29 жовтня 2016 р. Церемонія відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в румунському місті Сігету-Мармацієй.  Голова Рахівської райдержадміністрації Павло Басараба, почесний голова Союзу українців Румунії Степан Бучута, доктор Васіле Куреляк, Надія та Федір Гамори (справа наліво).

Фото автора і з архіву Федора Гамора.

Видання «Україна-Румунія: мости народної дипломатії» здійснене за фінансової підтримки гендиректора австрійсько-українського підприємства ТОВ «Фішер-Мукачево» Василя Рябича. В ній розглянуто широке коло питань українсько-румунської співпраці.

Ми звернулися до автора доктора біологічних наук, професора, заслуженого природоохоронця України, почесного громадянина румунського міста Вішеу де Сус, заступника директора Карпатського біосферного заповідника, поважного автора «Голосу України» Федора ГАМОРА, щоб він розповів про книгу та перспективи двосторонньої співпраці й нинішнього життя великої громади українців у Марамороських горах. Чому, на відміну від деяких сусідів, так слабо допомагає співвітчизникам Україна?

Для чого руйнували мости?

— Федоре Дмитровичу, що ви хотіли донести до читача насамперед?

— Перше: розкрити 20-річний досвід успішної участі Союзу українців Румунії та українського Карпатського біосферного заповідника в процесі розвитку україно-румунської транскордонної співпраці на Мараморощині.

Друге: привернути увагу до екологічних і соціально-економічних проблем пообіч кордону в цьому унікальному в природничому та історико-культурному аспектах регіоні, що лежить у верхів’ях басейну Тиси на кордоні України (Закарпатська область) та Румунії (повіт Марамуреш).

Третє: нагадати, що в повоєнний час багато українців з лівобережжя Тиси (близько 40 тисяч душ), зокрема у Вишівській долині, перейшли до Румунії. А мости, які з’єднували розділені кордоном села Бичків, Луг і Трибушани (нині Ділове) та інші, були зруйновані. Пасажирські потяги перестали ходити через Валя-Вішеулуй до Рахова із Будапешта та Праги. Все це ізолювало українців, які живуть у Румунії, та погіршило зв’язки між їхніми родинами там і тут. А за населеними пунктами на ділянці кордону, де живуть українці, і в Румунії, і в Україні, закріпився статус депресивних територій, де панує бідність та безробіття.

Четверте: непокоїть, що, попри 20-річні зусилля громадськості, науковців, місцевої влади та навіть прийнятого за моєї ініціативи окремого доручення Президента України, так і не вдалося відновити зруйнований міст через Тису між селами Ділове і Валя-Вішеулуй. Заростає лісом і споруджена понад 120 літ тому українська частина транскарпатської залізниці — між Раховом та україно-румунським кордоном. Надто повільно запроваджується процедура спрощеного перетину держкордону. Не реалізовано й затверджений Кабміном України ще в 2007 році проект створення українсько-румунського біосферного резервату в Марамороських горах, інші важливі проекти співробітництва між прикордонними нашими та румунськими територіальними громадами тощо.

От і постає питання: «А чи можна подолати зведену ще сталінським режимом «залізну завісу» на україно-румунському кордоні на Мараморощині?»

— І все-таки минулі два десятиліття стали переломними й у свідомості українців, що живуть по обидва боки Тиси, й у нових можливостях посттоталітарних суспільств України і Румунії…

— Це правда. І в книзі багато сказано про екологічні, соціально-економічні та історико-культурні аспекти розвитку прикордонних територій. Все це обговорено на міжнародних конференціях, семінарах, круглих столах, влаштованих Карпатським біосферним заповідником і Союзом українців Румунії.

— З Києва до Рахова загуркотів потяг. Ви свого часу добивалися цього на сторінках «Голосу України». Але ж ви б хотіли, аби той поїзд ходив, як і 100—120 років тому, з Рахова до Відня й Праги?..

— Скажу більше: якби не було моїх публікацій у «Голосі України», то цей потяг ще й досі, може, не «загуркотів» би. Коли ми обстоювали перед Укрзалізницею ідею потягу Київ-Рахів, ці статті були важливим аргументом.

А зараз із Рахова, «гуцульського Парижа», є маршрути (і рентабельні!) Харків-Рахів та Одеса-Рахів. Вважаю, що стримування проектів із відновлення руху потягів за історичними напрямками Рахів-Будапешт, Рахів-Прага, а тим більше до Румунії є стратегічна помилка.

