Фото автора.

Стара крислата липа росла при вході на подвір’я редакції могилів-подільської міськрайонної газети «Наддністрянська правда». Здавалося, нічого не могло бути спільного між деревом і виданням, що належало у ті часи міському комітету Компартії України. Один із читачів, який приходив переглянути свіжий номер газети, щоразу звертався до журналістів, яких зустрічав біля редакції, з однаковим запитанням: «А це дерево не має відношення до вашої газети?..».

Влучною фразою цілив у яблучко

Під деревом була газетна вітрина. У дні виходу чергового номера уже від самого ранку у ній виставляли свіже видання. Чи не першим переглядав його місцевий годинникар. Його майстерня розташовувалася неподалік редакції.

Старий єврей, йдучи на роботу, завертав у вуличку до Дністра, на березі якого був редакційний будинок. Через скельця окулярів уважно розглядав написане. Не відходив від вітрини, доки не з’являвся хтось із редакційних працівників.

— Скажіть, а це дерево не має відношення до вашої газети? — запитував, хитро примруживши очі.

Він робив це постійно! Таке запитання від нього особисто чув кожен працівник газети, кожен, хто працював у друкарні, що розташовувалася на одному подвір’ї з редакцією. Не казав, що більшість написаного — «липа», що видаємо у деяких текстах бажане за дійсне, що читачі чекають не прославляння партії, а інших тем... Своєю фразою цілив у самісіньке яблучко.

Згодом годинникар перестав її озвучувати. Слідом за ним до вітрини навідувався молодий чоловік. Він зупинявся неподалік, діставав цигарку, задивляючись на хвилі Дністрові. Вдавав, що йому байдуже до старого єврея. Той, переглянувши свіжу «липу», тільки вітався з нами, журналістами, і йшов до своєї майстерні. А через деякий час взагалі перестав з’являтися.

Скільки років минуло відтоді, а влучна фраза могилівського єврея досі залишилася у закутках пам’яті.

«Клара Зац, робіть абзац»

Ще один афоризм залишився спогадом про роки роботи у Могилеві-Подільському. Він належить Станіславу Тельнюку. Нині відомого письменника, перекладача згадують не так часто, як його талановитих донечок — Галину і Лесю Тельнюк. Сестри вражають не тільки прекрасним виконанням пісень. Пишуть музику, тексти. Заслуговують на увагу їхня громадська діяльність, патріотизм. Багато гастролюють, пропагують державу за кордоном.

Свою журналістську діяльність Тельнюк розпочинав у «Наддністрянській правді». Тут зібрав матеріали для художньо-документальної повісті «Грає синє море». Твір — про спалення завойовниками місцевого села Сугаки. Частину його людей забрали у турецьку неволю. Книжка особливо близька автору цих рядків. Вона — про історію села, в якому виріс, закінчив школу, де могили моїх батька й матері.

Пригадую, під час навчання у школі запрошували Станіслава Тельнюка на зустріч. Саме тоді надрукували його твір. На жаль, зістріч не відбулася. Письменник перебирався з Могилева до Києва. Зрозуміло, мав інші клопоти.

«Ховали діда Скрипника», — так починається «Грає синє море».

Чому саме це прізвище взяв для героя твору письменник? Воно не притаманне для Сугаків. Тільки наша сім’я носила його. Не запитав у Тельнюка...

— Клара Зац, робіть абзац, — такими словами Тельнюк звертався до друкарки на прізвище Зац, коли надиктовував їй свої матеріали для газети.

Цей вислів продовжував лунати в редакції, доки працювала Клара Зац.

З вікна робочого кабінету стрибав у Дністер

Упродовж майже сорока років «Наддністрянську правду» очолював Іван Гуменюк. Сучасний письменник Борис Гуменюк не його син. Хоча сина колишнього редактора також звати Борис. Він керував дипломатичною Академією при МЗС України. Нині — Надзвичайний і Повноважний посол нашої держави на Кіпрі.

Гуменюк-редактор умів переманювати у колектив талановиті кадри. У «Наддністрянській правді» у різні часи працювали Микола Рябий, Іван Волошенюк, Іван Глинський, Іван Бабак, Ніна Гнатюк, Вадим Вітковський, Іван Кокуца, які пізніше стали відомими письменниками і поетами. Постійно друкувався земляк могилівчан поет Михайло Каменюк.

Під час однієї із зустрічей з Іваном Волошенюком він розповів автору цих рядків, як його побратим по перу Микола Рябий стрибав у Дністер з вікна кабінету. Саме з того кабінету, де відбувалася наша розмова. Волошенюк приїхав з Вінниці у відрядження. «Ось з цього вікна Микола Рябий шугав у воду», — казав гість.

Пригадується інший випадок. Іван Кокуца, який працював відповідальним секретарем газети, врятував з річки жінку. Отримав медаль «За врятування потопаючих».

Іван Кокуца був одним із п’ятьох випускників журфаку столичного Шевченківського університету, яких майже одночасно запросив на роботу Іван Гуменюк. Першим приїхав Валентин Вітковський (пізніше працював власкором «Молоді України»), за ним — автор цих рядків, слідом — Іван Кокуца (з Могилева перейшов на роботу редактором вінницької молодіжки, відтак — на Українське радіо, нині очолює ним же створене емігрантське радіо «Отчизна», що набуло широкої популярності серед українців за кордоном), Вадим Вітковський нині керує обласною організацією Національної спілки письменників України, а Григорій Кулівар після декількох років роботи в редакції обрав інший фах.

Коли не стало Івана Гуменюка, нашого вчителя і наставника, надзвичайно активної людини, ми ініціювали створення пам’ятної дошки на його честь. Допомагав професор Інституту журналістики Ігор Паримський, на жаль, два роки тому його теж не стало. Виготовив пам’ятну дошку знаний скульптор Микола Крижанівський (на знімку). До речі, пан Микола протягом деякого часу працював редактором могилів-подільської газети, але вже з іншою назвою — «Слово Придністров’я». Та й редакція перебралася в інший район міста. Тільки стара липа росте, як і раніше. І Дністер б’ється об берег...

Якби була можливість почати все спочатку, зробив би такий само вибір. Не знаю кращої для себе професії.

Віктор СКРИПНИК.

Вінницька область.

**

Серед призерів — наш власкор

Конкурсна комісія Вінницької облради назвала переможців творчого змагання журналістських робіт «Реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні».

Розглянуто 46 матеріалів, що їх подали 26 журналістів із 17 засобів масової інформації — газет, радіо і телебачення, сайтів, а також двох фрілансерів. Оцінювали роботи, оприлюднені у період з 1 квітня 2018-го по 1 квітня 2019 року.

У номінації «Краща онлайн-публікація» перемогу здобула кореспондент Українського національного агентства «Укрінформ» Антоніна Мніх. Причому другий рік поспіль. Кращою статтею в газеті визнано роботу редактора Калинівської районної газети Василя Бабія. На другому місці — власкор «Голосу України» Віктор Скрипник.

Тетяна Добровольська з комунального підприємства міськради «Інформаційно-телевізійне агентство «Віта» перемогла у номінації за кращий відео/радіоматеріал.

За перше місце переможці отримають по десять тисяч гривень, два других — по шість тисяч, три третіх — по три тисячі гривень.

Вл. інф.