Саме життя чітко означило сьогоднішній порядок денний для України — вписатися в ритм розвитку ХХІ століття, не відкочуючись від здобутих поколіннями досягнень, а забезпечуючи позитивні якісні зрушення в національному поступі, долаючи ганебні практики розв’язання існуючих складних проблем. Адже збагачення без міри і совісті одних і важке виживання більшості людей, непрофесіоналізм на щаблях влади у справі побудови власної демократичної держави, резонансні корупційні скандали без справедливих оцінок і покарань, непродумані всебічно реформи — це ознаки політики, яку належить не лише негативно оцінювати, а й енергійно, грамотно долати. А штучне нагнітання атмосфери страху, ненависті, недовіри в суспільстві взагалі, як давно відомо, є контрпродуктивним по суті.

Як відомо, етика (від лат. ethica) — 1) наука, що вивчає мораль; 2) норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи. Мораль (від лат. moralis) — система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей, одна з форм суспільної свідомості.

На наше глибоке переконання, позитивні зміни в нашому житті можуть ставати і стануть по-справжньому відчутними для всіх громадян за умови розвитку співтворчості держави і суспільства на шляху демократичного врядування з визнанням морального імперативу і провідної ролі парламенту, зміни на краще якісних характеристик усіх гілок влади, всього суспільства, підвищення інтелектуально-морального потенціалу і рівня відповідальності тих, кого ми обираємо.

Виділимо низку принципово важливих, на нашу думку, проблем на цьому шляху, які потребують усвідомлення з боку не лише депутатів, зокрема й тих, що будуть обрані до парламенту 9-го скликання, а й усіх громадян, усіх органів влади.

1. Свого часу Дж. Стюарт Мілл глибоко підмітив, що представницьке правління може бути ефективним лише в тому разі, якщо всі його пори будуть пронизані «конституційною моральністю», що являє собою єдність юридичних і етичних засад у парламентській діяльності, якщо всі гілки влади утримуються від крайнощів застосування своєї влади. Півтора століття потому ми змушені звернути увагу на те, що діяльності, найперше парламенту, бракує саме конституційної моральності.

Моральний імператив у діяльності парламенту охоплює цілу низку взаємопов’язаних компонентів, що мають об’єктивний і суб’єктивний характер. Йдеться, насамперед, про об’єктивні парламентські орієнтації, що визначаються конституційними повноваженнями парламенту, дають змогу оцінити роботу парламенту на підставі довіри чи недовіри громадян до влади. Від суб’єктивних моральних цінностей, моральних якостей і дій, що є притаманними представникам усіх основних підсистем такого складного організму як парламент, використання ними парламентських технологій, що позитивно зарекомендували себе в європейській, світовій парламентській практиці, їхнього професійного рівня залежить прискорення чи гальмування досягнень тих результатів, на які розраховують виборці. Враховуючи, що сфера моральних аспектів діяльності людей у разі їхньої роботи в парламенті привертає особливо пильну увагу з боку громадськості, зокрема й завдяки засобам масової інформації, стає зрозумілим виняткове значення відкритості роботи парламенту, унеможливлення такого небезпечного соціального явища, як показна, подвійна мораль його представників, адже саме воно живить деформацію масової свідомості, виправдовує порушення законів пересічними громадянами. Внутрішньопарламентський діалог має демократизуватися під впливом розвитку діалогу з виборцями, за умови серйозного опрацювання законопроектів на всіх стадіях законотворчої роботи за участі відповідних фахівців, громадських організацій.

