Минулої суботи тисячі людей вийшли на вулиці ФРН під гаслом: «Разом проти виселення і орендного безумства». 

У такий спосіб громадяни звертають увагу влади на те, що житло — це не товар.

Найчисельніша акція — майже 35 тисяч осіб, котрі представляють 260 громадських організацій і груп — відбулася у Берліні. Річ у тім, що останніми роками орендна плата у великих містах сягає непомірних розмірів, сплатити яку не всі в змозі. Уряд хоч і робить спроби «розкермувати» ситуацію, але поки що це спричиняє ще більші проблеми. Про них, зокрема, йшлося у кореспонденції «Трудящі просять владу… усуспільнити нерухомість» («Голос України», 27.03.2019 р.).

Житло, котре не всім по кишені

І от — невдоволення вилилося у протест. Спробую пояснити, чому саме. Понад половина мешканців Німеччини не має власного житла. З одного боку, квартира чи будинок багатьом не по кишені. Навіть за умови, що є можливість самотужки їх побудувати, оскільки іпотечна позика у ФРН становить близько двох відсотків річних. Та чимало людей хочуть бути мобільними. Не в останню чергу тому, що значна частка їх мігрує країною: вони мешкають не там, де є житло, а там, де є для них робота.

Тому попит на орендовані квартири навіть перевищує пропозицію, що тягне за собою дедалі більше зростання цін на них.

І хоч нині в Німеччині — справжній будівельний бум, особливо у великих містах, зокрема в столиці, де забудовується кожна шпаринка між будинками, «квадратних метрів» бракує. Утім, не так метрів, як грошей, щоб орендувати квартиру. Особливо висока орендна плата у великих містах, а про столицю годі й казати.

Тому багатьом доводиться навіть за немалі гроші селитися у квартири відповідно до статків. Житло у ФРН здебільшого приватне, оренда дорога, тому шукають вихід. Приміром, добровільно винаймають квартири з кількох кімнат — компанією. Особливо популярні такі комуналки серед студентів. Адже орендну плату можна поділити на всіх, ну а місця загального користування прибирають по черзі.

Позбавити добровільно-примусово

Але загалом ціни на оренду зростають зі швидкістю кур’єрського. Тому люди протестують проти «безумства квартплат». Приміром, у Берліні активісти збирали підписи за… експропріацію житлових концернів — власників житла. Ідеться про те, щоб добровільно-примусово позбавити права власності фірми, котрим належить понад три тисячі квартир, і передати їх земельній владі. Після чого житло, котре перейде в муніципальну власність, має здаватися в оренду за нижчими цінами.

Цю ідею висунула організація «Об’єднання проти виселення і безумства квартплат». На думку організаторів, такі фірми викуповують житло і здають його в найм за ціною, значно вищою за ринкову. Оскільки в столиці бракує житла, то люди погоджуються платити більше, що тягне за собою зростання середньої ціни на оренду.

Для того, щоб законодавча ініціатива набула статусу законопроекту для розгляду в Бундестазі, слід зібрати 20 тисяч підписів упродовж шести місяців. Що зробити вже найближчими днями, враховуючи кількість протестувальників, не буде проблемою.

Забрати й поділити

Позиція невдоволених орендаторів цілком зрозуміла: грошей катма, а житло потрібне. З другого боку, чому ці люди, котрі мають намір «експропріювати» власність, нажиту іншими, обрали саме цей шлях досягнення начебто справедливості? Якби таке сталося у колишньому СРСР, де важливим чинником для таких дій було «забрати й поділити», то це не було б дивиною. Але за капіталізму приватна власність — одна з найпотужніших підвалин — недоторканна.

Цікаво, що Німеччина намагається примусово втиснути в ринкові відносини соціальний перерозподіл, вказуючи, що має бути, скільки й почім. Тобто держава перебирає на себе роль інституції, яка встановлює, як це має бути. А не повинна. Бо в результаті замість того, щоб стимулювати людину до дії, держава перетворює її на споживача, який підсідає на «голку» винятків з правил.

Про що яскраво свідчить протест невдоволених орендаторів житла, котрі бажають жити в місті, його центральних районах, але задешево. Так, орендна плата там висока. Але є альтернатива — цілком доступна ціна на околицях чи в приміських районах.

Проблеми не існує: ніхто не залишиться жити просто неба — варто лишень переїхати.

Але діставатися на роботу з околиць охочих мало. І чомусь протестувальникам не спадає на думку проста річ: якщо бракує коштів на те, що хочеш, у цьому разі на квартиру в центрі міста, то доводиться мешкати в тій, що по кишені. Чи робити щось, аби мрія здійснилася. Шляхів багато, але німці чомусь чинять суто по-радянськи: експропріювати добро в тих, у кого його більше…

Дивовижно, що держава, нав’язуючи перерозподіл ринку, такі настрої практично підтримує. Хоч зрозуміло: шлях для розв’язання проблеми — будівництво достатньої кількості житла, що зменшить попит на нього, а відтак воно подешевшає. Або принаймні міграція орендаторів на околиці, що теж зменшить попит на квартири в центрі, а отже, і знизить ціни на оренду.

Берлін.

Фото: trk.dp.ua