9 червня на батьківщині знаменитої художниці Катерини Білокур, у селі Богданівка Яготинського району Київської області, відбувся 8-й Всеукраїнський сільський фестиваль народної творчості «Катеринина пісня».

Збиралися учасники заходу біля садиби Катерини Білокур: хтось споглядав буйне цвітіння троянд, ясмину, лілій, ромашок, маків та інших квітів у саду музею; хтось слухав розповідь про життя талановитої сільської художниці від Ольги Шаповал, завідувачки садиби-музею. Хтось, наспівуючи мелодію пісні про Катерину Білокур учасниці фольклорного гурту «Черкаські цокотухи» Катерини Семенюк («...І Білокур там Катерина свої картини малювала...»), починав плетіння вінка пам’яті. Квіти для Катрі привезли до Богданівки з Київської, Черкаської, Полтавської та Чернігівської областей.

Відкрили фестиваль його засновники — сільський голова Богданівки Юрій Борисенко та керівник сільського фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня» Надія Слабковська — церемонією нагородження учасників конкурсу дитячого малюнка, присвяченого Катерині Білокур. Кожна дитина отримала подяку та грошову премію. Диплом переможниці конкурсу дістався Анастасії Мандриченко.

Грамоти вручили і представники адміністрації Яготинського району.

Власне фестиваль розпочався із виконання пісні Лесі Шиденко «Я намалюю квіти», виступу ансамблю «Берегиня», у виконанні якого прозвучали улюблені українські народні пісні Катерини Білокур; художнього читання (Ніна Михайлишина, Надія Бондарєва) уривків із листів Катерини Василівни за книгою М. Кагарлицького «Листами, мов зорею засвітилася», перевидання якої було презентовано в рамках цього заходу.

Глядачі були долучені до своєрідного перформансу, коли заквітчані дівчата, тримаючи в руках хустину з яблуками, що повторювали обриси знаменитої картини Катерини Білокур «Богданівські яблука», пригощали червонобокими плодами учасників фестивалю.

Враженнями про свято творчості у Богданівці поділилися організатори та гості дійства.

Марина Саркісян, майстриня Петриківського розпису, Київ:

— Сьогодні був чудовий день! День-спогад, день творчого переосмислення, святий для мене день, що подарував мені піднесені почуття радості і подяки! Майже 10 років минуло від моєї першої зустрічі в домі, де творила майстриня пензля. Тоді, стоячи в її хаті, я, художник-початківець, просила благословення на творчість. І сьогодні моя зустріч із Катериною Василівною перетворилася на зустріч-подяку. Велику сердечну подяку за те, що можу малювати, за те, що моя душа лине до мистецтва і людей. Щастя бути знову в гостях у людини, яка стала для мене духовною творчою матір’ю.

Ніна Михайлишина, культуролог (оргкомітет фестивалю):

— Уже восьмий рік на землю Богданівської володарки малярського пензля збираються гості та шанувальники творчості Катерини Білокур. І рясніє Богданівка у ці дні розкішними народними вбраннями, усміхненими обличчями веселих діточок, старших людей, котрі навіть із ціпком добираються до садиби, щоб уклонитися землі, яку філігранно змалювала у своїх квітах Катерина Василівна!..

Радує, що фестиваль — незалежний. Творцями є самі люди, громада, небайдужа творча спільнота, тому й учасники щороку різні, цікаві, багатогранні, а про глядача, то годі й мовити...

Захід неповторний ще й тим, що має гарну ідею — популяризація творчості Катерини Білокур та розвиток аматорського мистецтва. За роки фесту ми маємо декілька авторських пісень про Катерину Білокур. Диво-пісня художниці пані Лесі Шиденко з с. Мархалівка Васильківського району «Я намалюю квіти» стала гімном нашого дійства.

Дуже щемний момент плетіння вінка пам’яті біля садиби-музею під авторську пісню Катерини Семенюк і сам фестиваль з яскравими виступами гуртів і солістів, старовинними піснями, які тільки й почуєш на таких подіях.

Про важливість цього дійства свідчать відгуки людей у соцмережах, їхнє захоплення природою Богданівки і величчю таланту простої української Жінки. Добиратися до села не дуже зручно, тому формуються десанти шляхом спільнокошту з усіх куточків України, щоб відвідати Богданівку, надихнутися красою рідної землі й отримати мистецьку насолоду.

