Нещодавнє рішення Конституційного суду України про скасування відповідальності за незаконне збагачення українських чиновників стало предметом серйозного обговорення і занепокоєння… у туристичному секторі країн Європейського Союзу. Виникли побоювання: чи не стане це кроком назад в антикорупційній політиці й причиною позбавлення України безвізового режиму.

А потік українських туристів до країн ЄС щорік збільшується. Якщо порівнювати з добезвізовим періодом, то кількість українців, що відпочили торік улітку за кордоном, зросла на 20—30%. До п’ятірки найпопулярніших напрямків увійшли Болгарія, Греція та Іспанія. Тож не дивно, що за кілька тижнів до початку нового сезону чутка про можливе скасування безвізу стала предметом обговорення в туристичному секторі цих країн.

Прокоментувати, чи мають підстави такі чутки, «Голос України» попросив виконавчого директора громадської організації «Європа без бар’єрів» Ірину Сушко (на знімку), яка багато років досліджує питання свободи пересування, візово-міграційної політики між Україною та ЄС та є експертом з питань візової лібералізації.

— Пані Ірино, то чи треба Україні боятися скасування безвізу?

— Ми точно можемо сьогодні говорити, посилаючись на джерела Європейського Союзу, що немає жодної загрози для візового режиму чи навіть розмов про його скасування. Вже двічі виходив звіт Європейської комісії, яка уповноважена відстежувати ситуацію, пов’язану із застосуванням візового режиму, і в обох звітах (а останній вийшов наприкінці минулого року) зазначено, що Україна виконує домовленості добре.

Звісно, там є певні рекомендації, щоб корегувати проблемні моменти. Наприклад, в ЄС вважають, що ми маємо посилювати інформаційну кампанію, роботу з громадянами, які їдуть за кордон, аби уникнути, наприклад, відмов під час перетину кордону. Або інформувати про неприпустимість зловживання безвізовими режимом, коли залишаються нелегально працювати на території ЄС. Тобто в цьому сенсі Європейський Союз ще бачить потреби такої превентивної роботи. Але на сьогоднішній день ми як експерти бачимо лише за одним з показників привід для більш фокусованої роботи. Це пов’язано зі зростанням кількості відмов під час перетину кордону стосовно українців. За минулий рік ця кількість була достатньо високою. Але знову-таки не критичною. Європейський Союз з цього приводу жодним чином не ставив питання щодо перегляду безвізового режиму.

— А з чим пов’язано це зростання?

— Як правило, це пов’язано з тим, що люди з різних причин, можливо, через власну недосвідченість, не змогли підтвердити мету візиту. Можна навести такий приклад. Скажімо, людина їде до друзів чи відвідати родичів. Вона має квиток туди, але не має зворотного. Для прикордонників це завжди є маленьким, але тривожним дзвіночком, що таку людину треба трошки більше порозпитувати. Або подорожуючий декларує, що їде на конференцію, але виглядає як людина, котра хоче попрацювати сезонно в іншій країні. Прикордонники достатньо хороші психологи. Вони ці речі помічають. Тому можуть попросити надати матеріали, які стосуються конференції, її програму... Але це моє припущення.

— Коли два роки тому Україна отримала безвіз, була інформаційна кампанія, якими є умови перетину кордону, які необхідно мати при собі папери, документи, скільки коштів. Виходить, що два роки тому люди якось на це зважали, а через рік перестали? Потрібно нову кампанію починати, щоб було менше відмов?

— По-перше, я вже сказала, що Європейський Союз рекомендував інформаційну кампанію продовжувати. По-друге, справді така потреба є. Тоді ця інформація охоплювала людей, які вже мали досвід поїздок. Сьогодні дуже активною стає мобільність тих, хто ще ніколи не їздив за кордон. Наприклад, це Центральна Україна. Або частина регіонів, які традиційно були менше мобільні, ніж західний. Відповідно, для них перетин кордону відбувається вперше. Ці люди не мають такого досвіду. Це теж може бути причиною того, що ми говоримо про збільшення відмов.

— Якщо повернутися до питання про безвіз. Коли КС скасував закон про незаконне збагачення, заговорили, що він був однією з умов надання нам безвізу. Чи може це тепер позначитися на скасуванні візової лібералізації?

— Позначитися може все, тому що для Європейського Союзу дуже важливо, щоб Україна була безпечною і в цьому сенсі. Щоб ми не виходили за рамки міграційних показників, не ставали країною міграційного ризику для ЄС. Умовами надання безвізу було: країна, яка виконувала реформи, завдання заради безвізового режиму, не повинна відступати назад від цих реформ. Тому, коли з’явилося рішення Конституційного Суду й почали говорити: чи це не той саме випадок, коли відбувається відступ від реформ? З одного боку — так. Це є приводом для внутрішньої (не перегляду, а внутрішньої) дискусії України і Європейського Союзу. Адже справді такі зміни можуть істотно позначитися на прогресі в боротьбі з корупцією. Та все ж Європейський Союз на сьогодні, коли йдеться про безвізовий режим, фокусується більше на міграції, а не на корупції. Хоча боротьба з корупцією теж важлива.

— З 2021 року правила перетину кордону з ЄС змінять для всіх громадян більш як 60 країн, які мають з Євросоюзом безвізовий режим. І це теж викликало багато розмов, особливо в Росії, мовляв: Україна мала безвіз, недовго він проіснував і знову треба реєструватися. На вашу думку, нові правила ускладнять чи навпаки полегшать перетин кордону?

— Я би хотіла відповісти так: вони швидше ускладнюють сприйняття цього процесу, аніж реально якось обтяжують його. Наприклад, ми звикли, що не обходимо дорогу, а перетинаємо напряму. А так доведеться її трошки обходити…

— Йти по світлофору…

— Так. По світлофору. Бо зараз ми бачимо по всьому глобалізованому світу тероризм, організовану злочинність, яка час від часу дає про себе знати в країнах Європейського Союзу. ЄС мусить балансувати свою відкритість, свободу пересування, яку він дає окремим країнам, і водночас все-таки зберігати контроль та рівень безпеки на належному рівні. Ці новації — відповідь на глобальні виклики. Це спосіб досягти рівноваги між безпекою та свободою пересування. Нікуди від цього не дітися. І справді країнам, які мають безвізовий режим з ЄС, доведеться один раз на три роки сплачувати 7 євро. Я не думаю, що це когось дуже сильно злякає. І подавати перед поїздкою свої документи, щоб прийшло попереднє підтвердження: можеш ти їхати чи ні. Я взагалі думаю, що, з другого боку, краще дізнатися про це, перебуваючи вдома, ніж на кордоні, коли ти витратив гроші, час.

— Перед кожною поїздкою треба буде відправляти документи чи тільки раз, коли реєструєшся?

— Наскільки ми знаємо, перед кожною.

— А може гіпотетично бути така ситуація, що людина отримала дозвіл. Приїжджає на кордон, а прикордоннику здається, що то потенційний заробітчанин?

— Так. Я говорю відверто, що таке може бути, бо рівень контролю зберігатиметься. Кордон залишається кордоном.

Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК.