вже готові, і нині В’ячеслав виготовляє складень під них у вигляді усіченої піраміди. Він виходить великий — 1,3 м заввишки і 3 м завширшки. Можна собі уявити, який величезний потік позитивної енергії випромінюватиме такий іконостас.
— Це цілком природно, — коментує майстер. — Будь-який виріб із дерева — живий, теплий і притягує до себе. Його хочеться взяти в руки, вдихнути запах, відчути силу. Це пов’язано не тільки з природними особливостями деревини, а й з приголомшливою позитивною енергетикою, яку несе такий образ у будь-яку сім’ю. Ви тільки вдивіться в благословенні обличчя святих! Вони сповнені вселенської любові та всепрощення.
Центральною, зрозуміло, майстер виставляє різьблену ікону «Ісус Христос Вседержитель (або Пантократор)», поруч розташується ікона «Знамення» за аналогією з Орантою з Києво-Печерської лаври, а по обидва боки займуть своє місце 14 святих-цілителів.
Підбір дерева відіграє для В’ячеслава чи не головну роль, оскільки саме дерево допомагає досягти декоративних, але при цьому й природних ефектів, що підкреслюють форму, зміст і духовну складову образу. Наприклад, трапляється таке, що через два-три місяці після закінчення роботи у святого з’являється... сльоза. Ні, ікона не мироточить. Цей дивовижний ефект дає сама текстура дерева, у цьому разі — улюблена майстром Козаком груша.
Коли мова заходить про цей проект, В’ячеслав завжди підкреслює: це не колекція ікон, а саме іконостас, який містить у собі величезну позитивну природну енергетику, і вона допомагає лікувати душу. В умовах війни це дуже важливо, тому майстер за допомогою створених ним ікон хоче посприяти людям знайти здоров’я і душевний спокій. Для цього він планує на певний час встановлювати іконостас, наприклад, у медичних установах. У деяких із них існують каплички і молільні кімнати. З’явиться й іконостас зі святими-цілителями, до яких люди зможуть звертатися по допомогу, покладаючи надії на зцілення і благополуччя.
Роботу з виготовлення складня В’ячеслав обіцяє завершити до весни. Іконостас буде повністю готовий, але це не означає, що майстер не повертатиметься до цього проекту знову. У нього вже є нові ідеї.
В’ячеслав Козак живе на окупованій території Луганщини і сьогодні дещо обмежений у спілкуванні зі своїми колегами, мистецтвознавцями та богословами. З Луганська він не виїжджає, а приїхати до нього для багатьох не є можливим зі зрозумілих причин. Залишається один варіант — соціальні мережі. Так В’ячеслав зміг поспілкуватися з провідним співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, професором історії мистецтва Київської православної богословської академії, професором історії культури Українського вільного університету в Мюнхені Дмитром Степовиком. У нашій країні і за кордоном він відомий як серйозний академічний дослідник ікон. Побачивши роботи луганчанина в Інтернеті, Дмитро Власович, за його словами, «відкрив для себе чудового майстра». Професор насамперед відзначив чітко і майстерно опрацьовані деталі, високу техніку різьблення і суворе дотримання всіх канонів виготовлення ікони. «Це самобутній талант, який треба підтримати», — вважає він.

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото надано В’ячеславом Козаком.

Луганська область.