2. Відомо, що теоретичний базис сучасної демократії становлять три ідеї — політичне представництво шляхом прямих виборів, розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову і свобода політичної діяльності. Але останнім часом дедалі гостріше виявляє себе складна проблема практичного переходу до демократії в посттоталітарних країнах, зокрема в Україні. Стає очевидним, що за роки нашої незалежності демократичні реформи за європейськими зразками не дають бажаних результатів, нерідко викликають роздратування людей. Самокритичний пошук причин такої ситуації має звернути нашу увагу в своїх міркуваннях на ту обставину, що і стартові умови, і шляхи розвитку різних суспільств до демократії значно відрізняються один від одного. Адже в Україні масова свідомість ще далека від правосвідомості громадян розвинених країн, недооцінюється урахування існуючого рівня культури на базі системи освіти, в умовах призабутості значення виховання, облагородження людини у процесі планування перспектив розвитку, що український парламент діє в культурному середовищі, яке має свої важливі особливості.

Вітчизняні дослідники неодноразово відмічали, що українському суспільству, на відміну від західного, належить одночасно здійснити на індивідуальному рівні подвійний перехід: від традиційності до сучасності і від сучасності до постсучасності. У нас більше часу, зокрема і в засобах масової інформації, соцмережах приділяється обговоренню другорядних питань, нерідко неперевіреним, а то і свідомо фейковим повідомленням, хоча важливіше глибше розбиратися з політичними реаліями, долати вузьке розуміння природи прийняття рішень, в т. ч. парламентом, процесу підготовки законопроектів, їхнього ухвалення, недооцінку організаційно-правової культури парламенту як специфічної організації, про що ми докладно вже писали («Голос України, 28 листопада 2018 р., № 225) для забезпечення успіхів у формуванні й реалізації стратегічних планів демократичного національного розвитку.

3. Слід зауважити, що парламент — це безперервно працююча професійно діюча корпорація народних обранців, до основних функцій якої, передусім, належить ухвалення законів, бюджету, здійснення контролю над урядом. Водночас безліч важливих питань висуває саме життя, здійснюється робота з виборцями, їхніми листами, зверненнями, пропозиціями і т. ін., і всі питання належить доводити до справедливих рішень в т. ч. значною мірою за допомогою працівників апарату, помічників-консультантів, складу допоміжного персоналу.

Водночас, що архіважливо, парламент — це політичний інститут, в якому безліч внутрішніх структур — як формальних, так і неформальних. Спілкування тих, хто голосує, відбувається і в комітетах, комісіях, безпосередньо під час сесій на засіданнях і в кулуарах — і все це впливає на вироблення результуючих документів, адже цей процес доволі складний, на нього впливають і нові ідеї, і дебати, і переконливі аргументи. З огляду на це важливо не ігнорувати аналітичні висновки авторитетних вітчизняних наукових установ і учених, всерйоз сприймати і підтримувати талановиту наукову молодь, передбачити в Регламенті здійснення спеціальної навчальної програми для вперше обраних до парламенту депутатів. Має існувати потужне парламентське видавництво, продукція якого доходила би до всіх бібліотек, допомагала би в роботі з виховання молоді, розповсюдження правових знань, ідей парламентаризму.

4. Професійне становлення парламенту України відбувається у складний історичний час глобальних викликів, коли об’єктивно гостро постає потреба нового осмислення понять соціального і політичного простору, відносин між груповими і загальнодержавними інтересами, взаємодії держави і суспільства.

З’являються нові засоби організації суспільного життя, нові форми активної участі в ньому громадян, пов’язані з інформаційно-комунікаційними технологіями, які відчутно впливають на структуру соціального простору. Створюються умови для інтенсифікації інтерактивної взаємодії політичного класу і громадян, розвитку взаємостосунків між громадянами і владою.

