КРАЇНАМИ І КОНТИНЕНТАМИ. У матеріалах, розміщених під цією рубрикою, ви дізнаєтеся, наскільки різний буває світ. Тут немає лиску п’ятизіркових готелів і блиску глянсових путівників. Ви побачите світ так, начебто підійшли до вікна.

«Вони думають, що скрізь вороги! Та їх усіх до психіатра треба!» —каже чоловік, який зараз сидить поруч зі мною, а на попередній зупинці, поки з автобуса виходили пасажири, спокійно здійснював намаз. Сам він турок, але бував у багатьох країнах і знає шість мов. В Ізраїлі й Палестині ненадовго. Я заперечую, що коли мільйону людей навколо нас і треба до психіатра, то це вже не їхні проблеми, а наші. 

Ми під’їжджаємо до Єрусалима.

Коли думаєте, що потрапите тут у коловерть релігій і національностей, будете розчаровані — спочатку біля центрального автовокзалу ви зануритеся у вир людей. «Марнота марнот, усе — марнота» (Еккл.1:2), «лише оманлива втіха» (Алі Імран:3). Але в священному місті й метушаться, й насолоджуються, й зваблюються — і в хіджабах, і в чепцях, і в хустках, і простоволосі. Голені й бородаті, з пейсами і без. Таке строкате стовпотворіння до лиця Риму, Катманду чи Амстердаму — хоча в жодній із цих столиць я не бачила, щоб у крамниці зчинили скандал через те, що не знайшлося улюбленого виду сметани. Так і хочеться сказати: «Ви на Святій землі, ну навіщо здіймати галас через якусь сметану!»

Але я тут — турист, подібний геологу в печері. Його справа — мовчати й справляти нужду в коробочку, щоб не похитнути крихку рівновагу унікального підземного світу. Дослідник проникає туди не насаджувати печерній фауні традиції Homo sapiens, а пізнавати форми життя троглобіонтів. Так само мандрівник чи прочанин, вирушаючи в мандрівку, залишає вдома свої забобони й традиції.

Тут бачу розп’яття, що валяються на підлозі в сувенірних крамницях (на знімку), і розумію — я не вірю в бога, який лежить у пилу й продається по тридцять шекелів за штуку. Святині стали брендами: кафе «Свята скеля», сувенірна крамниця «Перша станція» Хресною дорогою...

Тут «жадібний» ізраїльтянин пов’язує мені на руку червону стрічку зі словами: «Це подарунок, грошей не треба».

Тут єврейка, яка просить милостиню біля Стіни Плачу, розповідає мені, де можна безплатно поспати й поїсти (ночую я все-таки в оливковому саду на Єлеонській горі, де колись молився Спаситель).

Тут прочани штовхаються в черзі до Голгофи в Храмі Гробу Господнього, але ніхто не сміє потривожити бабусю, яка довго читає «Отче наш» біля місця страти Ісуса під акомпанемент азана, що долинає з мечеті Купол Скелі.

Тут на мене наставляють десяток «стволів», коли я намагаюся увійти на територію Храмової Гори, де Пророк Мухаммед здійснив мірадж. Якби цієї миті сказала: «Ля іллаха іль-Аллаху» («Немає бога, крім Аллаха»), стволи б опустилися і мене б називали сестрою... Комплекс аль-Харам аль-Кудс аш-Шариф відчинено для туристів лише в певні години, але до самої мечеті «невірних» не пускають.

Тут, все-таки потрапивши в мечеть, я слухаю настанови жінки із сектору Газа, вчуся в неї робити омовіння перед молитвою і вчу напам’ять першу суру Корану — Аль-Фатіха. Вона не знає інших мов, крім арабської, але ми одна одну розуміємо.

Тут молдованин Володимир, родом із Кишинева, живе вже третій рік і вільно цитує Коран. Хоче змінити ім’я і отримати новий паспорт, бо Володарем світів називають тільки Аллаха. Каже, що мені можна й надалі лишатися Танею — моє ім’я ніяк не пов’язане з ісламом.

Тут я плутаюся в назвах «Ізраїль» і «Палестина», «Abraham hostel» і «Ibrahim hostel», але в пику ніхто не дає, дають лише ввічливі поради.

За півсотні кілометрів від Єрусалима я зустрічаю веселих росіян, котрі у цих краях освоїли лише одну дорогу — з пляжу до свого готелю, і розумію — мені є що розповісти. Заходжу в Мертве море, і розумію — під ногами не вода, під ногами — сіль.

Тетяна ДРУЖЕНКО.

P. S. Автор проти міжрелігійної і міжнаціональної ворожнечі. Імен у Бога багато, але світ у нас один. Воістину прекрасний той світ, де мусульманин напоїть подорожніх чаєм і запропонує їм нічліг, адже вони «мандрують землею в пошуках милості Аллаха» (Аль-Муззамміль:20). Християнин розділить із ними трапезу, бо «Я був голодний, і ви нагодували Мене» (Мф. 25:35). А іудей, спростовуючи брехливі чутки про скнарість єврейського народу, безплатно підвезе дорогою до Ейлата, бо сказано «не залишати без допомоги подорожнього» (Шмот 23:5). Хай береже Всевишній мир у цій обітованій землі, і благословить усіх, хто допоміг мені в подорожі Ізраїлем і Палестиною!

P. P. S. Якщо ви не згодні зі змістом цієї статті, прошу звернутися до жінки, яка повідала, що бабця в неї була черницею в Києво-Печерській лаврі, батько — мусульманин і знавець фарсі, чоловік — єврей, а сама вона знає п’ять мов, але працює в курортному містечку на березі Мертвого моря прибиральницею в туалеті, в тому числі в шаббат. Не вірите? А я вірю, бо в автобусі власними очима бачила закутану в чорне з голови до п’ят мусульманку, яка сміялася всю дорогу й говорила прекрасною англійською зі своєю подругою-іудейкою.

На знімку: керамічне панно на площі Сафра зображає схематичну карту світу, створену в 1585 році (за іншими джерелами – в 1581-му) німецьким географом Генріхом Бантігном -- із центром у Єрусалимі. 

Фото автора.