Фото з архіву автора.
З воєнного щоденника офіцера штабу сектору «А»
Наш колега — журналіст «Голосу України» Богдан Кушнір (на знімку) під час російсько-української війни служив на сході в Силах спеціальних операцій Збройних Сил України. Він автор пригодницьких романів про російську розвідку «Помста оперативника розвідки», «Невидима павутина», «На лінії зіткнення. Любов і ненависть», які побачили світ у видавництвах «Ярославів Вал» та «Фоліо».
Пропонуємо нашим читачам нотатки з його воєнного щоденника 2015-2016 років.
Ця війна вбила останній міф
Щоденно моніторимо різні джерела інформації, аби відчувати тенденції, які відбуваються на окупованій території. На протилежному від нас березі Сіверського Дінця — за «нульовкою» — людям ніхто не скаже, що донбаську карту розіграли, аби відвернути увагу від анексії Криму. Вони — розмінна монета. І, схоже, на окупованій території змирилися з цією роллю. Їх до такого розвитку подій готували всі роки незалежності. Тут прокидались і лягали спати з російським телебаченням. Новий рік зустрічали під дзвін кремлівських курантів і промов лідера Росії. Тут не було України. Влада перебувала в руках криміналізованих бариг, які грабували своїх земляків, а пальцем показували на Київ. Олігархи запевняли, що все контролюють, і вимагали нових дотацій з державного бюджету. Та коли запахло смаленим, втекли, хто до Києва, хто до Москви.
Люди розуміють, що розтрощений Донбас вже нікому не потрібен. Такі ж шахти в сусідній Ростовській області РФ давним-давно закрили. Війна на сході вбила останній міф про Донбас, який годує Україну. Десятки перспективних підприємств вивезли до Росії разом з кваліфікованими працівниками. А хто залишився, вибір малий, або в чергу за гуманітаркою, або в руки автомат і на блокпост.
«Відпускники»
Товариш намалював на аркуші схему, хто керував основними військовими підрозділами фейкової «Луганської народної республіки» під час російсько-української війни. Повісив на стіні — і почав лихословити. Майже всі військові, які служили за «нульовкою» на окупованій території, — кадрові офіцери російської армії. Формально — вони перебувають у відпустці. Якщо хтось загине чи потрапить в полон, військове відомство відразу відмежується. Так було поблизу міста Щастя з двома російськими диверсантами. Ніби з спецназу, але у відпустці. Росія до останнього моменту переконувала, що їх там нема.
Лінія розмежування в секторі «А» — «нульовка» — проходила поблизу Сіверського Дінця. Три стратегічні об’єкти — Щастя, Станиця Луганська і Трьохізбенка, де три діючі мости. Четвертий — Кримське, де проходив сухопутний кордон. Якщо настане активна фаза, саме сюди мали спрямувати удари основних сил противника. Піший перехід діяв лише в Станиці, де по 3—5 тисяч осіб щодня курсували туди-сюди. Уночі перестрілки, а вдень ходили один до одного в гості.
Ніхто не прийшов
На окуповану територію прибула російська делегація. Волонтери з Башкирії, що приїхали з гуманітарною допомогою в Луганськ, були обурені. На місці пам’ятника легендарної Башкирської кавалерійської дивізії в Чорнухине вони побачили купу руїн. Цим підрозділом в роки Великої Вітчизняної війни командував їхній земляк генерал Мінігалі Шаймуратов. Уп’яте башкири привозять гуманітарну допомогу і з гіркотою спостерігають, як в «ЛНР» шанують пам’ять героїв колишньої війни. Останній раз не стрималися і самі почали відновлювати пам’ятник кавалеристам. Для початку закріпили конструкції, а в наступний раз пообіцяли привезти скульптора і повністю відновити зруйновану композицію.
Башкири попросили жителів Чорнухиного вийти на суботник і допомогти відновити пам’ятник, але ніхто з доброї волі не погодився.
Цей життєвий факт говорить про багато тенденції в «ЛНР». Як ставляться до забутих героїв, як дивляться нині люди на своє життя. Пофігізм і халява — ось що переважає на окупованій території Луганщини.
