Країна гостро потребує заміни парадигми соціально-економічного розвитку та правлячої еліти, що показала українцям свою сутність — патологічну пристрасть до наживи за рахунок народу й профнепридатність у владі. На порядку денному: реалізація відповідної до сподівань народу національної ідеї та конституційних цінностей, кардинальні інституціональні реформи, що стимулюють «випереджальне» економічне піднесення, з опорою на високі технології.

28 років тому Україна, володіючи потужним інтелектуальним потенціалом, ресурсними можливостями та сучасними виробничими активами, входила до десятки найперспективніших країн. Зрештою опустилася на один з останніх рядків у таблиці світового розвитку. ВВП України з 40-мільйонним населенням менший за валовий продукт «Нестле», «Майкрософт», «Луїс Дрейфус Груп», «Каргил» і ще кожної з декількох сотень подібних їм фірм, де працюють у тисячі разів (!) менше людей.

Головний підсумок нерозумної та немилосердної накопиченої діяльності влади — економічна розгубленість усередині країни й зовнішня «втома» західних союзників від нудних і докучливих українських політиків. Країну губить сумлінне неуцтво провладних економістів, нав’язана ними країні грабіжницька економічна парадигма. У суспільстві наростає бідність, депресія та зневіра.

Йдеться не про критику тієї чи тієї правлячої політичної партії чи урядових вахт. Ми говоримо про владну систему, що склалася, загалом, про домінуючий стереотип державного управління, який нездатний вивести країну з глухого галузевого розвитку. Це не провина тільки нині діючої влади. Це — накопичена «заслуга» всіх політичних сил, яка дісталася країні в спадок від радянських часів і зросла до неймовірних масштабів за період існування незалежної України. І зростання цих «накопичень» лавиноподібно наростає.

Проте, незважаючи на всі негаразди, в українського суспільства є підстави розраховувати на швидке економічне піднесення і зростання якості життя. Для цього в країни є всі передумови — природні ресурси, вигідне географічне розташування й, головне, — потужний інтелектуальний потенціал.

Нашій країні вкрай необхідна об’єднуюча національна ідея, що орієнтує українське співтовариство на пошук рішень, які потрібні всім, влаштували би всіх. Настав час новим топ-менеджерам країни з гідністю й, що важливо, самостійно формувати й здійснювати в Україні принципово нову стратегію розвитку.

Насамперед треба дати старт обговоренню в країні — винятково в доброзичливому й творчому ключі — фундаментальних питань життєдіяльності суспільства: національної ідеї, конституційних цінностей, ключових чинників економічного піднесення. Дати відчути людям, що їхня думка із цих питань затребувана. Це — і конституційна реформа, що встановлює нові відносини між державою й народом, і нові норми виборчого процесу, адаптовані до умов реальності, а також нові механізми реалізації народовладдя. Головне в конституційній реформі — забезпечити умови, за яких народ прийматиме рішення, виходячи із власних інтересів і ціннісних орієнтирів, а не ставати маріонеткою в руках політиків-ляльководів. Важливо, щоб реформа сприяла виробленню «імунітету» від маніпулювання, цілеспрямованого впливу на народну свідомість і моральні норми.

Що стосується основних інституціональних перетворень в управлінні економікою, то треба раз і назавжди розпрощатися з архаїчною системою управління радянської епохи — з галузевим принципом управління економікою. І розпочати створення державних (державно-приватних) національних корпорацій розвитку. Їх необхідно створити на найбільш конкурентоспроможних напрямах розвитку економіки, в її точках зростання. Управління такими корпораціями має базуватися на системі стратегічного прогнозування й індикативного планування, державно-приватному партнерстві та принципово новій фінансовій політиці. «Корпоративний» підхід до управління народногосподарськими комплексами дасть змогу замкнути відомчо роз’єднані виробничі сфери одну на одну, на внутрішній ринок, пожвавить оборот ресурсів у вітчизняній економіці. З’явиться ефект масштабу виробництва: знизяться питомі витрати, з’явиться «люфт» для зниження цін на продукцію, помітно оживиться банківський сектор і ринкова інфраструктура, подешевшають кредити. Як наслідок, з’явиться синергія, що залучає в економічний оборот нові активи та значні кошти «якісних» інвесторів. І що особливо важливо, великі корпорації, як показує досвід розвинених країн, володіють високою діловою культурою й стійкою антикорупційною «протиотрутою». Цей досвід варто запозичити в Україні.

Стрижнем корпоративної системи управління мають стати проектні принципи управління, орієнтовані на інновації й технологічне відновлення. Саме опора на них дасть змогу найбільшим корпораціям світу успішно розвиватися. Корпоративна ідеологія, в поєднанні із проектними принципами, а також ці-льовим «грошовим зрошенням» економічного зростання особливо затребувана для швидкої реалізації національних стратегічних переваг. Це позначиться не тільки на нарощуванні матеріальних і грошових корпоративних активів, а й на зростанні людського капіталу — матеріального достатку, соціального забезпечення, освітнього й культурного рівня людей.

Має кардинально змінитися й фінансова політика. Її треба сфокусувати на прискорене зростання національної економіки. Замість катастрофічно помилкової емісії під приріст золотовалютних резервів, злочинного вливання грошей у підконтрольні владі й олігархічній верхівці комерційні банки — банки, які спекулюють проти власної валюти й вимивають грошові ресурси із країни, НБУ необхідно перейти до цільового рефінансування комерційних банків під ліквідні застави, що їх надають цим банкам економічно перспективні виробництва. Тільки в цьому разі виконуватиметься головне завдання грошової емісії — кредитування економічного зростання. Розширення грошової маси, що спрямовується на модернізацію економіки, можливе також і наданням держгарантій, випуском казначейських зобов’язань, цільових держоблігацій, спільною участю фінансової влади та комерційних банків у фінансуванні держпрограм. За грамотної організації цього процесу 1 гривня, вкладена державою в пріоритетний проект, може залучити 5—7 гривень приватних інвесторів. Особливу віддачу слід очікувати від кредитування експорту товарів з високою доданою вартістю.

Потрібно активувати процес створення системи державних (державно-приватних) банків розвитку. Ця система стане важливим механізмом піднесення інвестиційної активності по кожному з напрямів розвитку країни, а також її територій. Так, враховуючи значний недовикористаний потенціал аграрної сфери й зростаючий попит на продовольство у світі, актуальне створення Аграрного банку розвитку, що працює на принципах проектного кредитування. А з метою зниження енергоємності національної економіки — Банку енергоефективних проектів.

Так, якщо, наприклад, говорити про Аграрний банк розвитку, то його завдання полягатиме в кредитуванні не тільки сільського господарства, а й поєднаних із ним сфер економіки з «проектною» орієнтацією на виробництво готової вітчизняної продукції з високою доданою вартістю. Таким проектним чином повинні діяти й інші банки розвитку — в енергетиці, легкій промисловості, транспортній системі і т. д. А з метою стимулювання економічної активності на місцях слід створювати в обласних центрах регіональні банки розвитку.

Тож системний синтез конституційної реформи та кардинальних інституціональних перетворень у державному управління, що базується на об’єднуючій національній ідеї, дасть змогу по наростаючій, не менш як 15% на рік, нарощувати піднесення економіки країни, з відповідним зростанням сімейних доходів і якості життя українців.