Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.

Народні депутати нинішнього скликання зробили все від них залежне для розвитку української мови. А сьогодні Верховна Рада має розглянути чотири проекти постанов про скасування рішення щодо ухвалення Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Нагадаємо, згідно з Регламентом, Голова Верховної Ради не може підписати закон доти, доки парламент не розгляне ці проекти постанов. І якщо думки стосовно вчасності подання відповідних документів розходяться, то народні депутати, мовознавці, прості українці одностайні в одному: в Україні завжди поважатимуть право на використання будь-якої мови у приватному просторі.

Тарас Кремінь (фракція «Народного фронту», кандидат філологічних наук, доцент):

— Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який ми з 75 колегами-співавторами зареєстрували ще 2017 року, а з того часу зробили все від нас залежне для побудови цілісної системи захисту, розвитку та підтримки конституційного чинника державної єдності та національної безпеки, став, на мою думку, одним із віхових документів у діяльності Верховної Ради України восьмого скликання поруч із декомунізацією, Угодою про асоціацію з ЄС, отриманням безвізового режиму, Законом «Про освіту». Відповідаючи викликам часу, базуючись на кращих взірцях світового мовного законодавства, цей системний документ жодним чином не обмежує мов національних меншин, а, навпаки, гарантує кожному право на отримання інформації та послуг в усіх публічних сферах українською мовою, жодним чином не обмежуючи приватного спілкування та релігійних обрядів. Саме тому одне з найголовніших завдань закону — остаточно вивести питання української мови, на якому спекулюють, скільки існує наша держава, зі сфери політичних спекуляцій, якими заповнено інформаційний простір, до сфери реального розвитку: освіти, науки, культури, ЗМІ, книговидання, кожної сфери, де шанують і дбають про національні символи державності, ідентичності, єдності. Мене, як українського політика та літературознавця, сина поета, Шевченківського лауреата Дмитра Креміня сповнюють відчуття гордості, що нинішній склад парламенту зробив усе від нього залежне для утвердження України як цивілізованої, успішної, самобутньої держави. Проте боротьба за краще майбутнє — від передової на сході до шкільної парти, від об’єднаної церкви до територіальних громад — все-таки триває. Тому прийняття цього закону — реальний символ національної сутності. І як тут не згадати історіософський вірш 1980-х свого тата «Гадяцький полковник, а чи з Умані», в якому він розмислює над нашим минулим, в якому — «літописи наші непридумані», «захлеснула нас кривава твань Од часів Залізняка і Гонти, Од часів лихих четвертувань». Тому для того, щоб було верховенство права, діяв закон, а українська мова мала кращі умови для розвитку, треба небагато: «Меншиков. Батурин. Чорні жерла Тих гармат, що п’яні без вина... І співати мало: «Ще не вмерла...» І радіти мало, що не вмерла. Треба жити, щоб жила — вона...».

Віктор Галасюк (фракція Радикальної партії):

— Бачу в стрічці багато критики закону про українську мову. Мовляв, не на часі. На часі, як і десятки важливих промислових й економічних законопроектів, які «застрягли» в Раді!

Проблема не в тому, що знайшлась політична воля на мовний закон. Вона в тому, що більшість не розуміють ролі промислово-інвестиційних законів, які роками чекають розгляду і на яких послідовно наполягає команда РПЛ!

Оксана Юринець (фракція БПП, голова української делегації в Парламентській асамблеї НАТО):

— Закон про мову — це насамперед можливості. У ньому закладено багато важливих і принципових речей для розвитку української мови. Він дасть результат не вже. За 5, 10, 15, 20 років. Це не одноденний закон, а закон на перспективу, на майбутнє. Таким шляхом колись ішли сусідня Польща, Франція і нині вони мають дуже сильне законодавство у цій сфері і повноправну, утверджену державну мову. Крім того, закон про мову виступив абсолютним лакмусовим папірцем на перевірку народних депутатів у роботі на майбутнє країни чи на обслуговування вузьких політичних інтересів або підігравання передвиборній гонитві. Щоб його зрозуміти, вистачає уважно його прочитати і зробити SWOT аналіз. Тобто визначити можливості, переваги, недоліки і загрози. Так от. Якщо ви скрупульозно вивчите документ, то знайдете там лише можливості й переваги, а надумані недоліки і загрози залишите тим, хто поширює абсолютні фейки про них!

Вікторія Войціцька (фракція «Самопомочі»):

— Нещодавно ухвалений закон про забезпечення функціонування української мови особисто для мене є предметом особливої гордості. І справа тут не лише в тому, що ми з колегами-парламентаріями ліквідували законодавчий пробіл після скасування Конституційним Судом минулого року горезвісного мовного закону Ківалова—Колесніченка.

