Фото Олександра Клименка.

«Голос України» продовжує аналізувати ситуацію, яка склалася у вітчизняній «оборонці». Гучне журналістське розслідування корупційних схем за участю високопосадовців РНБО, «Укроборонпрому», приватних підприємців та представників правоохоронних структур, схоже, запустило реформу не лише держконцерну, а й всього оборонно-промислового комплексу. 6 березня відбулося тематичне засідання Радбезу, працює парламентська ТСК, готуються відповідні законопроекти.

Яких саме змін потребує вітчизняний ОПК для того, аби адекватно реагувати на сучасні виклики, задовольняти потреби армії у військовій техніці та озброєнні з огляду на проголошений Україною вступ до НАТО і при цьому позбавитися корупції?

Консультант парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони Віктор Плахута стверджує, що ці зміни мають стосуватися системи державного управління, структури ОПК, системи Державного оборонного замовлення (ДОЗ), підтримки інновацій та інтеграції в ринок ОВТ.

«Станом на сьогодні оборонна промисловість має характер пострадянської моделі, ознаками якої є неналежне реагування на виклики та нездатність реагувати на потреби сил оборони України, високий рівень залежності від бюджетного фінансування, недофінансування на потреби розвитку ОВТ, недостатня прозорість та недостатня фінансова та виконавча відповідальність. Традиційні підходи та застарілі практики ведення бізнесу...», — так оцінює він поточну ситуацію.

Досі український ОПК, який переживає «епоху ренесансу» з початку російсько-української війни, по суті, керується у ручному режимі. Немає центрального органу виконавчої влади, який відповідає за оборонно-промислову та військово-технічну політику держави. Колись було й Міністерство ВПК і конверсії, згодом Міністерство промислової політики. Але при планомірному руйнуванні вітчизняної «оборонки», як і армії, їх теж ліквідували, напевно, аби не заважали «свідомому пацифізму», вигідному Кремлю.

Проте від радянського минулого у цій сфері залишилися старі ДЕСТи та бюрократичні норми, що гальмують процес проектування та виробництва зразків ОВТ.

Окрема проблема — перехід на стандарти НАТО, завершення адаптаційних процедур та повна імплементація стандартів НАТО до керівних документів оборонного сектору та оборонно-промислового комплексу України заплановано на кінець 2020 року.

Для цього має бути створена розгалужена система стандартизації та сертифікації озброєнь та військової техніки в нашій країні. А це потребує не тільки часу, а й великих грошей.

І хоча ОПК вже перейшов на трирічне планування держоборонзамовлення (ДОЗ), залишаються питання щорічного узгодження і стиковок оборонних розробок з бюджетним фінансуванням. Адже державний бюджет в Україні є щорічним, тоді як цикл створення і виробництва деяких складних видів ОВТ є більш тривалим.

До того ж не розв’язана проблема ціноутворення. Підприємства ОПК у межах держоборонзамовлення отримують прибуток на рівні 6-7%, що не дає змоги їм інвестувати у власне виробництво і розвиватися. Той відсоток обмежує постанова Кабінету Міністрів, яка визначає норми прибутку в 5% на купівлю комплектуючих і в 30% на виконання робіт. А далі діє внутрішній наказ МОУ, який зменшує ці норми прибутку до 1% на купівлю комплектуючих і до 20% на виконання робіт...

Окрім цього, існує чимало підводних каменів у питаннях прозорості закупівель, відкритості ДОЗ, імпорту\експорту продукції військового призначення, у сфері військово-технічного співробітництва тощо. І при комплексному реформуванні оборонно-промислового сектору їх доведеться вирішувати теж комплексно.