Фото Сергія ЧЕКУНА.

Рівненщина може пишатися тим, що на її території — у селі Нобель нинішнього Зарічненського району — у 1520 році було написано Нобельське Євангеліє (на знімку). Ця найдавніша писемна пам’ятка українського Полісся старша на 41 рік від Пересопницького. Нобельське Євангеліє збережене в єдиному екземплярі, реставроване, перебуває у Вільнюсі в бібліотеці Академії наук Литви.

Закляття дячка-переписувача

Прикро, що цією унікальною Першокнигою більше цікавляться рядові краєзнавці, ніж ті, хто за родом своєї служби мав би виявляти до цієї проблеми інтерес. А проблема таки є: хіба нормально, що українська писемна пам’ятка — не на батьківщині, якщо не в оригіналі, то хоча б як копія? Тим паче, напередодні свого півтисячного ювілею, та ще й враховуючи повір’я, яке існує щодо місця перебування Нобельського Євангелія.

Щодо місця перебування книги існує цікава, навіть дивовижно-містична, історія. Дослідниця найдавнішої писемної пам’ятки українського Полісся із села Мутвиця Зарічненського району Валентина Тумаш-Ляховець знайшла її в давньому дослідженні, здійсненому археографом Флавіаном Добрянським. Попри те, що Добрянський аналізує стиль письма (до речі, не «дуже грамотного, без розділових знаків») від самоучки-переписувача, він робить особливий акцент на післямові до Євангелія. А там ідеться про таке: «Хто цю книгу візьме від церкви Святого отця Миколи в Ноблі Пінського повіту, той буде проклятий у цей вік і в майбутній. А писав дяк, многогрішний раб Божий Севастян Аврамович».

Хтозна, чи це збіг, чи спокута за порушення завітного припису, але через десяток років після того, як із Нобеля забрали книгу, згоріла тамтешня церква. Вдруге храм у селі постраждав від снаряда під час Першої світової війни. Був підпал церкви і за радянської влади. Відповідно серед сучасних поліщуків побутує думка: «Якби книга залишалася на завітному місці, біда неодмінно оминала».

Як потрапила Першокнига на чужину

Це дослідила Валентина Тумаш-Ляховець. Три роки тому вчителька, одержима історією рідного краю, вивчала вікові витоки села Нобель і натрапила на книжку Петра Гільтебрандта «Рукописное отделение Виленской публичной библиотеки» середини позаминулого століття. Саме в ній вичитала розповідь про рукописне Четвероєвангеліє, явлене у світ 1520 року в Нобелі, а надалі «перекочоване» на литовські терени.

Тож у Валентини Тумаш-Ляховець та її колег-краєзнавців, з якими дослідниця поділилася відкриттям, з’явилася закономірна цікавість: чи жива ця пам’ятка понині? Після поданого запиту в Литву з’ясувалося, що жива і має надзвичайну долю.

За однією з версій, книга змінила місце перебування тому, що всередині ХІХ століття граф Тишкевич заснував у Вільнюсі Музей давнини, а попечитель Віленського навчального округу відрядив у Західний край пошуковців із дорученням збирати рукописні книги, що мають цінність. Вочевидь, саме за таких обставин потрапило нобельське чотирикнижжя в поле зору литовських парафіян.

Що розповіли краєзнавці

Краєзнавці з Рівненщини вирішили побачити та відчути дух Нобельського Євангелія. Настоятель Морочненської Свято-Параскевської церкви отець Павло (Дубінець) та виходець із Зарічненського району краєзнавець Сергій Чекун побували у Вільнюській бібліотеці, де зберігається земляцька святиня. З трепетом чекали на те, щоб її побачити.

Ось що згадує про це отець Павло:

— Представила нам Євангеліє завідувачка відділу давньої рукописної книги Еріка Кулішене, майже наша землячка, бо її мама родом з України. Саме вона відповідає за збереження Нобельського Євангелія і саме вона кілька років тому надала нам початкову інформацію про цю книгу, яку ми в себе на Поліссі почали шукати. У Литві Нобельське Євангеліє фотографувати посторінково нам не дозволили, окрім розділу з Євангелієм від Матвія. Це для того, щоб ми могли звірити текст із факсимільним виданням пересопницького варіанта перепису Святого Письма. Загалом раритет нас дуже вразив. Розміром він двадцять на п’ятнадцять сантиметрів. Усі 702 сторінки (на знімку — одна зі сторінок) писані чорними чорнилами, а заглавні слова — червоною кіновар’ю. Ще тут є дуже значима річ — відомість про час написання, зокрема дата, коли завершена праця. Це день пам’яті Іустина Філософа 1520 року. Тобто 14 червня за новим стилем. Читати книгу навіть зі знанням старослов’янської мови нелегко. Бо в тексті є багато скорочень, а також суцільних рядків, які можуть сягати одного абзацу. Тож при читанні треба додатково розділяти слова і додумуватися до змісту... Запам’яталося і таке: не всі букви на сторінці однакового тону. Є особливо виразні — це коли писар спочатку наносив фарбу на папір і цієї фарби було найбільше. При огляді книги особливо вразив незвичний припис-закляття — не брати Євангелія із Миколаївської церкви містечка Нобеля Пінського повіту. Зрештою, таке закляття в середньовічному книжництві було непоодиноким. Воно використовувалося, щоб на віки «прив’язати» книгу до того місця, де вона народилася. Слід сказати і про те, що литовці гідно бережуть раритет. Для нього виготовили спеціальний футляр. Книгу реставрували. Водночас на ній символічно залишилися затертості від читання та сліди від свічкового воску.

Наступного року — ювілей раритету

За законами справедливості, святиня має первісне право перебувати там, де народилася. Але чи вдасться її повернути в Україну? Павло Дубінець, приміром, сподівається, що знайдуться зацікавлені державні люди, які посприяють цій справі. Принаймні якщо не поверненню оригіналу, то створенню бодай репринтної копії, здійсненню перевидання, а далі — науковому вивченню пам’ятки і пошуку у ній тодішніх можливих мовних особливостей краю.

Що для цього потрібно? Найперше — домовленість на високому рівні про подальшу долю пам’ятки і її використання, наявність необхідних коштів, бо, скажімо, просканувати одну сторінку раритету (якщо дозволять) коштуватиме до десяти євро.

Зрештою, потрібна ініціатива, зацікавленість і патріотизм.

Щодо останніх факторів, то вони в дослідників із Полісся є, а щодо перших двох, то віриться: з Божим благословенням неодмінно будуть... Тим паче, що наближається віхова дата — 14 червня 2020 року переписному Нобельському Євангелію виповниться 500 років.

Про цю вікопомну дату розмовляла з головою Рівненської обласної ради Олександром Данильчуком, його заступником Олексієм Бучинським, окремими депутатами обласної ради. Вони погодилися, що цю дату слід гідно відзначити в області. І що час підготуватися до ювілею ще є.

Але він спливає дуже швидко, бо з практики відомо, що не так просто і швидко отримати дозвіл навіть від дружньої до України Литви для зняття копій зі сторінок поліського раритету, з яких згодом будуть надруковані факсимільні копії Нобельського Євангелія. Святкування ювілею пов’язане і з фінансовими витратами. Тож відкладати підготовку до ювілею не варто.

— Я надішлю лист МЗС України, щоб воно посприяло нашим фахівцям зробити копії Нобельського Євангелія для виготовлення його факсимільного видання, — пообіцяв голова Рівненської обласної ради Олександр Данильчук.