Я — людина, що народилася в російськомовному радянському Києві і на українську перейшла вже цілком свідомо в дорослому віці. Чому? Для мене мова — це не просто красивий елемент приємного національного антуражу в незалежній Україні. Мова — це цемент, що має зміцнювати, об’єднувати фрагментоване українське суспільство. Ця її роль, на жаль, не до кінця самим суспільством оцінена. Сподіваюся, з ухваленням нового закону кожен із нас крок за кроком більше і більше відчуватиме, що є сила, яка допомагає з мільйонів українців робити монолітну Україну. Саме для цього закон посилює роль української мови в публічному просторі. Тоді як усе, що стосується вибору мови у приватному житті кожної людини, залишається на її розсуд. Так. Аби побудувати комфортну країну, однієї лише реалізації мовної політики недостатньо. Та нехтувати базовими духовними речами в постіндустріальному суспільстві ми не маємо права. Відтак законодавчий фундамент для використання української мови як ефективного інструменту гуманітарного розвитку парламент заклав. Справа тепер за реалізацією нового закону. Справа за кожним українцем, який хоче відчути себе частиною творення своєї зручної, сучасної України.

Іван Крулько (заступник глави партії «Батьківщина»):

— Одразу після прийняття закону про українську мову як державну представники колишньої Партії регіонів подали проект постанови стосовно, на їхню думку, порушень під час його розгляду та прийняття. Хоча таких не було. Навпаки, всі норми закону були показово дотримано, щоб у майбутнього не виникло жодних питань до легітимності прийняття мовного закону. Водночас у Регламенті Верховної Ради і по процедурі: якщо упродовж двох днів після прийняття закону депутат подає проект постанови, то він має бути розглянутий. Відповідно закон не може бути підписаний Головою Верховної Ради і направлений на підпис Президенту. Власне, це і відбулось. Тому вже у вівторок постанови будуть розглянуті. Вони наберуть мінімальну кількість голосів — і будуть провалені. Отже, вже у вівторок Голова Верховної Ради України зможе надіслати мовний закон на підпис Президенту. «Батьківщина» голосувала «за» закон про державну мову як українську. Ми не будемо підтримувати «блокуючих» постанов. Ми голосуватимемо «проти» них. Тут варто за-уважити, що закон про державну мову приймався не проти когось. Він приймався задля впорядкування вживання в Україні української мови як державної. Бо жодна інша країна, окрім України, не захищатиме українську мову. Кожна захищатиме свою мову. На жаль, за всі ці роки найбільш непошанованою в Україні мовою була українська мова. Ми зобов’язані поставити крапки над «і». Будь-яка європейська держава має спеціальний закон, який регулює порядок функціонування їхніх мов. Окремо можливе прийняття законів, які регулюють питання функціонування мов нацменшин. Тому після того, як закон про державну мову запрацює, парламент може прийняти окремий закон, що впорядкує порядок функціонування мов нацменшин. На мою думку, прийняття рішення стосовно закріплення на законодавчому рівні порядку функціонування української мови як державної є абсолютно державницькою позицією. Бо для Путіна та проросійських сил мова є засобом експансії та засобом інформаційної війни, а потім і реальної війни. Путін каже, що там, де звучить російська мова, — там інтереси його та інтереси Кремля і там він вестиме загарбницьку війну. Маємо серйозно подумати про це і припинити будь-які розмови про насильницьку українізацію. Українська мова має об’єднувати, а не роз’єднувати українців, бо це свого роду ще одна наша зброя проти агресора.

Юрій Береза (фракція «Народного фронту»):

— Найголовніше — там, де є українська мова, там немає війни, немає анексії. Там, де є українська мова і лунає українська пісня, там не падають снаряди й не приходить російський окупант захищати «рускій мір». Наша мова — це не просто ознака української держави, це ознака нашої ідентичності. Треба розуміти, що прийняття закону про функціонування української мови як державної не спонукає до нападу на угорську чи польську, на румунську чи болгарську або на будь-які інші мови. Він змушує поважати українську. І не треба придумувати казки чи байки з приводу застосування мови. Закон робить усе, щоб нарешті держава, яка є найбільшою в Європі, мала свою мову — законну, надану богами, предками та історією. Постанови про скасування голосування за цей закон придумала п’ята колона — адепти «руского міра». Але його вже нічого не стримає. Маємо просто елемент Регламенту, який необхідно виконати, але який не знайде підтримки в парламенті та й узагалі. Думаю, українців уже можна привітати з тим, що вони мають свій закон про мову.