Фінансове соло для хору й оркестру

Треба визнати, попри традиційно обмежене фінансування витрати на утримання сільських закладів культури таки зростають з року в рік. І в бюджетах усіх рівнів, зокрема й сільському, де часто не передбачені такі вкрай потрібні видатки, як на ремонт доріг, освітлення вулиць та утримання комунальної інфраструктури, справно виписується рядок витрат на бібліотеки, клуби і будинки культури. Втім, ці фінанси йдуть тільки на комунальні послуги, зарплату і податки, а не на розвиток матеріальної бази цих закладів. Але в підсумку суми обчислюються сотнями мільйонів. Такої розкоші за державний рахунок не дозволяють собі навіть фінансово благополучні країни.

Пригадується, як захоплено наші земляки за кордоном розповідали про культурне життя невеличкого іспанського містечка (за нашими мірками — велике село):

— Ніхто нікому не платить за те, що у вихідні чи святкові дні всі збираються просто на вулиці родинами, спілкуються, танцюють, співають. Охочі ставлять вистави у самодіяльному театрі. Але роблять це волонтери і не вимагають за роботу жодної копійки ані з глядачів, ані з бюджету. А якщо й треба купити нового барабана для оркестру, то вже громада разом із головою вирішують, чи хочуть, а головне — можуть дозволити собі такі видатки. І ніхто не припускає, що ці витрати мають бути закладені у держбюджеті.

Об’єктивно, українські сільські культармійці теж не розраховують на таку підмогу. Але теоретично вона залишається в переліку тих витрат, котрі мала би нести держава. Бо вважається, що тільки так може підтримуватись наша культура. Невже й справді без державної допомоги не можна грати на баяні, співати, бути начитаною людиною чи просто весело розважатись?

Як нині поживають сільські заклади культури? Злиденно та холодно. У переважній більшості клуби вже давно не притягують до себе людей, а відлякують неопалюваними та давно неремонтованими приміщеннями. Вони стоять на межі виживання вже не один рік. А тим часом тільки в сільських закладах культури області трудиться понад дві тисячі душ. І більшість міцно тримається за це робоче місце. Середня зарплата за три роки зросла з 1,2 до 1,9 тисячі гривень. Знайти у селі роботу з такими стабільними виплатами, незалежно від сезону, тепер не так просто. Та й вічні скарги на те, що бібліотекарі та завідувачі клубів змушені працювати лише на частину ставки, здається, відходять у минуле. Тих, хто трудиться неповний робочий день, поменшало до трьох відсотків від загальної кількості зайнятих у цій сфері. Запитай у будь-якого сільського голови, чи погодиться він із посадового списку викреслити бібліотекаря чи завклубу? Кожен відверто скаже, що тримають цих людей не так через високу ефективність їхньої праці, а просто щоб не втратити хоча б це робоче місце.

Наскільки виправдана така «культурна» політика? З одного боку, сільські мешканці твердо переконані, що життя без клубу, нехай поганенького, нехай холодного, нехай бідного, все одно неможливе. Бо куди ж, хоч раз на рік, прийти всім на збори чи свято? Окрім магазину, який часто виконує функції ще й ресторанно-розважального закладу, альтернативи просто немає. А з другого, чи не надто дороге задоволення для бюджету, котрий і сам виживає за рахунок починочок, утримувати сотні установ, у яких дуже сумнівні перспективи? В ОДА відверто визнали: «Згідно з чинним законодавством про розподіл бюджетів місцеві органи влади та самоврядування мають обмежені можливості щодо утримання в належному стані матеріально-технічної бази закладів культури».

Офіційно понад сто таких закладів в області потребують капремонту. Є й клуби в аварійному стані. Вісімдесят відсотків сільських вогнищ культури опалюються лише обігрівачами. Цим список проблем не обмежується. Що казати про бібліотеки, де за рік фонд поповнюється на 200—500 гривень. Та й це не межа. Торік в області було чотири райони, де на нові книжки не змогли виділити ані гривні.

Хтось почав реконструкцію сільських музеїв, і це затягнулося на роки. У когось розірвались останні струни, а хтось перешиває старі штори на костюми для артистів... А що далі?

Торік на утримання сільських закладів культури в області було передбачено понад 57 мільйонів гривень. У середньому на клуб чи бібліотеку на рік — 27 тисяч гривень. «У структурі видатків основний обсяг спрямовується на оплату праці та комунальні послуги. А фінансування творчих проектів не здійснюється», — пояснюють в управлінні культури. Виходить, левова частка грошей іде на утримання малофункціональних приміщень. А словосполучення «будинок культури» поділилось на дві частини, відокремлені одна від одної?

Навіть найзавзятіші борці за збереження сільської культурної інфраструктури змушені визнати: хор, музичний ансамбль, танцювальний колектив і навіть цікава бібліотека живуть там, де є отой Богом даний культармієць, який не уявляє життя без творчості.

Коли у Ленківцях, що у Шепетівському районі, маленькі оркестранти одягають парадну форму і починають грати, на них приходить подивитися ледь не все село. Не біда, що не мають своїх музичних класів, а музінструменти дістались у спадок від розформованої військової частини. Та й посад таких, як керівник, репетитор чи диригент оркестру, в ленковецькому бюджеті не передбачено. Усе лежить на плечах Валерія Лінника, викладача музичної школи із сусіднього Грицева. Але навіть якби лопнули всі бюджети, Валерій Васильович все одно грав би сам і учив би інших. Бо вже майже півстоліття робить це. Останнім часом був керівником муніципального оркестру в райцентрі. Коли вдарила криза, його розформували. Тож тепер, не обтяжений різними бюджетними виплатами, вчить музики сільських дітей.

На таких самородках тримається сільська культура. Але про те, щоб підтримати саме їх, не йдеться. А от на одній із колегій ОДА, де говорили саме про усі ці проблеми, пролунало цікаве формулювання: «Потребує удосконалення методика формування бюджету на галузь культури з урахуванням програмно-цільових засад з використанням нормативів бюджетної забезпеченості». Якщо хтось не вміє читати бюрократичні тексти, це можна пояснити так: будуть гроші — тоді поспіваємо і затанцюємо. А як не буде? Невже тоді щезнуть з нашої землі талановиті співаки, музиканти, художники?

Хмельницький.