На знімку: вулична крамничка з равликами. Їх готують просто на місці — казан з окропом стоїть біля продавчині.

Фото автора.

Частина 1. Хошимін

Потрапити до В’єтнаму громадянину України нескладно — достатньо подати заявку на сайті https://www.vietnam-immigration.org/vietnam-visa-application-online (сервісний збір 8 доларів). Протягом трьох-п’яти днів на вашу електронну пошту надійдуть лист-підтвердження і анкета. Роздруковуєте, заповнюєте, вклеюєте фотографію і летите собі до В’єтнаму (якщо плануєте перетнути кордон суходолом, отримайте візу заздалегідь у посольстві в Києві — вул. Товарна, 51А). В аеропорту підходите до віконця visa on arrival, віддаєте лист, заповнену анкету і закордонний паспорт. Через півгодини-годину очікування вас викликають до іншого віконця, платите 25 доларів і — одноразова місячна віза у вас у кишені. Що робити далі?

По-перше, не дивуватися! Тут таки побудували комунізм у доброму сенсі слова, тож підбирайте відвислу щелепу з асфальту і чимдуж міняйте долари (євро, тайські бати, китайські юані, лаоські кіпи, камбоджійські ріелі) на в’єтнамські донги. В аеропорту курс розбійницький — вигідніший навіть у вуличних мінял. А з крупними купюрами ліпше одразу звертатися до банку. Один долар коштує приблизно 23 тисячі донгів, євро — 26 тисяч. Отримавши стійкі до згинання водонепроникні купюри (донги тропічних злив не бояться!), прямуйте до міста. Квиток з аеропорту коштує 20 тисяч донгів (менше долара!), проїзд містом — 5 тисяч (23 центи, таки правда комунізм).

Варто записати адресу місця, куди ви прямуєте — її можна показувати водієві, контролерові та подорожнім, аби дізнатися, на який автобус сідати і куди йти. І нехай вас не турбує звичка в’єтнамців тицяти пальцем в усе підряд (у тому числі, у вас) — для них це найкращий спосіб показати щось без зайвих пояснень.

Хошимін кишить моторикшами — остерігайтесь, вони намагаються всадити розгубленого мандрівника на свій мотоцикл і відвезти його до готелю (за розумну винагороду). Чимало з них виявляються гідами і пропонують екскурсії містом, а то й п’ятиденний сплав річкою Меконг за 200 доларів з носа. Вміють фантастично переконувати в необхідності своїх послуг і відповідати чарівним формулюванням «платіть стільки, скільки заплатите». Ціну конкретну не називають, але й обділити гіда не хочеться!

Ліжко-місце в хостелі коштуватиме 50—70 тисяч донгів (2—3 долари) за ніч, за 300 тисяч (13 доларів) можна зняти окремий номер.

Сайгон (він же Хошимін — широкі душі азіатів не розмінюються на дрібниці з переназиванням вулиць, а перейменовують міста чи й цілі країни: Кампучія — Камбоджа, Бірма — М’янма) — місто, як на мене, доволі брудне. Навіть автобусами бігають таргани завдовжки з півдолоні, а вулицями шмигають пацюки. Мийте руки і запасіться сорбентами! Обід у вуличній забігайлівці коштуватиме 20—25 тисяч донгів (приблизно долар). Черга місцевих — найліпша рекомендація для закладу. Страви готують у вас на очах — тут пательня, там казан з окропом. Дорогих ресторанів для «білих містерів» теж не бракує, але ви ніколи не дізнаєтеся, скільки мух і тарганів копирсаються за їх красивими ширмами (втім, як і в Україні — проблеми з громадським харчуванням є всюди). Асортимент — від звичайної курки з рисом до різноманітних равликів, змій і жаб. В’єтнамці стверджують, що французи перейняли у них знамениті «жаб’ячі лапки» в колоніальні часи. А французькі багети, сири і випічка тут на кожному кроці.

В’єтнамо-французький культурний взаємообмін не обмежився гастрономічними уподобаннями — в Сайгоні є католицькі та протестантські собори.

Перед статуями запалюють не лише свічки, а й ароматичні палички. Дається взнаки і комунізм — стеля католицького собору Huyen Sy прикрашена червоною п’ятикутною зіркою. Формально В’єтнам — держава світська, хоча більшість мешканців сповідують культ предків або буддизм. Статистика релігійної приналежності в’єтнамців неоднозначна — зокрема тому, що світська влада роздзвонює про перемогу над «мракобіссям», записуючи в атеїсти більш як 80% громадян. Та й самі в’єтнамці не завжди можуть чітко визначитися — вшанування культу предків не заважає їм відвідувати буддистські пуджі й католицькі меси. Є в Хошиміні й кілька мечетей, але суворих мусульманських шат тут не шукайте, а от хіджаб з картою світу — це будь ласка.

Жінки закривають обличчя, але причина – не релігія, а пил і смог. Одягаються відкрито, як у Європі, а купатися прийнято в шортах і футболках. Аквапарки в Сайгоні — не розвага для багатих туристів, а культурна програма вихідного дня: більшість відвідувачів — місцеві, ціни помірні: квиток в Dam Sen Water Park — 150 тисяч донгів (6,5 долара), але для дітей і після 16.00 діють знижки. На кожному атракціоні працюють інструктори, котрі розкажуть, як правильно спускатися з гірки, цибати з тарзанки і плавати з надувними кругами. Користування інвентарем входить у вартість квитка, речі можна здати в камеру схову за 20 тисяч донгів, перекусити — за 25—75 тисяч (1—3 долари).

А сніговики тут — з автопокришок.

ДалІ буде.