Комплекс меншовартості
Найпопулярніший піар в «ЛНР» — це показати, що на окупованій території краще, ніж в Україні. Новий фейк творців російського світу звучить так: «Борщовий набір в Сєвєродонецьку коштує майже на 100 рублів дорожче, ніж в республіці».
Найсмішніше, що замість свинини російські піарники поклали в каструлю бройлер курки. Ну хто на Україні варить борщ з бройлера, хіба що бомжі.
Сталініст із Фінляндії
Його представляли як доцента і політолога Гельсінського університету Йохама Бекмана. Тільки забули уточнити невелику, але важливу деталь. В університеті йому заборонили викладати, і суд погодився з цим рішенням ректорату навчального закладу.
Газета «Комерсант» називає Бекмана найвідомішим захисником інтересів Росії в Фінляндії. Діячі культури Естонії звинуватили його в поширенні ворожої пропаганди проти їхньої країни. Адже сталініст Бекман договорився до того, що Естонія — це російська територія.
Естонські журналісти назвали «Фінляндський антифашистський комітет» Бекмана сталінською організацією. Колегія фінських вузів попросила всі університети країни відмовитися від його послуг.
Йохама Бекмана ніхто в Фінляндії всерйоз не сприймає — це людина-ізгой, який прислуговує Росії і відпрацьовує свої гроші.
А ось в «ЛНР» його ще не знають. Там Бекман повинен був продемонструвати, що міжнародна думка підтримує проросійських сепаратистів.
А тепер кілька перлів цього російського прихильника.
«Екстремізм в ЛНР і ДНР повністю відсутні, а в Україні натовп нацистських і неонацистських партій» — ось до чого договорився сталініст Йохам Бекман під час поїздки до Луганська. Він зі шкіри ліз, щоб відпрацювати російські гроші.
Кепські справи в Росії з міжнародною підтримкою, якщо доводиться користуватися послугами такого динозавра з минулого.
Із забуття спецслужби витягують стару агентуру КДБ і везуть на окуповані Росією території створювати громадську думку.
Розбірки
Завалили вже четвертого «отамана». Завалили російські найманці або свої бандюки. Йдуть розбірки, ділять прибутковий бізнес. Незговірливих просто прибирають. Сепаратистські сайти рясніють сенсаційними повідомленнями про укропівські ДРГ, які «знищують командирів». Читаю і дивуюся, як легко можна все списати на укропів. Дивно, але нікого з наших не нагороджують за ці подвиги.
Синхронно
У Луганську — пікети. Світові ЗМІ пишуть про операцію ООН на сході України, а тут показово демонструють, як зустрічатимуть «голубі шоломи». Вивели народ на центральну площу і розділили на дві частини. Більша — це місцеві жителі, менша — миротворці ООН. Тим, хто став «миротворцями», не пощастило. Натовп напирає і змітає їхні ряди, а потім ще нещадно гамселять «голубі шоломи». Переможці радіють і щиро сміються. На фото цих баталій «отамани» дають інтерв’ю і розповідають, що миротворців на Донбас не допустять.
Російські ЗМІ теж рясніють повідомленнями, що Кремль проти миротворців ООН на Донбасі. Все відбувається синхронно, реакція Росії й тренування на вулицях Луганська.
«Магадан»
Я відразу не второпав, чому в «міністра безпеки» фейкової республіки Леоніда Пасічника позивний «Магадан». Порився в біографії — і все стало на свої місця. Його батько працював в ОБХСС міліції Магадана, боровся з крадіями золота. Мабуть, для Пасічників тоді були золоті часи, якщо син взяв позивний «Магадан».
Цікава біографія. Служив він в СБУ, носив погони підполковника. Навіть нагороду з рук Президента України отримував — велику партію контрабанди затримав. Уже пізніше почали говорити, що наводку Пасічнику дали росіяни. Звільнився в запас. Коли російські «м’ясники» прийшли на Донбас, відкрито пішов до них на службу. Підсидів Плотницького і за підтримки ФСБ почав керувати «ЛНР».