З’являються нові форми діяльності людей, які за допомогою соціальних мереж оперативно набувають загальнонаціонального масштабу. Виникають не лише нові можливості активізації політичної участі громадян, а й нові ризики, пов’язані з маніпуляцією суспільною свідомістю, у тому числі за допомогою Інтернету. Інтелектуально-моральна домінанта в діяльності партій, громадських організацій, ЗМІ виступає вирішальним чинником формування сучасних органів влади, здатних успішно здійснювати демократичні перетворення в країні. Зростає відповідальність парламенту за формування в суспільстві психології співробітництва на противагу психології боротьби, настроїв досягнення компромісів, прийняття консенсусних рішень на противагу конфронтації. Забезпечення правових передумов та ефективних форм діалогізації парламентської комунікації визначає сам зміст запропонованого нами 2012 р. поняття «культура парламентаризму». Культура парламентаризму стає тією політичною культурою, на базі якої формується законодавче поле, що відповідає сучасним європейським стандартам, повноцінний публічний простір.

Парламент покликаний стати тим інститутом, якому належить бути фундаментом інституціональної будівлі країни, якщо її розуміти як злагоджену нормативну систему, в якій норми і правила співіснують гармонійно, яка б позитивно впливала на життєві стратегії людей, відроджувала віру у колективні можливості суспільства, гальмувала розквіт індивідуалізму. Успішна реалізація такого призначення пов’язана з повагою до етичних імперативів, дотриманням депутатами кодексу етичної поведінки, розроблення і прийняття якого є актуальними, на наш погляд, для українського парламенту. Наприклад, Регламент Національних зборів Франції відрізняється фундаментальною розробкою норм, що стосуються етичної поведінки, дисципліни і відповідальності, містить спеціальний розділ «Дисципліна і імунітет». У парламенті Великої Британії ще з другої половини XVI ст. починає зароджуватися етичне регулювання, в ньому на сьогодні переважає раціональний підхід, акцентуються прикладні інструменти і прийоми, вживаються терміни «стандарти», «привілеї», «поведінка» у назвах комітетів (Комітет по стандартах у публічній сфері; Комітет по стандартах і привілеях у Палаті громад) і Кодексів (Кодекс поведінки для членів парламенту; Кодекс поведінки для державних службовців).

Враховуючи, що якість еліт свідчить, з одного боку, про стан усього соціуму, виступає його інтегральним показником, а з другого — впливає на загальний настрій суспільства, викликає ті чи інші соціальні зміни, стає очевидним значення відкритості влади, її готовності до діалогу із суспільством, вміння вести такий діалог, здійснювати, зокрема, законотворчу роботу у співтворчості із суспільством, розвиваючи культуру парламентаризму.

Саме культура здатна привносити в суспільство стабільність і наступність, без яких не може успішно відбуватися процес розвитку, вона позначається на характері не лише парламентських дебатів, а й всіх видів лобіювання, медійних акцій, поведінці громадян різного віку.

5. Важливо зазначити, що сам історичний час є нині на боці демократії, але звернімо увагу на таку думку: економічний розвиток робить демократію можливою, політичне керівництво робить її реальною. Слід погодитися з тим, що майбутні політичні еліти повинні мати широке мислення, мають володіти достатньою майстерністю, щоб здійснити перехід до демократії всупереч як радикалам, так і консерваторам.

У разі, якщо тенденція маніпулювання свідомістю з боку політичних гравців зміцнюватиметься, перспективи розвитку парламентаризму видаються вкрай несприятливими. Для того щоб досягти єднання і національної еліти і національного капіталу навколо ідеї дієвої, а не декларативної демократії, слід, на наш погляд, сфокусувати зусилля держави і суспільства на утвердженні у свідомості й на практиці завдання загального успіху країни на шляху демократичної трансформації за рахунок спільних дій влади і суспільства на базі якісної освіти, професіоналізму на кожному робочому місці, якісних законів, якісної кадрової політики, сильної економічної і соціальної політики. Вся атмосфера в державі має визначатися розумінням, що, лише покращивши якісні характеристики представників влади і кожного громадянина, ми можемо розраховувати на розуміння в сучасному світі. І насамперед, це стосується обличчя парламенту, його активної конструктивної співпраці із структурами громадянського суспільства.

Алла ПОГОРЄЛОВА, доктор політичних наук, доцент, заслужений працівник культури України.