(Ілюстративне фото Сергія КОВАЛЬЧУКА).

Lex est, guod populus jubet atgue constiuit

Закон — це те, що Народ наказує владі та постановляє

Nemo deliectus exuitur — нікого не можна звільняти від відповідальності за правопорушення

Звернення

Є правда життя народу і політика партій, які набрали сили мільярдами награбованих грошей для перемоги олігархів — корупції, насилля і війни, узурпаторів захоплення влади народу з 1994 року.

Використаймо досвід демократії 4 березня 1990 року: виборці голосували без диктату партій і хабарів. Народ переміг! Мирно закріпив форму парламентського правління у всій Україні. Нас прийняв та вітав Світ. Виконуймо наші традиції!!

Феномен українського народу: недовіра як владі, так і опозиції — народовладний успіх Зеленського

Вступ у правові знання

«Руська Правда» є однією з найавторитетніших правових пам’яток в історії людства перехідного періоду народів з Античного суспільства у Середньовіччя. Вперше у світовій практиці заради збереження життя заборонена кровна помста. Історія зберегла і традиції правових пам’яток, що відобразили писану історію, заглиблену в тисячоліття: а) Закони 12 Таблиць 451—449 років до н. е. — останню половину цього тисячоліття; б) Дигести Юстиніана у 528—530 роки як процеси формування правотворчості у першій половині вже нашого тисячоліття.

§ 1

Це історія правди, зафіксованої у правах людей і народів названих частин тисячоліть в ідеології збереження життя для формування і політики держав та умов розподілу створеного багатства. Владою законів зупиняли війни, розпад держав, і це є зафіксовані незаперечні факти.

§ 2

Етап перший — зародження державної влади на неправомірному накопиченні багатства породило нерівноправність між людьми в суспільстві, що характеризувалось впливом на систему судочинства. Це суд і смерть Сократа, який був і є символом мудрості виборної влади народу: саме його неодноразово вибирали суддею Афін для встановлення правди, справедливості та порядку.

§ 3

Етап другий. Візантійський Цезар Флавій Юстиніан, імператор-упорядник законів, вітав Трибоніана на честь складання очолюваною комісією дигестів і конституції — «deo auctore»: «Ми і війни щасливо перебороли, і світ прикрашаємо, і підвалини держави підтримуємо, таким чином покладаємо сподівання Наші на допомогу Бога всемогутнього, щоб покладалися Ми не на зброю, не на Наших воїнів, не на військових проводирів або на Наш геній... 1. Тоді як серед усіх справ не можна знайти нічого настільки важливого, як влада законів, що належним чином упорядковує божественні та людські справи і виганяє всіляку несправедливість, Ми, однак, виявили, що всі галузі законів, створені від заснування Риму... і не можуть бути обійняті ніякими здібностями людської природи» (див.: Дигесты Юстиниана Digesta Ivstiniani. МГУ. T. 1. М., 2008, — С. 27—29).

3.1

На цьому етапі кодифікації законів Юстиніан роз’яснює: «Нашою першою турботою було почати з живших у давнину священних принцепсів, удосконалити їхні конституції і зробити їх ясними; ми їх зібрали в один кодекс і звільнили від зайвих повторень і несправедливих протиріч, щоб їхня щирість давала всім людям швидку допомогу. 2. Праця була зроблена і об’єднана в одному томі ...ми приступили до загального і цілковитого удосконалення права, щоб зібрати і виправити всі непорушні римські узаконення і включити в одну книгу численні розрізнені томи авторів» (там же). Юстиніан у цьому ж вітанні говорить про роль і відповідальність Трибоніана за якість законотворення: «3. І Ми довірили цю справу насамперед тобі, одержавши свідчення про твої дарування у вигляді складання тобою нашого Кодексу, і наказали, щоб ти вибрав для об’єднуючої праці тих, кого ти схвалиш як з числа найбільш красномовних викладачів права, так і з числа одягнених у тоги чоловіків найвищого положення, найбільш знаючих у судочинстві».

3.2

Юстиніан і тут дотримується тисячолітніх традицій: «4. Тому Ми наказуємо вам зібрати і виокремити стосовні до римського права книги древніх мудреців, яким священні принцепси надавали владу в складанні та тлумаченні законів, щоб у зібраному з усіх їх матеріалів не було залишено ніяких по можливості повторень і протиріч, але щоб з усіх книг була складена одна, достатня замість усіх». Для доступності й розподілу права на галузі передбачалось, що «...цей матеріал буде зібраний по божественній милості, то потрібно... розташувати все право в 50 книгах, ...але щоб у цих 50 книгах усе стародавнє право, заплутане протягом майже 1500 років, було нами розгорнуто так, щоб, як би оточене стіною, нічого поза його не знаходилося» (с. 29).

