Наталія Кузьменко біля експозиції, присвяченій Українській революції та Симону Петлюрі.

Найціннішим її експонатом став лист, написаний рукою видатного земляка.

Фото автора.

В обласному центрі під час інформаційно-просвітницького туру презентували новий екскурсійний маршрут «Полтавський період Симона Петлюри». Його розробниками — із використанням досліджень місцевих науковців і краєзнавців — стали працівники департаменту культури і туризму ОДА. Цю інноваційну екскурсію вони присвятили 140-річчю з дня народження видатного земляка — голови Директорії Української Народної Республіки, головного отамана її військ, ювілей якого відзначають 22 травня.

Батьківську садибу закатали під асфальт і бетон

Інновації полягають насамперед у тому, що біля п’яти місць і об’єктів, пов’язаних із Симоном Петлюрою, просто в асфальт чи бруківку замурували таблички з QR-кодами, які можна відсканувати за допомогою смартфона. І відразу побачити у цифровому «вікні» останнього чимало цікавої та корисної інформації про постать одного з творців нашої державності та його полтавські стежки. За таких умов мандрувати «петлюрівською» Полтавою можна й без екскурсовода.

Звісно, все те розраховане передовсім на молодь. Хоча під час згаданого туру й першовідкривачі маршруту старшого віку, «озброєні» відповідними додатками до своїх мобільних телефонів, охоче випробовували їхню здатність доповнювати реальну подорож інформацією з віртуального світу. Прикро тільки, що всім без винятку довелося мандрувати, по суті, дорогою втрат. Адже головну цінність будь-якої екскурсії визначають матеріальні свідчення перебування видатної особистості у місцях паломництва чи бодай артефакти її епохи. Бо Інтернетом, погодьтеся, можна «погуляти» й у власній квартирі...

А що бачать спраглі до відкриттів екскурсанти на першій і, за ідеєю, основній «петлюрівській» локації у Полтаві? Тобто на місці, де була розташована батьківська садиба й де майбутній провідник Директорії УНР народився, провів свої дитячі та юнацькі роки і, власне, розпочав громадсько-політичну діяльність. Сьогодні там за вельми приблизним орієнтиром на стіні сучасної п’ятиповерхівки прикріплена меморіальна дошка з написом, нібито саме тут стояв будинок Петлюр. Місцеві «свободівці» встановили її минулого року. Ту хату, яка уособлювала вороже радянській владі «кубло», її цербери зруйнували дощенту 1960 року. Хоча на той час жити в ній було вже нікому, бо майже всіх родичів Симона Петлюри, котрі не виїхали за кордон, сталінські опричники розстріляли ще в тридцятих роках...

До часів Незалежності України «дожили» тільки окремі господарські споруди тієї садиби. Та 2007 року, коли цей квартал у центрі міста почали найщільніше забудовувати дев’ятиповерхівками, знесли навіть її залишки. Попри протести представників патріотично налаштованої громадськості обласного центру, котрі воліли зовсім не умовної меморіалізації знакового місця. Натомість його, образно кажучи, закатали під асфальт і бетон та, власне, зітерли з лиця землі...

До автентики ближче, та локації залишаються порожніми

На щастя, такої сумної долі уникла інша «оаза» туристичного маршруту — приміщення колишнього духовного училища, в якому Симон Петлюра навчався з 1891-го по 1895 рік. Сьогодні тут розташований аграрно-економічний коледж Полтавської державної аграрної академії. Будівля зазнала серйозних руйнувань у роки Другої світової війни, тож відновили її вже у середині п’ятдесятих. При цьому, за свідченнями краєзнавців, принаймні перший поверх приміщення особливих змін не зазнав. Тож ідеться про близьку до автентики альма-матер майбутнього провідника УНР, у якій і сьогодні мають навчати та виховувати справжніх патріотів України.

Та жодної «матеріалізованої» згадки про Симона Петлюру екскурсантам у коледжі показати не змогли. Тож обійшлися демонстрацією підготовленого обласними телевізійниками короткого документального фільму про головного отамана військ УНР, який також можна переглянути будь-де... «Голою» залишалася і зовнішня стіна розташованого за кількасот метрів звідси першого навчального корпусу самої аграрної академії. На тій стіні ще 2006 року встановили першу в обласному центрі меморіальну дошку Симону Петлюрі. Адже після духовного училища він навчався тут у тодішній духовній семінарії.

Однак у 2017 році цю масивну гранітну дошку розбили українофоби. Після того на виготовлення вже іншої «петлюрівської» дошки виділили кошти з міського бюджету. Її планують установити на тому самому місці 22 травня нинішнього року, до ювілею видатного земляка. Тож і ту, поки що цілковито порожню, локацію внесли до екскурсії за QR-кодами.

