Не таємниця, що українізація була лакмусовим папірцем, який допоміг владі виявити кандидатів у розстрільні списки. Окупанти цілеспрямовано знищували свідомих українців, нашу мову, історію, культуру. Зловісний Дніпрогес повністю стер пам’ять про Запорізьку Січ, поховав у баговинні могили січовиків, козацькі церкви. Ентузіасти, які виривали у будівників «світлого майбутнього» фрагменти нашої історії, описували те, що мало затонути, створили музей Дніпробуду. Це був музей смерті козацтва, царських скіфів. Усіх працівників музею (крім двох сексотів) було знищено, експонати «загублені»...
Навіть у часи радянсько-німецької війни уряд дбав не про народ, який залишався під гітлерівцями, а про те, як найбільше знищити наших святинь, наших пам’яток. Стирателі пам’яті працювали...
А як було в Києві... Пізно увечері 24 вересня 1941 р., коли мирне населення вже спало, а гітлерівці ще були в ресторанах, на п’ятий день окупації Києва почалися вибухи замінованих радянськими диверсантами будинків на Хрещатику та сусідніх вулицях. У вибухах 24—27 вересня було знищено 16 будівель Хрещатику.
Серед зруйнованих того дня був і «будинок Гінзбурга» — «перший хмарочос України». Власником споруди був відомий будівельник-підрядник, купець першої гільдії Лев Гінзбург. Проект розробили одеські архітектори — А. Б. Мінкус та Ф. А. Троупянський.
Його зведення розпочалося в 1910 р. на вулиці Інститутській, на місці будинків № 14, № 16 і № 18 (зараз там розташований готель «Україна»). За планом будинок мав різноповерховість і це зумовило розташування його на пагорбі — всі 11 поверхів було видно лише з Миколаївської вулиці. У 1912 році будівництво закінчили, спорудження обійшлось у півтора мільйона рублів.
Житлові будинки такої висоти, як хмарочос Гінзбурга, на початку ХХ ст. існували лиш у США, Німеччині, Аргентині та Канаді — 12-поверховий, 67,5-метровий, мав рідкісні на той час ковані ліфти американської фірми «Отіс». У рік побудови був найвищим хмарочосом Російської імперії. Восени 1918 року відомий художник Олександр Мурашко на 12-му поверсі «хмарочоса» відкрив «Художню студію Мурашка», в якій одночасно навчалися майже 100 чоловік.
У радянські часи хмарочос був націоналізований. Його перетворили на житловий будинок — готельні номери перепланували на комунальні квартири. Також у ньому жив український прозаїк Вадим Охріменко — завзятий мисливець, кореспондент газети «Правда» та друг Максима Рильського.
Будинок був найвищим в Україні весь час свого існування, лише після вибуху 24 вересня 1941 року, першість у висоті посів 66-метровий Дім Проектів у Харкові. 24 вересня 1945 року жителі Хрещатика обійшли ці будівлі і поставили свічки в пам’ять жертв підриву.
Вибух не повністю знищив «перший хмарочос України» — остаточно його знесли у 1950-х роках, під час «розчистки» Києва; фундамент хмарочоса почали розбирати лише під час підготовки до будівництва готелю «Москва».
Запоріжжя.
