Метою поїздки було ознайомлення з роботою українських колег, обговорення подальшої співпраці, налагодження нових контактів і парламентських зв’язків. Соціал-демократичну партію Німеччини в цій групі представляє Сімт’є Меллер (на знімку), котра вже не вперше відвідує Київ. Кореспондент «Голосу України» у ФРН зустрілася із пані Меллер.
— Пані Меллер, будь ласка, розкажіть конкретніше про мету вашого візиту до Верховної Ради України.
— Це була інформаційна поїздка, щільно насичена переговорами та дискусіями, в яких порушувався широкий спектр питань практично з усіх сфер парламентської діяльності. Зокрема, розв’язання проблем у відносинах Україна—Росія, спорудження газопроводу «Північний потік-2», ухвалення законодавчих актів, зокрема закону про вибори в Україні, та чимало інших. Наших українських колег цікавила оцінка їхньої діяльності фракціями, які ми представляємо, в Бундестазі. Що цілком зрозуміло, адже до складу нашої групи входять представники всіх парламентських партій.
— Очевидно, під час візиту німецькі парламентарії мали нагоду зустрітися з колегами із партій, за ідеологією схожих з їхніми політичними силами. Зокрема, також і ви. Яке враження склалося від таких зустрічей?
— На жаль, я не знайшла партнерів Соціал-демократичної партії (СПД) в Україні, оскільки наші політичні системи все-таки відрізняються. Я знаю, що на регіональному рівні є партії, частково схожі на нашу, приміром, у Львові. Але це поки що не соціал-демократичні сили. Я зрозуміла, що в Україні партії створені по-іншому, в них не зовсім розбудовані демократичні засади, відсутня своєрідна ієрархія. Тож поки що наші партнери — це окремі парламентарії. Ми зустрічалися з ними, але не з представниками соціал-демократичних партій. І я не бачу в Україні партії, як Соціал-демократична партія Німеччини…
— Яке враження на вас справила реалізація реформ, започаткованих в Україні?
— Принаймні таке, що вони все-таки у стані руху, щоправда, різними за масштабом кроками. Приміром, коли приїжджали в Україну минулого разу, то прийняття закону про Антикорупційний суд лише дискутувалося. А цього разу ми вже зустрілися з новообраною головою цього суду. Ми помітили, що є рух уперед, як, приміром, запровадження децентралізації влади. Як, утім, і назад, коли парламент не може дійти консенсусу щодо створення прозорості виборчої системи. Хоч вибори в Україні — вже невдовзі, й відбудуться вони за старими правилами…
— У такому разі, на вашу думку, наскільки демократичними можуть бути вибори, котрі відбуватимуться за законодавством, змін до якого вимагають уже й самі виборці?
— Побачимо пізніше, наскільки ця система може бути неправильна. Скажімо, ми переконалися, що результати недавніх президентських виборів в Україні ніхто не ставить під сумнів. Як і те, що ми не чули, аби будь-хто намагався їх опротестувати, закликаючи до революції. Як, до речі, ніхто не говорить про те, що олігархи беруть владу на себе, що вони могли б обмежити демократію у країні. Я б сказала, що в суспільства є відданість демократизації країни.
З другого боку, проблема з виборчими правилами все-таки існує. На мій погляд, вона не в тому, що кандидатів до парламенту обиратимуть напряму в регіонах. Адже вони мають безпосередній зв’язок зі своїми виборцями.
Але закриті списки — це дуже критично, це велика проблема. Це означає, що партії одержують процентну кількість депутатів, і вони можуть делегувати в парламент своїх посланців «на замовлення». За нашим розумінням демократії, це абсолютно неприйнятно. У Конституції ФРН записано, що партії обираються демократичним шляхом, все має бути відкрито. А кожні два роки відбуваються вибори в партіях. Це для того, щоб були зайняті різні комітети представниками партії. В Україні вибори за закритими списками нагадують союзи, в яких людей практично скуповують. Це, я вважаю, величезна проблема України. Водночас люди прагнуть демократії, демократичних змін і вірять, що суспільство діятиме саме за демократичними правилами.
— Як, на вашу думку, розвиватимуться події навколо спорудження газопроводу «Північний потік-2»? Яким є ставлення парламентських партій до цієї проблеми?
— Ставлення дуже різне. Цей газопровід швидше буде побудований, ніж не побудований. Але я б не сказала, що в будь-якому разі цей проект буде закінчений. Та й у Європі є дуже багато різних сил, одні — абсолютно за нього, інші — так само проти.
Принаймні нині я не бачу жодної країни, яка б стовідсотково була за цей проект. Але нам, німцям, слід чітко усвідомити, що ми надали цьому проекту попередній дозвіл на спорудження, у нього були вкладені мільярди євро. І якщо проект не буде реалізований, то нам будуть надходити вимоги про відшкодування — безмежно великі. Тому маємо себе запитати: яку ціну можемо сплатити за його зупинення, і чи вона варта того? Крім іншого, є питання економічного проекту, на чому наполягають його розробники. То наскільки політика може втручатися у такі економічні питання? Я насправді не знаю, яке рішення було б правильним.
Водночас я знаю, яких втрат прибутків і економічних обвалів від пуску «Північного потоку-2» зазнає Україна, котра дуже сильно залежить від транспортування газу. З другого боку, Україні доведеться багато інвестувати в свою ГТС. І це теж слід обговорювати.
Також канцлер Ангела Меркель як глава німецького уряду підтримує цей проект. І нині я не бачу, щоб у Німеччині думка стосовно того, що проект економічний, може змінюватися. Існує думка, що може змінитися вектор після виборів до Європарламенту.
Коли, можливо, країни, що надали дозвіл на спорудження газопроводу, заберуть його назад. Якщо це станеться, то нас очікують турбулентні проблеми стосовно великих відшкодувань…
Берлін.
Фото надано автором.