Банкроти
Відчуття людини, якій хочуть насильно засунути зайву річ, нам знайоме. Але що відчуває країна, якій намагаються повісити на шию банкрота, утримування якого обходиться в мільярд євро? Таку нагоду нам надала німецька газета Bild, написавши, що фейковими республіками на сході України керує Росія. Більше того, видання опублікувало навіть прізвища російських міністрів, причетних до керівництва Донбасу.
Здавалось би, йдеться про давним-давно відомі факти. У нікого не виникало сумнівів, що дрібні донецькі чи луганські «жуліки» ніколи б не могли налагодити механізм управління регіоном, де проживають мільйони людей. Як і не виникає сумнівів, що без російського фінансування вожді сепаратистів стали б банкротами.
Чому Кремль образився на публікацію Bild, спустивши на німецьку газету своїх придворних вівчарок? Ґвалт у російських виданнях зчинився несусвітній. Тролі не вилазять з мережі Інтернет, намагаючись спростувати, здавалось би, всім відомі факти.
А справа ось в чому. Bild написав, що цей керований Росією регіон Україні не потрібен. А раз не потрібен, хай далі висить на шиї російських платників податків. Ось це твердження найбільше не сподобалося Кремлю.
Свого часу Bild порахував, скільки Росії обходиться утримання «ДНР» і «ЛНР». Виявилося, чимало: щомісячно по 110 мільйонів євро на бюджетників, пенсіонерів і терористів. Притому бойовикам платять у кілька разів більше, ніж вчителям. У рік набігає кругленька сума — понад мільярд євро. Це бюджет таких країн, як Молдова і Вірменія. Плюс нова техніка, «відпускники», боєприпаси.
Побори
У підрозділах «народної міліції ЛНР» почали збирати по три тисячі рублів з людини на підтримку колишніх товаришів, які стали каліками під час бойових дій. Ось так влада збирається підняти бойовий дух тих, хто втратив на війні здоров’я і залишився жебраком.
Вилка виплат у бандформуваннях коливається від 10 до 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Мрія про великі зарплати і пенсії вже зіграла з луганськими чиновниками злий жарт. Пенсії справді почали видавати в рублях, але їхній середній розмір 3-5 тисяч рублів, що майже вдвічі нижче за мінімальну зарплату в Росії. Це ж злидні на рівні африканської Буркіна-Фасо.
Пошуки ворогів
У Луганську після вибуху автомобіля лідера «ЛНР» Плотницького розробляють багато версій, але вголос говорять тільки про диверсантів. А про ворожнечу між Плотницьким і Пасічником навіть не згадують.
Правда не вигідна нікому ні в «ЛНР», ні в Росії. А вона в тому, що в Луганську знову ділять сфери впливу, такий собі міжособойчик. Про убитих козачків-командирів уже навіть ніхто не згадує. Вони нікому не потрібні, і ніхто серйозно ці вбивства не розслідує.
Великі злочин завжди там, де великі гроші. У наш час за політику давно нікого не вбили, тільки за гроші.
Чи не на Пасічника натякає в своєму відеозверненні з лікарні Плотницький: «У разі будь-яких подальших подій, пов’язаних зі мною і з моїм життям, інформація про посібників українських і американських спецслужб, які знаходяться в різних точках ЛНР і, напевно, навіть і в Росії, буде доведена або президенту Російської Федерації, або директору ФСБ. Ця інформація вже знаходиться за межами нашої республіки».
Уяснили, не в Україні, а в «ЛНР» і Росії засіли вороги Плотницького. Через кілька годин це звернення зникло з сайтів.
Читаєш ці повідомлення, і важко зрозуміти, що насправді там відбувається. Українська розвідка повідомляє, що Плотницький отримав смертельні рани. Отримана нами інформація, в тому числі з відкритих джерел, говорить про протилежне. А й справді, через кілька днів Плотницький з’явився на засідання «уряду» в чорних окулярах.
На кріслі лідера «ЛНР» йому не фортунило. Перед тим він вивіз своїх батьків з Чернівецької області до Воронежа. Ті пішли в ліс, назбирали грибів, приготували вечерю — й отруїлися. Медики не змогли їх врятувати.