Перспектива

— Тут варто додати, — продовжує професор Гамор, —- що за моєю пропозицією, одним із пунктів Стратегії розвитку Закарпатської області до 2020 року є «Відновлення історичних маршрутів через м. Рахів до Румунії, Угорщини та Чехії».

Хочеться, щоб це реалізувалось, як передбачає Стратегія, не пізніше 2020 року.

Чому соромно за державу

— Майже дві третини українців, що нині живуть в Румунії, — мешканці історичної Мараморощини. Вони палкі прихильники нашої країни. А чи відчувають якусь підтримку з боку Української держави?

— Нам мало відомо про таку допомогу. Є враження, що в нашої держави не вистачає розуміння в необхідності підтримки українських громад у Румунії.

Про це свідчить хоча б описана у книзі історія зриву (через відсутність реальної підтримки місцевих українських чиновників та відверте ігнорування ними президентських і урядових доручень) реалізації (за кошти програм прикордонної співпраці Євросоюзу в 2006—2018 роках) проекту румунської комуни Бистра щодо відбудови автомобільного мосту через Тису. А він украй необхідний українським громадам по обидва боку кордону.

Потребує підтримки й вивчення української мови в школах сіл, де компактно живуть українці. Бо є тривожні тенденції. Редактор газети Союзу українців Румунії «Український вісник» Михайло Михайлюк зазначає: якщо раніше в кожному такому селі в Румунії була українська школа, діяло чотири українські ліцеї та дві педшколи, то нині залишився, і то в плачевному стані, один ліцей в місті Сігету-Мармацієй. Українська мова в школах уже не основний предмет. Упав загальний інтерес до її вивчення.

Торік в українському ліцеї було заплановано два класи на 28 місць кожен, а сформовано лиш один, і той не повний.

За останні два десятиріччя кількість громадян, котрі під час перепису 2011 року ідентифікувались у Румунії як українці, зменшилось майже на 16 тисяч осіб, зараз їх близько 50 тисяч, з яких понад 60 відсотків мешкають на Мараморощині.

Якщо порівнювати підтримку, яку мають угорці Закарпаття від угорського уряду, і як допомагає Україна українцям, зокрема на Мараморощині, то стає соромно за нашу державу.

Знову про відновлення зв’язків

— І все-таки міст через Тису в районі села Ділове буде споруджений? Адже місія книги, вважаю, на це й націлена…

— Горяни мають твердий характер, тож будемо й надалі долати труднощі.

Висновок

Мусимо, як передбачено українсько-румунськими угодами та двосторонніми меморандумами і протоколами між радою повіту Марамуреш і керівництвом Рахівського району, Карпатського біосферного заповідника та природного парку «Гори Марамуреш», відновити рух пасажирських потягів через Рахів та Вишівську долину до Сігету-Мармацієй і Клужа-Напоки, відбудувати міст через Тису між селами Ділове та Валя-Вішеулуй, завершити процедуру створення українсько-румунського транскордонного біосферного резервату в Марамороських горах тощо — така мета професора Гамора.

Додає оптимізму, що в розпорядженні уряду України від 21 листопада 2018 р. № 892-р «Деякі питання збереження української частини природного об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» і сталого розвитку прилеглих до нього територій», на наше прохання, знову доручається Мінрегіону, Мінекономрозвитку, Мінінфраструктури, ДФС, Держприкордонслужби, МЗС та Закарпатській ОДА забезпечити проведення консультацій з румунською стороною щодо (відновлення) мосту через Тису та відкриття міжнародного пункту пропуску через держкордон у тих місцях.

Дуже сподіваємось, що нас на цей раз почують.

Ще раз щиро дякую за порозуміння багаторічному голові Союзу українців Румунії, а нині його почесному голові, депутатові двох скликань румунського парламенту  Степану Бучуті, директору технічного ліцею в комуні Крива, доктору Васіле Куриляку, прімарам (в різні роки) комуни Бистра Думитру Коренюку, Васіле Онюжику, Васіле Бумбару, Васіле Дучуку та міста Вішеу де Сус Васіле Чолпану.

Велика подяка також за підтримку президентові повітової ради Марамуреша Замфіру Чічеу та префекту повіту Себастяну Лупуцу, начальнику служби сприяння проектам департаменту розробки і впровадження проектів повітової ради Оанні Кйоран, директорам природного парку «Гори Марамуреш» Костелу Букуру та Каталіні Богдан, голові екологічного товариства повіту Марамуреш Філіпу Мойсею (якого, на жаль, уже немає серед нас) та багатьом іншим.

Вів розмову Василь НИТКА.

Рахів
Закарпатської області.