І це при тому, що, скажімо, з іншого боку цієї будівлі, вже на внутрішній території аграрної академії, ще 2011 року відкрили пам’ятник-погруддя іншому випускникові згаданої духовної семінарії — видатному ліванському письменнику, класику арабської літератури Михаїлу Нуайме. Останній зробив немало для зміцнення зв’язків між нашими народами і, поза сумнівом, заслуговує на увічнення у Полтаві. Та хіба заслуги Симона Петлюри перед Україною не варті пам’ятника на малій батьківщині?

Відвідини громадського музею «небезпечні для життя»

Голова крайової «Просвіти», народний депутат України попередніх скликань парламенту Микола Кульчинський переконаний, що в обласному центрі мають постати не лише пам’ятник, а й музей Симона Петлюри чи цієї родини подвижників української справи. Тим паче, що у місті збереглася хата, в якій народився племінник голови Директорії УНР — перший український православний патріарх Мстислав (Скрипник). На її фасаді навіть прикріплено меморіальну дошку з зображенням патріарха. Проте зайти до тієї розвалюхи, яку називають громадським музеєм, учасники інформаційно-просвітницького туру не змогли.

Адже, за словами священика Олександра Горая, котрий разом із парафіянами опікується згаданою хатиною, відвідини останньої «небезпечні для життя»... Тож екскурсанти обмежилися спогляданням жахливого зовнішнього вигляду напівруїни під «акомпанемент» розповіді отця Олександра про наміри місцевої парафії УАПЦ, яка увійшла до новоствореної Православної церкви України, відбудувати цю хатину-музей. На сьогодні вже є ескізний проект такої відбудови, оголошено збір коштів на його реалізацію. Та за таких темпів просування до омріяної багатьма патріотами мети, як зараз, чекати на втілення задуму в життя доведеться ще дуже довго...

Останнім пунктом екскурсійного маршруту став Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, тобто виплекана останнім унікальна за красою й величчю будівля губернського земства. Попри те, що її спорудження завершили 1908 року, коли полтавський період у житті Симона Петлюри вже практично закінчився, місцеві музейники та краєзнавці майже впевнені в тому, що він таки заходив сюди. Хоча документальних підтверджень факту таких відвідин і немає... Зрештою, за будь-яких обставин цей будинок, який став першим зразком українського архітектурного стилю, має не лише духовну порідненість із видатним земляком. Адже його започатковували й «намолювали» власною присутністю друзі, соратники, однодумці Симона Петлюри.

Повернути пам’ять, яку «витравлювали» десятиліттями...

Тож перед входом до краєзнавчого музею також установили QR-код. А старший науковий співробітник цієї скарбниці минувшини Наталія Кузьменко, котра була гідом екскурсантів на всьому маршруті, завершила свою розповідь біля експозиції, присвяченій Українській революції 1917-1921 років та одному з її провідників. Серед експонатів останньої найбільш зворушливим для відвідувачів залишається копія посмертної маски Симона Петлюри. На жаль, пов’язаною з ним оречевленою автентикою не може похвалитись і ця провідна музейна установа краю.

Найкоштовнішим «петлюрівським» раритетом є нещодавно переданий музею лист, написаний рукою видатного земляка (йдеться про його звернення до свого соратника Андрія Лівицького, котрий став керівником Директорії УНР в екзилі після вбивства попередника). Та чи могло з’явитися тут більше подібних оригінальних документів і речей? Надто за умов, коли протягом багатьох десятиліть усі матеріальні свідчення присутності Симона Петлюри на малій батьківщині й в Україні буквально «витравлювалися» з пам’яті нащадків. Тож до часів Незалежності нашої держави більшість полтавців узагалі не знали про те, що саме в їхньому місті народився провідник Директорії УНР і головний отаман її військ...

Зрештою, навіть тепер багатьом не зануреним в історичні першоджерела землякам важко уявити, що Симон Петлюра крокував цими тихими полтавськими вулицями, заходив у знайомі будинки й узагалі жив не на безлюдному острові. А значить, мав серед дідів-прадідів сьогоднішніх мешканців обласного центру своїх друзів, знайомих, однокашників... Утім практично всі вони, крім окремих емігрантів за кордон, деталі знайомства чи спілкування з цією непересічною особистістю змушені були приховувати навіть від найближчих людей як одну з найбільших таємниць. І, на жаль, забрали ті недержавні таємниці з собою в могили...

За таких умов найвільніше почувалися лише ідеологи та трубадури російсько-імперського комуністичного режиму, котрі продукували й вихлюпували на голови співвітчизників та іноземців мегатонни брехні про Симона Петлюру. Відлуння останньої, «закодованої» в новітні міфи, відчувається й сьогодні. Тож тепер маємо з особливою ретельністю відшукувати та «розкодовувати» всі стежки одного з творців і захисників нашої державності не тільки за допомогою QR-кодів.

Полтава.