3.3

Юстиніан формує повагу не тільки до визнаних авторитетів: «І не судити про те, що є кращим і більш справедливим, з більшості авторитетів: тому що думка одного й гіршого може перевершити в якому-небудь питанні (думку) багатьох і більш високих (авторитетів), і тому те, що раніш у записах Емілія Папініана було додано з Ульпіана, Павла і навіть Марціана, але колись з поваги до блискучого Папініана не мало ніякої сили, (нині) не відкидайте негайно, але якщо знайдете, що хто-небудь із них необхідний для доповнення праць вищого генія Папініана чи для їхньої інтерпретації, то, зберігши, не гайтеся додати цьому силу закону. І нехай усі мудріші мужі, які будуть внесені в цю книгу, мають авторитет таким чином, щоб якби і їхнього навчання з числа головних установлень приносили користь... Адже всяке наше діяння Ми вершимо по справедливості, тому що (цим юристам) передається від Нас весь авторитет. Тому, що той, хто поліпшує дещо зроблене, більш гідний похвали, чим той, хто першим сотворив».

3.4

Ясність тексту законів: «7. Ми хочемо, щоб ви прагнули до усунення зайвої довготи (ред. текстів законів), якщо ви знайдете в старих книгах що-небудь недобре розміщене чи що-небудь зайве чи недостатньо зроблене, і щоб ви заповнили те, що є недосконалим, і щоб ви представили працю достатньою і прекраснішою. Не менш потрібно дотримуватися наступного: ...Адже с тих пір, як у давньому законі, що називався царським, все право і вся влада римського народу були перенесені на імператорську владу».

Наміри Юстиніана очевидні, але не категоричні й містять пошуки: «Ми не розділяємо весь нерушимий закон на ті чи інші частини по їх творцях, але хочемо, щоб він був нашим».

І надзвичайно важлива постановка імператорського запитання: «Так що ж стародавність може відняти у наших законів?». Саме тут і замовчувалась узурпація республіканського права народу на введення в дію імператорських законів північно-західної Римської імперії з релігійним розподілом на католицизм із центром у Римі та православну ідеологію Візантії з центром у Константинополі. Юстиніан, як ніхто з імператорів, реформував закони, щоб помирити народи, і розрядив ситуацію з військових конфліктів, продовживши цим на тисячоліття існування імперії.

§ 4

Україна-Русь пройшла свій важкий історичний шлях між Європою та Азією: міжусобицю князів Київської Русі; втрату державності; але не громадянського суспільства, яке поєдналося з Великим Литовським князівством, що створило умови для формування Козацтва України; саме національне Козацтво України під проводом Богдана Хмельницького відродило державність України-Руси; народні звичаї і традиції та ідеологія «Руської Правди» вплинули на формування козацьких універсалів; «Прав, за якими судиться малоросійський народ», зберігши своє судочинство.

§ 5

Ще треба нам розкрити правдивість значення: внеску Української Центральної Ради (УЦР) у розбудову народовладдя в Україні; наукових і законотворчих досягнень М. С. Грушевського; мети і зради німецького уряду через військове втручання й усунення УНР від влади; наслідків захоплення під виглядом козацького гетьманату влади П. Скоропадським та його втечі у Німеччину. Ці події зі своїми особливостями нагадують і сучасний цинізм із північним потоком газопроводу.

§ 6

Чекає на своє достовірне дослідження більшовицький режим в Україні з 1922 року до 16 липня 1990-го. Ролі прийняття парламентом і схвалення українським народом на двох референдумах — 17.09. і 01.12 1991 року — Декларації про державний суверенітет України. Ці величні події забезпечувалися науковими дослідженнями та пропагандистською підготовками:

§ 7

а) українська школа пізнання своїх і людства епох — творча оцінка правової історії України з відродження народовладдя сподвижництва з реальними уроками діяльності тих керівників держави, які щиро бажали його запровадити в життя і передавати владу народу. В Україні — парламентську форму правління на основі зазначеної Декларації та відповідне їй швидке реформування чинної тоді Конституції Української РСР, норми якої виконували б умови перебудови економіки і правопорядку. Це є правологія кінця ХХ — початку ХХІ століття;

§ 8

б) за 1989—1993 роки депутатський корпус з народом створили все можливе від села до Києва з доступним науково-практичним законотворенням для мирної демократії народу. За період 1988—1990 рр. народні депутати СРСР від України: Валерій Грищук, Арнольд Назаренко, Юрій Сорочик, Володимир Черняк, Володимир Яворівський, Алла Ярошинська (група з Демократичного блоку академіка Андрія Сахарова у ВР СРСР) з Олександром Коцюбою, який на пропозицію Олеся Гончара створив: 1) науковий проект Альтернативного Закону (далі — АЗ) України про вибори органів народовладдя в Українській РСР; 2) для публікації в Україні; 3) відкритої пропаганди з народом; 4) подання Верховній Раді УРСР; 5) та розгляду в парламенті!

