Біля пам’ятної дошки Герою України Олексі Гірнику в Калуші.

Фото надано Калуською міською радою.

У Калуші відбувся сімнадцятий шаховий турнір на честь почесного жителя міста, Героя України Олекси Гірника. У ньому, зокрема, взяли участь середні та професійні навчальні заклади району. Перемогу здобули представники Калуської гімназії імені Дмитра Бахматюка і голова осередку «Просвіти» села Голинь Микола Солдат.

Серед учасників турніру були й досвідчені шахісти: призерка чемпіонатів України Анастасія Мокрецька і чемпіон України, кандидат у майстри спорту Валентин Прокоф’єв. Перший хід на шаховій дошці турніру зробив ветеран УПА Степан Петраш. Переможців нагородили медалями, грамотами та призами. Усі учасники отримали в подарунок книгу «Спалений за Україну» про життя Олекси Гірника.

Уродженець селища Богородчани (саме цими днями минуло 107 літ від дня його народження) Олекса Гірник 40 років прожив у цьому місті. Невтомний борець за українську державність, він 21 січня 1978-го вчинив акт самоспалення на Чернечій горі в Каневі. Це було напередодні 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою (22.01.1918). Перед тим розкидав тисячі листівок та в передсмертній записці пояснив мотиви свого свідомого кроку.

У Калуші гідно вшановують ім’я Героя, який за свою боротьбу проти поневолювачів томився в польських та радянських тюрмах. Приклад його жертовного життя надихає на обстоювання Української держави.

В одній із листівок, що їх Олекса Гірник розкидав на Чернечій горі, є такий текст:

«Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців!

В своїй хаті своя й правда,

І сила і воля

(з «Посланія» Т. Шевченка).

Своя хата — своя держава, так розумів Шевченко, так і ми розуміємо. Історія повторяється. Чому Україна поневолена? Чому не самостійна? На це питання відповідають ясно Шевченко разом з Костомаровим і Кулішем. Шевченко в «Розритій могилі» дорікає Богданові Хмельницькому за Переяславську угоду за те, що заключив з Росією договір як рівний з рівним, а що сталось? Потім гетьман Мазепа хотів відірватись від Росії. Представляє це Шевченко в поезії «Іржавець», де наче підказує, що треба було одностайно стати. А потім Чорна рада, зруйнування Січі — самостійності й закабалення України».

У листівці також йдеться:

«Дурний той політик, хто повірить руському. Вони поможуть, а потім заставлять, щоб їх слухати, любити й плескати їм. Чим швидше світ пізнає їхню брехню, то Україна швидше визволиться від їхнього ярма. Світ їх не знає. Знає той, хто пройшов через їхні тюрми. Росія лицемірна. Інакше говорить, а інакше робить.

Дайте нам жити! Хай слово правди полетить ракетою!»

(за Вікіпедією).