І наостанок, дякую директору сільського Будинку культури Людмилі Моляр, звукооператору Євгену Симорозу, Світлані Левчун (старшому менеджеру), керівнику фольклорного ансамблю «Берегиня» Надії Слабковській, головній модераторці й організаторці фесту, учасницям ансамблю, котрі щороку радують піснями, які так любила Катря, операторам Надії Бондарєвій та Євгену Бойку, Катерині Латай, волонтерам — трьом Настуням — Манько, Кудринській, Кругляк, Тані Слюсаренко, працівницям садиби-музею — Ользі Шаповал та Ользі Шеремет, які до пізнього вечора зустрічали відвідувачів.

Ольга Шаповал, завідувачка музею-садиби Катерини Білокур:

— Музей — це осередок духовної та культурної спадщини українського народу. І ми повинні створити тут усі умови для комфортного перебування відвідувачів. Люди їдуть і хочуть бачити на території багато живих квітів. Але догляд за ними потребує зусиль. Сьогодні є необхідність пробити свердловину і підключити насосну станцію для води, щоб саджати, поливати велику кількість троянд та інших квітів. Богданівські колодязі вже попересихали. Хочеться закупити троянди плетючі англійські, бордюрні і чайно-гібридні, бо ці квіти цвітуть тоді, коли відбувається фестиваль.

А квітів у нас повинно бути стільки, як на картинах Катерини Білокур. Художниця мріяла, щоб «вони цвіли на радість сонцю і людям»... Моя мрія — посадити їх так, щоб цвітіння було неперервним.

Можливо, варто встановити альтанки в парку навпроти музею, щоб відвідувачі мали змогу перекусити й відпочити з дороги. Дуже актуальний клопіт — встановлення вказівних путівних знаків до музею. І головне — видання і перевидання літератури, сувенірної продукції про життєвий і творчий шлях Катерини Білокур з метою популяризації її творчості. Окрема важлива проблема — реставрація експонатів. Надвірне освітлення потребує вдосконалення, необхідні нам і ослони (переносні лавочки) для проведення масових заходів чи в хаті, чи надворі в саду. Ми б хотіли мати фотоапарат і відеокамеру, принтер і ксерокс. Також у музеї повинен бути Інтернет. За такої великої кількості відвідувачів важливо мати і сучасні туалетні кімнати.

Отож, музей-садиба Катрі Білокур чекає на допомогу не лише громади і державних установ, а й меценатів!

Тетяна Захарченко, художниця:

— Щоразу, коли їду до Богданівки, охоплює дивне почуття, ніби повертаюся додому. Відчуваю позитивну енергетику фестивалю «Катеринина пісня», тому сюди хочеться повертатися, а звідси не хочеться їхати...

Організатори цього заходу заслуговують на величезну подяку та підтримку: сільський голова Юрій Борисенко, Надія Слабковська. Безмежно вдячна Михайлишиній Ніні Пилипівні за те, що долучила мене до фестивалю шість років тому! Це жінка, яку я називаю «Рушійною силою».

Тамара Козій, учителька, с. Кононівка Черкаської області:

— Хочу подякувати за запрошення на фестиваль «Катеринина пісня». Які пісні, які виконавці! Чудові виступи були у всіх учасників. Та найбільше сподобались гурти: «Березичі» (Полтавщина), «Мальви» (с. Макіївка, Чернігівщина), «Черкаські цокотухи» (с. Кононівка, Черкащина), «Коралі» (смт Новооржицьке, Полтавщина), «Гречаники» (Велика Димерка, Київщина)... Виступ гурту «Гречаники» вразив тим, що дітей — учасників колективу — змалечку привчають до витоків українського народного епосу.

Тетяна Юшковець, керівник шкільного краєзнавчого музею «Духовна спадщина», с. Тарасівка Броварського р-ну Київської області:

— На фестивалі і в самій Богданівці я вперше. На душі — тепло і світло, відчуття, що доторкнулася до чистого, справжнього, живого, до мистецтва пензля, слова, звуку. У Богданівці царює Природа, не штучна, а майже первозданна. Богданівка заквітчана, такою любила її Катря. Отой зв’язок відчутний і сьогодні.

«Катеринина пісня»... Влучна назва. Пісня душі художниці: у ній радість і сум творчості. Добре, що програма фестивалю складена так, що тут звучать і пісні, і листи, і спогади. Також тут підтримують творчих дітей!

Усе щиро, без зайвого пафосу. Якби жива була Катря, безмежно раділа б цим талановитим людям, що зібралися з різних місць України на її честь.