Церква Святої Трійці в селі Ільці.
Фото Коломийсько-Косівської єпархії УПЦ КП.
Кілька історій із Карпат
Закарбувався з дитинства літній спогад на Зелені свята — хати, замаєні польовими квітами, що китицями-коралями звисають з-під дахів. Їх прив’ялений аромат, перемішаний із солодкавим — городнього любистку, — й досі переносить подумки в ті теплі часи.
Щоб дізнатися, як плекають ті давні традиції на Прикарпатті, навідаємося до найвисокогірнішого району країни зі знаковою назвою — Верховинського. Заглянімо за ту таємничу завісу, сховану за хмарами. Там, ближче до неба, все якось по-іншому.
Язичництво поєдналося із християнством
«День Святої Трійці, П’ятдесятниця, Зіслання Святого Духа, знане в народі ще як Зелені свята, — це продовження дохристиянських вірувань. А я й досі в душі — трохи язичник», — каже відома прикарпатська письменниця Анна Космач. Вона — уродженка села Білоберізка Верховинського району. Відпрацювавши десятки років на обласному радіо, повернулася в рідні краї.
Письменниця розповіла історію, пов’язану із Зеленими святами. В селі маїли хати зрубаними берізками, яких позбувалися, щоб не заліснювали пасовиська. А ще — гілками явору, квітами болотника. Через якийсь час то все висохло. Дитина вирішила виправити ситуацію. Наламала свіжого гілля та наново замаїла хату. Замість похвали отримала на горіхи. Швидко познімали, поки сусіди не підняли на кпини. Анна відтоді твердо запам’ятала, що такий обряд провадять лише раз на рік.
Ще один образок Анна Космач пов’язує із Церквою Святої Трійці в селищі Кути Косівського району. Навчалася там у школі-інтернаті, як і більшість дітей із високогірних сіл. Старшокласницею відвідувала місцеву літературну студію і там познайомилася зі Степаном Пушиком. Відомий письменник (на жаль, нині вже покійний) тоді був студентом сільськогосподарського технікуму. Творчість здружила, та ще й допомагав Анні з математикою.
«Не те щоб ми зі Степаном були дуже побожні (показувати набожність було страшно), але цікавість перемогла. Я знала трохи молитов, а він попів не любив (на той час була московська церква. — Авт.). Я для такої оказії зробила сюрприз — позичила в місцевих для свого товариша вишиванку, та й собі прибралася. Зайшли до храму Божого. А там — самі старенькі, здивувалися нашому приходу, шанобливо вклоняються. Бо молодим тоді була закрита дорога до церкви. Моя вчителька біології, з якою там перестрілися, вжахнулася. Вдали, що не помітили одна одну, кинулися врізнобіч. Ми навіть опісля знимкувалися в тих святкових строях. Досі бережу давню світлину-реліквію», — пригадує Анна Космач.
Звільнюють від бляшаної радянської окови
Християнство в гори прийшло в XVІ—XVIІ століттях, але на Гуцульщині свято бережуть свої традиції. У Верховинському районі є кілька святотроїцьких храмів. Церква у Верхньому Ясенові споруджена на вільній від насаджень полонині, піднята на високий кам’яний цоколь, тож її видно зусібіч. Належить до пам’яток архітектури національного значення.
Голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола Княжицький разом із режисером та оператором Михайлом Крупієвським, телеканалом «Espreso» реалізували масштабний проект «Унікальні дерев’яні церкви Карпат». Це розповідь про одинадцять давніх гірських обителей. Одна з них — церква Святої Трійці в селі Ільці Верховинського району. На Зелені свята тут по-особливому. До храму приходять зазвичай у вишиванках.
Народний депутат Микола Княжицький.
Фото зі сторінки Миколи Княжицького у Фейсбуці.
Церква постала 1881 року на місці старого храму. Краєзнавець та історик Ярослав Зеленчук і настоятель храму о. Дмитро Михавків можуть годинами розповідати про святиню, в якій збереглися первинні розписи, виконані відомим художником Ярославом Пстраком. Тепер давні церкви звільнюють від бляшаної радянської окови, а перекривають гонтою.
Хто хоче відчути дух старовини, особливу ауру — навідайтеся на Верховинщину на Зелені свята. Адже цими днями тут традиційно проводять фестиваль «Полонинське літо». А вже другий рік поспіль — VIA Carpatia. Торік цей Міжнародний форум культур Східної та Центральної Європи приймала славетна Криворівня, тепер — серце Гуцульщини — райцентр Верховина.
Набираються таємничого чару
Підсумовуємо мандрівку у верховинському Історико-краєзнавчому музеї Гуцульщини. Старший науковий працівник Юрій Кречуняк знайомить із експозиціями, а заодно розповідає про духовні надбання горян. Посилається зокрема на фундаментальну працю «Гуцульщина» відомого краєзнавця Володимира Шухевича. Це дослідження — зразок самовідданої праці у справі збереження автентичної української культури та багатюще джерело знань про традиційне життя гуцулів.
На сторінці 254 цього видання автор розповідає про святотроїцькі традиції горян. Суботу перед Зішестям Святого Духа називали Дідовою. Чоловіки вдосвіта рубали гілки явора, бузини, рідше — бука. Галузками закосичували посеред городу, щоб грім не бив. На воротах чіпляли гілки скоруха (червоної горобини), якщо є дівчина в домі — зілля любистка. Маїли хати, образи.
Горянка.
Фото автора.
Ґаздині тим часом збирали колачі, будз, молоко, несли до церкви та розкладали у спеціальному місці. До кожної посудини — свічечку. Вони горять упродовж усієї служби, поки священик здійснює обряд освячення, а страви набираються аури і таємничого чару. Частину залишають у храмі, а решту несуть на цвинтар. Там біля могилок моляться за своїх рідних та обдаровують сусідів. У кого померла дитина — її однолітків, старший родич — дорослих. Вдова — іншу жінку. Вважається, що у такий спосіб віддають шану померлим, а Господь усі ті приношення зарахує.
Другого дня свят навідуються до тих сіл, де є храми (празники). Тиждень по Зелених святах на Гуцульщині невільно шити та виконувати гостру роботу, щоб гадина не влізла до хати. Цих традицій горяни дотримуються й досі.
