Лангкаві — архіпелаг на північному заході Малайзії. Таке гарне місце, гостинне, люди чесні (навіть міняли). Можна зайти в будь-яке обійстя з порожньою пляшкою — у місцевих водички набрати, вони ще навздогін спитають: чи є тобі де ночувати й чи встиг ти вже пообідати. Туристів багато, їжа смачна, житло недороге. Пляжі, ліси, печери...
Сидимо ми, обговорюємо, хто де був, хто куди збирається... Тут підходить малайзієць, каже:
— Ти з України? Літак, літак...
— Так, літак! — радісно вигукую я.
Зараз розмову підтримає, думаю, розповість, які лоукости з Лангкаві на велику землю літають.
— Над вашою країною наш літак збили...
Для мене «українці збили «Боїнг» звучить як «євреї Христа розіп’яли», загалом, кепсько звучить. Кажу:
— Це не українці. У нас на сході є сепаратисти — люди, які хочуть до Росії приєднатися...
— Авжеж, авжеж...
— А у вас постраждали родичі, друзі? З вашою родиною все добре?
— Знаєш, ми всі – сім’я... Ну, ти не сумуй, на пляж сходи, в карти є з ким перекинутися, пива попий. Будеш рис? — і плавно перевів розмову з донецьких териконів у поля метафізики, мовляв, не мусульманин, але в Аллаха вірить...
Малайзійцям байдуже, що українці, що росіяни, що патріоти, що сепаратисти (заради справедливості, а чи багато мешканців української глибинки розрізняють сінгапурців і малайзійців). Для малайзійців Україна — це не країна київських соборів і львівського шоколаду, не країна борщу з варениками, трембіт, крашанок і вишиванок. Для них це — країна, над якою збили «Боїнг» з їхніми рідними. З людьми, які летіли додому, працювати чи подорожувати. З людьми, які вже точно «ні при чому».
Тож приїздіть до Малайзії, тут добре...
Малайзія.
Фото автора.
