На знімку: хтось встромив ніж у собаку, коли господарі випустили його на прогулянку.
Фото Кирила ЧУМАКОВА.
Фото, яке оприлюднив головний лікар Хмельницької державної лікарні ветеринарної медицини Кирило Чумаков, просто вражає. На ньому видно, як з грудей собаки стирчить ніж. Хтось із такою силою всадив його у тварину, що лезо зайшло більш як на десять сантиметрів у тіло. Як каже лікар, нападник бив не навмання, а так, щоб потрапити у самісіньке серце.
Не вдалося. Пораненого встигли доправити до ветлікарні, а вже там лікарі зробили операцію і врятували бідолаху. За собаку боролися точно так, як хірурги боролися б за людину. Бо життя воно і є життя, кому б не належало.
Чи буває лють безпричинною?
Та з такою простою істиною погоджуються далеко не всі. Люди поділяються не лише за статтю, віком, поглядами чи політичними уподобаннями, а й за їхнім ставленням до тварин. Хтось до них байдужий, хтось вбачає в них рівноправних із людьми живих істот, а у когось вони викликають презирство, ненависть і жорстокість. Інколи саме такі погляди готові розділити суспільство на непримиренні табори. Особливо, коли трапляється якийсь нестандартний випадок. Приміром, як це сталось у Шепетівці на Хмельниччині.
На бабусю, яка спокійно йшла по двору багатоповерхівки від одного під’їзду до іншого, раптом напав собака. Накинувся на стареньку ззаду і вхопив за гомілку. Відчувши свою силу і перевагу, тварина почала рвати плоть. Ошелешена і перелякана пенсіонерка не могла відбитися від нападника. Голосно закричала, і це врятувало її, бо на крик збіглися сусіди, які й відбили стареньку від пса.
Потерпіла втратила багато крові. Через це, а ще й через переляк була у напівпритомному стані, коли її доставили до хірургічного відділення райлікарні. Там всі рани обробили і зашили, небезпека для життя і здоров’я минула. Хоча про пережитий страх старенькій навряд чи вдасться забути.
Чому тварина, котра жила у дворі і нікого не чіпала, раптом кинулася на людину, ніхто сказати не може. Сусіди припускають, що причиною агресії стало те, що у собаки народилися цуценята. Можливо, так мати захищала їх від якоїсь загрози. Можливо, якісь інші тваринні інстинкти підштовхнули до нападу. А може, були якісь приховані мотиви для такої поведінки. На жаль, дізнатись про це у нападника не вдасться.
Та хоч би там як було, випадок налаштував чимало містян вороже до вуличних собак. Вони заговорили про те, що дворняги нападають навіть у місцях, де є чимале скупчення людей і транспорту.
Підтвердженням цьому стали і цифри, які навели в Центральній районній лікарні. За рік із ранами від собачих укусів туди звернулося більше сотні шепетівчан. Зазвичай протягом місяця з такими проблемами з’являється понад десяток пацієнтів. Більшості з них змушені були провести вакцинацію від сказу. Роблять це у тих випадках, коли не можуть гарантувати, що собака не був уражений смертельно небезпечною для людини хворобою, яка може передатися під час укусу. Якщо при цьому не встигнути із вакцинацією, врятувати життя потерпілому не вдасться.
Стривожені розповідями про те, що тварини виявляють невиправдану агресивність і нападають на людей, чимало містян, котрі раніше не мали неприязні до чотирилапих, тепер були б не проти, аби тих прибрали з міських вулиць. А ще — нарікають на тих, хто, начебто, дав волю вуличним псам.
«Житлова» проблема не обмежується будками
Під гарячу руку потрапили ті, у кого добре серце, і хто не може спокійно дивитися на страждання братів наших менших. Узимку вони ініціювали акцію по рятуванню собак. Так само, як в морози і негоду облаштовують притулки і пункти обігріву для безхатченків, вирішили допомогти і собакам. Для цього встановили на міських вулицях кілька будок. В першій одразу оселили собаку із цуценятами. На думку волонтерів, таких «помешкань» мало би бути не менше десятка у різних мікрорайонах. Щоправда, «зведення новобудов» пов’язано з низкою проблем. Насамперед непросто знайти інвесторів, готових віддати за кожну таку хатинку не менше 1,2 тисячі гривень. Та навіть, якщо мати кошти і виготовити будку, ніхто не дасть гарантій, що вона простоїть на вулиці довгий час — хулігани, вандали і ті, хто не любить тварин, не дрімають. Особливо ж тоді, коли містом ширяться розмови про агресивність собак.
Не можна сказати, що від самого початку ця ідея була приречена на успіх. Навіть десяток будок не стануть прихистком для всіх бродячих тварин, котрих в місті вже, можливо, і сотні. Але не варто надто мудрувати, що ж з ними робити. Хотілося б сказати, що у багатьох українських містах, але натомість кажу: у багатьох інших країнах, вихід давно знайдений. Для бездомних тварин є добре облаштовані притулки. Спеціальні служби готують їхніх вихованців для того, щоб передати в родини. А щоб кількість знедолених не зростала, запроваджують систему стерилізації.
Усе це потребує коштів...
Їх має знайти місцева влада. Але тут дуже чітко спрацьовує вже згаданий на початку поділ суспільства за ставленням до тварин. Ті, кому людей шкода більше, ніж собак, здебільшого перемагають. І вони не готові ділитися коштами ще й з тваринами. Це породжує людську жорстокість, а та в свою чергу провокує собачу агресію — замкнене коло. Де шукати початок цієї ланцюгової реакції, здогадатися неважко. А на чому обривається такий ланцюг? Та хоча б на тому, що ніж опиняється у серці собаки.
На жаль, прикладів саме людської агресії, цинічності і дикої жорстокості не менше, ніж покусаних собаками людей. Свого часу жителів обласного центру збурило відео, яке випадково зняла вулична відеокамера. Двоє чоловіків, начебто, просто сиділи на лавці і пили каву, а тим часом щось підкидали собакам. Ті, скуштувавши такого пригощання, важко отруїлись. Одного собаку, що конав посеред вулиці, до ветлікарні доставила поліція, іншу — жінка-волонтер. Той самий лікар Кирило Чумаков намагався врятувати обох, але вижити вдалось лише одному.
Проте найбільше хмельничан вразило те, що по знімках з відеокамери впізнали... директора притулку для бездомних тварин!
Чи варто ще щось коментувати? Ось де справжній ніж у серце. Причому не одній тварині, а всім тим, хто стоїть на їх захисті.
Відома теза: саме наша бідність не дозволяє побудувати гарні притулки, провести стерилізацію тварин, напоїти, нагодувати, зігріти всіх, хто цього потребує. Але хіба не буває так, що саме бідність яскраво демонструє милосердя і співчуття? Справа не в статках. А у тому, чи готове суспільство замість агресії і ненависті демонструвати любов і турботу. І байдуже, на кого спрямовані ці почуття. Вони — для всіх.
Хмельницький.
