Постійні представники країн — учасниць ЄС минулої п’ятниці в Брюсселі обговорювали поправки до Газової директиви (частина Третього енергетичного пакета ЄС), котрі мали б змінити правила для функціонування «Північного потоку-2» після пуску його в експлуатацію. Вони були розроблені ще два роки тому, але розгляд відкладався під час головування у ЄС Австрії і Болгарії, які не вважали їх доцільними. Із першого січня на головування заступила Румунія, котра негайно винесла питання на обговорення.

Суперечки про внесення змін до Третього енергетичного пакета ЄС розпочалися восени 2017-го. Єврокомісія спрямувала їх на те, щоб ключові принципи європейського енергетичного законодавства поширювалися на всі газогони, котрі прокладені на територіях країн — учасниць ЄС. Нині під ці правила не підпадають морські ділянки транзитів, тобто вони не стосуються «Північного потоку-2».

А поправки передбачали, що компанія-забудовник мала б відмовитися від функції оператора газопроводу («Голос України» писав про це 9 лютого. — Авт.) і передати її незалежній компанії, а також відмовитися від 50% потужностей «Північного потоку-2».

Тобто зміни в Пакеті мали б істотно скоротити повноваження «Газпрому» в проекті. Російський газовий монополіст мав би забезпечити доступ до труби іншим компаніям — постачальникам вуглеводнів. Крім того, поправки передбачали розподіл діяльності з продажу і транспортування палива. Також «Газпрому» слід було б погоджувати тарифи з регулятором, щоб вони не були дискримінаційними.

Утім, досі обговорення таких змін блокували ФРН, Франція та інші західні країни, котрі вимагали звільнити цей газопровід від обмежень. Але напередодні зібрання у Брюсселі про підтримку поправок заявив президент Франції Еммануель Макрон. Начебто тому, що Париж не хоче збільшувати свою залежність від Москви.

Європейські ЗМІ вибухнули здогадками, що б мало означати таке «розлучення» давніх друзів по спільноті? Деякі з них навіть прогнозували, що такий демарш Макрона означає початок кінця самого ЄС. Утім, мудра матінка Меркель, як завжди, незворушно прокоментувала, що різні думки щодо одного й того самого питання — не новина, й кожен має на них право!

У результаті Берліну й Парижу вдалося досягти компромісу та запропонувати його на розгляд постійним представникам ЄС у Брюсселі, про що повідомила сама канцлер ФРН Ангела Меркель. «Щодо Газової директиви досягнуто згоди. Вона з’явилася тільки тому, що Німеччина та Франція тісно співпрацюють одна з одною, з румунським головуванням, і, звичайно, з іншими країнами ЄС», — заявила канцлер на прес-конференції. Щоправда, вона не повідомила деталей домовленостей.

Та достеменно вже відомо, що ФРН і Франція представили іншим країнам ЄС пропозиції з коригування європейського газового законодавства. Утім, вони не створять серйозних перепон ані будівництву, ані експлуатації «Північного потоку-2». Постпреди країн ЄС підтримали варіант поправок Берліна та Парижа практично одностайно.

За повідомленням агенції «Блумберг», пропозиція Берліна та Парижа пом’якшує пункти Газової директиви, котрі могли завадити повноцінній реалізації проекту «Північного потоку-2». Відтепер Берліну передається ключова й одноосібна роль у контролі над транзитом, оскільки він входить на територію ЄС через ФРН. Що є принциповою відмінністю від усіх інших попередніх версій стосовно нього. Тож регулюватиме питання, пов’язані з газопроводом, не Брюссель, а Берлін.

Тож ті, хто спробував назвати канцлера Меркель «кривою качкою», вочевидь поспішили: вона вкотре продемонструвала, хто хазяїн у європейському домі. Утім, чимало експертів застерігають канцлера від переможної ейфорії: реалізація проекту обходитиметься Німеччині дедалі дорожче. Не так з огляду на економіку, як на політику. Річ у тім, що реалізація проекту пов’язана з політичними проблемами, яким Берлін не надає значення. Але саме «Північний потік-2» став причиною охолодження відносин з Парижем. І саме через нього зростає недовіра до Німеччини і Європи, й саме він спричиняє розкол Європи. Також проблема й у тому, що проти будівництва заперечують США. Невдоволення у зв’язку з «…потоком» висловлюють Данія, країни Балтії, Словаччина. Та й Франція, яка хоч і пішла на компроміс, але має сумніви.

Що стосується України, то годі й казати. Тим часом ті, хто прагне все-таки запустити «…потік» у Європу, нині намагаються розв’язати ще одну велику проблему — знайти можливості для виконання обіцянки, даної Україні в тому, що вона не постраждає від зменшення кількості газу в її ГТС. Хоч, здається, запізно Захід почав думати про компенсаційні угоди для неї. А якщо вже зовсім точно, то це сама Україна надто пізно спохватилася через втрату власної вигоди від будівництва «Північного потоку-2»…

Берлін.