Село Зарів’я, що в Сарненському районі на Рівненщині, розташоване біля Чуделя і за 16 кілометрів від райцентру. Попри це, тривалий час воно було відірване від райцентру. Адже річка Случ розділила село Чудель на дві частини, одна з яких була розташована за ровом. Людей, які там проживали, називали зарівцями.

Спочатку утворився хутір, з роками — село Зарів’я. Школа, ФАП, церква, Будинок культури — щоб відвідати всі ці заклади чи придбати продукти, речі першої потреби, зарівці (а їх 247) мандрують у Чудель понтонною переправою через Случ (на знімку).

До свят реконструювали електромережі

Чудельський сільський голова Володимир Жук. 

У Чудельській сільській раді, до якої належить Зарів’я, сільський голова Володимир Жук розповів про село детальніше. Основною проблемою, що стосується Зарів’я та Дубняків, є розроблення генпланів. Їх затвердити конче необхідно, щоб люди могли приватизувати земельні ділянки, виготовити всі документи. Проте поки що це зробити неможливо, бо в 1985 році Рівненська обласна рада прийняла рішення, що Зарів’я не є перспективним, хоча по факту воно завжди існувало як окремий населений пункт Чудельської сільської ради. У зв’язку з цим тепер доведеться вносити зміни в проект Сарненського району. А це процедура довготривала.
Володимир Жук розповів також, як втілюють реформу децентралізації. В майбутньому чудельська громада приєднається до Вирівської ОТГ. Попередньо жителі хотіли стати частиною Немовицької ОТГ, проте рішення на користь першої місцеві депутати прийняли, прислухавшись до порад керівників Сарненського району, які зуміли переконати, що приєднання до Вирів є перспективнішим.
Також розв’язали проблему електрифікації вулиць. Згідно з інвестпрограмою «Рівнеобленерго» реконструювали повітряні лінії у селі Зарів’я: замінили трансформаторну підстанцію та три кілометри електромереж. Упорались до Новорічних свят.

П’ятикратне щастя сім’ї Кардашів

Оксана Кардаш із синами Олексієм і Ростиславом. 

Є у Зарів’ї й багатодітні сім’ї. Одна з них — Оксани та Юрія Кардашів. Подружжя виховує п’ятьох дітей. Старший, Максим, уже дорослий — йому 16 років. Займається футболом, виступає за школу та має спортивні нагороди. 14-літній Олексій теж любить спорт, щоправда, перевагу надає баскетболу. Хлопець добре відгукується про вчителя фізкультури Івана Олександровича, який тренує юних атлетів. На радість батькам підростають 10-літній Артем і шестирічний Ростислав. А останньою Бог подарував подружжю дівчинку Богуславку. Малій красуні вже 4, тож відвідує дитсадок у Чудлі.
Пані Оксана розповідає, що знайти хорошу роботу в селі важко, тому з чоловіком їздять на малярні роботи в Київ. Каже, що діти — це не просто радість, а й велика відповідальність, тому працюють у столиці по черзі. Також мають хазяйство, тримають курей і свиней. Жінка любить ходити по гриби, але доводиться їх шукати десь віддаль, бо місцевість тут не лісиста. На дозвіллі малює, вишиває нитками та бісером, тож сини вже отримали вишиванки від мами.
У Зарів’ї кожен має чим зайнятися. Хтось доглядає за хазяйством, декому пощастило знайти роботу в Чуделі чи Сарнах, багато людей їздять на сезонні заробітки в сусідні райони та за кордон. Без діла зарівці не сидять, як і депутат сільської ради підприємець Володимир Тишков. Його з товаришем застали за ремонтом трактора. Він зізнався, що техніку завжди любив, а от хазяйства великого з дружиною Наталією не тримають, бо не вистачає часу. Чоловік має маленький бізнес у Чуделі: продуктовий магазин, яким займається син Ігор, й аптеку, якою завідує донька-фармацевт Альона. Раніше також займався перевезеннями, тож у майбутньому планує відновити цей вид діяльності.
Односельці запевняють, що Володимир Тишков зробив багато корисних справ і для людей, і для села в цілому. Зокрема, коли дощі розмивають дорогу, доводиться час від часу пускати грейдер. Його сконструювали власними силами з простого трактора та спеціального пристосування, «щоб не залежати від когось і робити все самостійно за потреби». Людям найчастіше допомагає технікою, а також за потреби робить знижки в магазині й аптеці, бо знає, як нині нелегко живеться.

У Ганни Великої й родина велика

Ганна Велика.

Спілкуємось із старожилкою Зарів’я — Ганною Прокопівною Великою. Такі розмови завжди цікаві, адже в долі однієї людини відгукується історія. Жінка народилася 1932-го, про свій вік відсміюється, що вже й не пам’ятає, скільки їй виповниться років. Пригадує, що малою жила в Чуделі біля клубу. Там пробула й у роки війни. Про Другу світову згадує, що німці у селі з’являлися частенько. Якось неподалік села гітлерівців побили. Після цього фашисти спалили село і відправили чимало людей у Німеччину на примусові роботи. Іншим пощастило ще менше: їх забрали в Сарни, змусили викопати собі могилу, а потім, виставивши в шеренгу, розстріляли. Здається, двом чоловікам (точно Ганна Прокопівна пригадати не може) вдалось утекти від смерті. Вони й розповіли про страшну помсту німців.
Усе життя Ганна Прокопівна пропрацювала в колгоспі. Відверто каже, що посад ніяких не обіймала, бо була неграмотна. Школа була в Чуделі, але в 1943 році, після того як німці спалили село, стали жити далеко від навчального закладу. «Деякі діти навчались, а мені не було чого одягти, тому освіти здобути не вдалося», — ділиться старожилка. Пізніше, коли побудували собі однокімнатну хатинку в Чуделі, там з’явилася вечірня школа. Молода Ганна ходила декілька разів туди, а потім мати не пустила, бо не справлялася сама із сімома дітьми. Батько загинув ще до війни, тому доводилося тяжко працювати. В сім’ї завжди тримали три-чотири корови, курей, гусей та іншу живність. У вільні від праці хвилини дуже любила вишивати та плести, розповідає Ганна Прокопівна, демонструючи на собі вив’язану безрукавку.
У Зарів’я потрапила після одруження. Вийшла заміж у 1956-му за місцевого Якова, який працював у колгоспі трактористом, потім на виробництві в Клесові ковалем. З чоловіком нажили трьох дітей — Степана, Любов і Анатолія. Найстарший син Степан проживає в Сарнах, менший — у селі Довге. Любов мешкає з матір’ю в Зарів’ї. Зараз вона на пенсії, раніше працювала в їдальні ПМК, а потім — у Чудельській школі-інтернаті. Вже з десяток років із чоловіком Василем Тишковим займаються бджільництвом, тож медом власного виробництва ласує вся родина. Вона, до речі, чимала: у Ганни Прокопівни Великої 16 внуків і 11 правнуків.

Тетяна КОЛЯДИЧ.
Фото Василя СОСЮКА.

Сарни.

Підготувала Олександра ЮРКОВА