§ 9

в) зміст АЗ України передбачав історично традиційну для України парламентську форму правління, виборність основних гілок влади, збереження соціальних завоювань народу. Вся ця система народовладдя як безпосередньо, так і з депутатами реалізовувала гарантії народу України, конституційне право власності, що і закріпили: 1) в Декларації про державний суверенітет України; 2) на її основі прийняли Закон про економічну самостійність Української РСР (03.08.1990); 3) внесли зміни в Конституцію УРСР (24.10.1990); 4) Акт проголошення незалежності України закріпивши; 5) повноту виконання, нормативних положень Декларації;

§ 10

г) тому парламентська форма правління здійснила науково-практичне впровадження народовладдя в єдності з Радами народних депутатів через створену на основі: Декларації; Конституції в редакції 24.10.1990 року; Акта проголошення незалежності; законів України, які їм відповідають. Але не тих, що їм суперечать або їх дискредитують, а доступним їх виконанням і системи контролю народу влади на — Деклараційно-конституційній правовій системі України;

§ 11

д) українському народу на сучасному розвитку необхідно сприяти створенню громадської установи — Ліги народовладдя людини і громадянина з Радою старійшин — на добровільних засадах з уповноважених представників від громадських організацій та від територіальних громад України для дослідження умов стабільності дії чинної Конституції з приведенням її у відповідність з ідеологіями: 1) Конституції України 05.04.1710 року; 2) Конституції УРСР в редакції 24.10.1990 року; 3) всенародно схваленого проекту нової Конституції України 02.07.1992 — 16.10.1993 років; 4) внесених змін у проект Конституції в 1994 році; 5) законності внесення змін та доповнень у Конституцію України від 28.06.1996 року.

§ 12

Ліга народовладдя людини і громадянина з Радою старійшин зобов’язані за участю фахівців надати обґрунтований звіт українському народу й спрямувати в державні органи влади необхідні звернення про причини й умови вчинених правопорушень, а також щодо притягнення винних осіб до відповідальності за скоєні порушення національного і міжнародного права незалежно від займаних посад у суспільстві та структурах державної влади.

§ 13

Особливу увагу за участю кваліфікованих представників громадськості необхідно приділити діяльності правоохоронних органів влади або під їх прикриттям тим організаційним утворенням, які діяли чи діють за їх сприяння та прикриття, привласнюючи майно або кошти.

§ 14

Загрозливою є діяльність Національного банку України стосовно повернення громадянам грошових заощаджень, які становили 135 млрд радянських рублів, або 147 млрд доларів США, в Ощадбанку СРСР, враховуючи, що міжнародні структури прийняли рішення, щодо надії на Російську Федерацію, з урахуванням її статусу та знаходженням управлінських структур у Москві та що ця держава забезпечить, як правонаступник боргових зобов’язань, та вирішить проблему справедливо у законний спосіб, керуючись і національним, і міжнародним правом.

§ 15

Звернутися до кандидатів на посаду Президента України Зеленського Володимира Олександровича і Порошенка Петра Олексійовича з пропозицією відреагувати на поставлені складні, але необхідні для життя громадян і всього народу України питання. А Порошенку П. О., окрім цього, надати мотивований публічний звіт із фаховими обґрунтуваннями, що він виконав з названої проблематики; обіймаючи відповідальні та провідні міністерські посади у державі Україна; тривалий час був головою Наглядової ради Національного банку України, знає і цю систему незаконного позбавлення заощаджень громадян; чому дотепер представники Президента усупереч Декларації про державний суверенітет України і Конституції президентськими указами узурповано призначені на посади, позбавивши народ права здійснювати вибори своїх представників.

Олександр КОЦЮБА,

народний депутат дванадцятого (першого) скликання,

голова Комісії з питань законодавства і законності,

член Президії Верховної Ради України,

член-кореспондент Національної академії правових наук України;

Руслана КОЦЮБА,

доктор юридичних наук.