Анатолій Харитонюк з онуками.
Такого висновку дійшов краєзнавець із Млинова
Дві книжки — дві версії
У 60-х роках минулого століття моїх земляків зацікавила книжка Юстина Омельчука «Недолюдки», де йшлося про трагічні події післявоєння на Рівненщині. Деякі розумні голови припускали: автор настрочив книгу під наглядом кураторів із КДБ. Там, зокрема, йдеться про Матвія Токаря з Боремля на псевдо «Босота». Автор стверджує, що його знищили у смизьких лісах у 1944 році самі бандерівці за розкол в ОУН-УПА. Однак у мешканця селища Млинів Рівненської області Анатолія Харитонюка є власна версія того, що відбувалося тоді у нашому краї.
На його думку, такий фінал долі повстанця «Босоти» — вигадка чекістів, покликана посіяти зневіру серед націоналістів-підпільників та тих, хто їх підтримував. За деякими джерелами, опублікованими в ЗМІ, у 1947 році Матвій Токар бував у Боремлі. Тоді він відвідав свого сімнадцятирічного племінника Миколу Токаря. «Босоту» супроводжували двоє озброєних автоматами і гранатами повстанців.
Того ж року він запевняв, що начебто має «вікно» на західному кордоні і хоче вивести в Чехословаччину п’ять тисяч вояків УПА. Хоча, на думку Анатолія Васильовича, Токар блефував. Найімовірніше, завербований органами НКВС, він одержав завдання провокувати повстанців чутками про перехід на Захід. Мобілізувавши їх, підводити обманутих патріотів під удари енкавеесників чи регулярної армії. Тобто інформація радянських органів безпеки про загибель «Босоти» в 1944 році викликає небезпідставні сумніви. Пульсування хибної інформації, мабуть, вигадка чекістів, аби Матвія Токаря не шукали. Мовляв, його вбили свої — і крапка. Хоча, з великою ймовірністю, можна припускати, що він співпрацював з енкавеесниками.
До речі, краєзнавець із Боремля Сергій Кротік у своїй книжці пише, що Матвія Токаря «Босоту» розстріляли у Дубенській тюрмі в 1950 році. Отже, дві книжки — дві версії загибелі одного повстанця.
Псевдомобілізація в Золочівці
На фініші зими — напровесні 1944 року у Золочівці, Нивах-Золочівських Демидівського району була оголошена мобілізація молодих чоловіків і юнаків в УПА, яку згодом назвуть псевдомобілізацією. До церкви в Золочівці зійшлися 120 патріотів, в тім числі Василь Григорович Харитонюк — батько Анатолія Васильовича. Головними дійовими особами так званої мобілізації були троє агентів НКВС, що видавали себе за діячів повстанського руху, яких начебто обласний бандерівський штаб уповноважив провести мобілізацію. Є вагомі припущення, що члени цього штабу виявилися зрадниками і співпрацювали з енкавеесниками. Псевдомобілізацію за два тижні до приходу Радянської армії агенти НКВС оголосили спеціально для очищення території від національно свідомого люду, аби він не потрапив у підрозділи радянських військ, де міг би вдатися до диверсій.
Згодом отих 120 свідомих українців кілька годин агітували здати зброю. Мовляв, на перевалі у Смизі чи під час переходу через кордон бійцям видадуть однотипну зброю, тож навіщо їм різнотипна. Хитрі агітатори мали переконливий аргумент: мовляв, різнотипне озброєння важко забезпечити набоями.
Чому закопували зброю
Щойно мобілізовані погодилися здати зброю, їх оточили майже п’ятдесят бійців із сотні «Босоти». Василь Харитонюк знав майже всіх, бо не раз бував у Боремлі, Новому Тоці та в інших населених пунктах, де зустрічався з ними, а з деким навіть приятелював.
Отож мобілізовані викопали яму, її обгородили кілками, і кожен кидав туди своє озброєння. Василь Харитонюк запідозрив, що це — зрада: як у такий непевний час закопувати стільки зброї? Тож запитав одного з вояків «Босоти» (добре його знав, бо їхні земельні наділи межували), які оточили садок і мовчки спостерігали за тим, що відбувається:
— Чи знає «Босота», що закопують зброю?
— Знає, — тихо, але впевнено відповів той.
— Отже, зрада. Повна зрада! Що маю робити, щоб залишитися живим?
Повстанець мовчав, а тоді тихенько підказав:
— Іди за мною і лягай у борозну. Полежиш, ми підемо з мобілізованими, а ти добирайся додому і переховуйся!
Годин зо дві Василь Харитонюк пролежав у сніго-земляній каламуті, а тоді побрів у рідну хату. Більше сотні мобілізованих повели в історичну безвість... Ніхто з них не потрапив до в’язниці — усіх знищили у смизьких лісах. У 1944 році таку ж псевдомобілізацію кращих синів України провели у Малевому, Боремлі, Новому Тоці, Хрінниках та інших населених пунктах.
Отож, за версією Анатолія Харитонюка, енкавеесники у 1944 році Матвія Токаря «Босоту» не розстріляли, а, швидше за все, перевезли в край, де його ніхто не знав, і там дали можливість жити і працювати. Він був обдарованою й освіченою людиною, гарно малював і співав, мав акторський хист, тож міг дати собі раду за будь-яких обставин...
Віталій ТАРАСЮК.
Фото з сімейного альбому.
Млинів Рівненської області.