Росія не допомогла
На окупованій території Луганської області майже повністю демонтовано і вивезено в Російську Федерацію найцінніше і високотехнологічне обладнання.
Останнім часом зникли такі підприємства:
— Луганський машинобудівний — вивезений до Росії;
— «Сотий завод» — вивезений до Росії;
— ДП «Донець», завод відомий технологією з вирощування кристалів для мікроелектронної промисловості — вивезений до Росії;
— Луганський завод гірничорятувального обладнання «Горизонт» — вирізаний на металобрухт;
— «Лугцентрокуз» — виробництво зупинено, відновити неможливо через низьку напругу в контактній мережі;
— «Трансмаш» — виробництво заморожено;
— «Луганськтепловоз» — приватизований російською компанією, відтоді виробництво зупинено;
— «Поліпак» — вивезений до Росії;
— «Маршал» — вивезений до Росії, на території заводу облаштована рембаза для артилерії;
— Луганський трубопрокатний завод — вирізається на металобрухт;
— «Вторчормет» — порізаний на металобрухт;
— Луганський завод прокатних валків — більшість уцілілих верстатів готується до вивезення в Росію;
— Брянковський рудоремонтний завод (в містечку Брянка) — розпиляний на металобрухт;
— Чернухінська база запасу тягового рухомого складу — порізаний на металом;
— Оборонний завод космічної промисловості «Юність» — вивезений до Росії.
Переляк
Заява про те, що Рінат Ахметов може очолити Донецьку ОДА, а Юрій Бойко — Луганську ОДА, серед лідерів фейкових республік викликала шок. Не пригадую, хто організував вкид цієї інформації, але ця тема найбільш жваво обговорювалася. За настроями на окупованих територіях відчувалося, що населення позитивно сприйняло Ахметова і Бойка. Тому такий переполох зчинився в Донецьку і Луганську.
Лідери «ДНР» і «ЛНР» не користувалися популярністю, бо не були самостійними політичними фігурами, а завжди оглядалися на Москву. Один із них ще недавно торгував курятиною, а інший — збирав данину з торгових точок. Жодного досвіду управління навіть на рівні району. Все вирішували російські куратори і експерти. Люди це відчували і прекрасно розуміли, хто є хто. Та й невизначеність набридла, коли з паспортами фейкових республік дальше Росії не можна виїхати.
Якби кинули клич, на Донбасі в той час могли підтримати Ахметова і Бойка.
Станиця Луганська
2015 рік. Схід України. Я — офіцер Збройних Сил України, стою на пішому переході на Сіверському Дінці. Я вдивляюся в обличчя людей, які з окупованої російськими найманцями території намагаються потрапити на нашу сторону, і пригадую дискусію з російським дипломатом у Москві. Мені навіть у страшному сні не привиділося, що через 20 років настане день «Х» і я зустрічатиму росіян на сході України з автоматом в руках.
Біля Сіверського Дінця, де проходить лінія розмежування між двома світами, на мій телефон посипалися есемески: «Сьогодні ти проливаєш кров на Донбасі, а завтра будуть у тебе вдома». Дивлюся на перехожих і не знаю, як їм пояснити, що їх просто використали як знаряддя гібридної війни. Росії не потрібен ні Луганськ, ні Донецьк, війна на сході — це лише технологія, щоб прикрити анексію Криму.
Перехожим байдуже до моїх роздумів. Одні поспішають до банкоматів, аби зняти пенсію, інші — на ринок, щоб запастися дешевшими продуктами. Під вечір перехід спорожніє, а після 22.00, як за німецьким розкладом, з того боку починала гатити артилерія. Хвилин 20 вибухатимуть снаряди. Потім наші дадуть асиметричну відповідь, а німець з ОБСЄ зателефонує в штаб і проситиме: «Зупиніться, що ви робите, вашу мать».
Тільки під артилерійським обстрілом починаєш розуміти, що путінська Росія — твій ворог, і питання стоїть руба, або ми, або вони.
Моя мирна професія згодилася під час російсько-української війни на сході, де було головне бойове завдання: створити противнику на його території максимум проблем і застерегти, що в разі активної фази втрати будуть в рази більшими, ніж отримані політичні дивіденди.
