Фото: Wikimedia Commons.
Якщо вам випаде їхати трасою Житомир — Чернівці або просто бувати у м. Старокостянтинові, не втратьте нагоду і за 15 км на схід від міста завітайте до с. Самчики — повірте, воно того варте. Адже там на вас чекають абсолютно неймовірні живі картинки із життя наших пращурів. Ці картинки, як ті уповільнені кінокадри, заворожують своєю одночасною реальністю і нереальністю: посеред села біля річки Случ перед вами довершеною оазою постає старовинний маєток із чудовим парком. Маєток, який має цікаву історію і живу, теплу душу. Життя цієї душі підтримує колектив працівників музею-заповідника. Це люди одержимо закохані у свою справу, і саме завдяки їм, ледь потрапивши сюди, ви почуваєтесь бажаним гостем.
Чисте повітря, що пахне медами, якась особлива патріархальна атмосфера мимохіть перетворюють вас на героїв якогось старого роману: чи то на юну романтичну панночку в довгій мереживній сукні, чи то на елегантного кавалера із різьбленою тростиною. І ось ви вже починаєте свою мандрівку в минуле...
Дещо з минулого
Саме у цій місцині, землі якої ще з ХVІ ст. належали князям Острозьким, серед порослих дубовими лісами пагорбів, мальовничих галявин і перелісків на початку ХVІІІ ст. закладає свій маєток Самчики, яке колись мало назву Замчики, прибулець із Мазовії (Польща) Ян Хоєцький. Проте справжнього розквіту маєток набув наприкінці ХVІІІ ст., коли ним заволодів гайсинський староста полковник Петро Чечель (1754 — 1843). Саме тут, у Самчиках, він вирішує створити свою резиденцію і, як годиться, розбити парк зі ставками, фонтанами і скульптурами. Для цього запрошуються кращі майстри Європи.
Кожна історична епоха вирізняється притаманною лише їй архітектурою. Наприкінці ХVІІІ ст. в Україні поширюється стиль класицизму, який у мистецтві початку ХІХ ст. отримав назву «ампір». Саме цей стиль домінував в архітектурі самчиківського ансамблю. Зокрема, його палацу, спроектованого польським архітектором Якубом Кубицьким. Декоратором інтер’єрів було прискіпливо обрано італійця Жана Батіста Цагляно.
Із зали в залу...
Художнє багатство маєтку виявляється навіть у невеликих деталях, у стилістичній цілісності, в обробці залів. Особливо вбирають око ліпні декори інтер’єрів кімнат. Ну, і, безперечно, не можна залишитись байдужим до висічених з пісковику скульптур левів, котрі свого часу стояли на сторожі при в’їзді до садиби, а нині — при вході до палацу. До речі, вираз «обличчя» левів аж ніяк не агресивний, швидше навіть якийсь грайливий чи потішно-сумний.
Палац побудовано так, що можна переходити з одного приміщення до іншого і навіть вийти до озера. Винятковим за художньою цінністю є так званий Японський кабінет, який має сферичну, неначе порцелянову, стелю і стінну нішу, в якій, імовірно, колись стояв бронзовий Будда. Це своєрідна родзинка палацу. Стіни розписано японським орнаментом — традиційні дракони, самураї, квіти. Деякі джерела навіть припускають, що розписував Японську кімнату сам М. Врубель.
Отак, перетікаючи із зали в залу, мимоволі дивуєшся, як тут усе до дрібниць продумано. Крізь великі вікна, що освітлюють кімнати, то тут, то там прозирають мальовничі куточки парку, прекрасні за будь-якої пори року. Навіть така, здавалося б, дрібниця додавала помешканню краси, а відтак приємного настрою господарям.
Садиба без парку — ніщо...
Можна було б ще і ще продовжувати розповідь про красу кімнат і оздоблень палацу, але все це треба бачити на власні очі, слухаючи «живий звук» розповіді екскурсовода. Додам лише кілька слів про паркову частину садиби. В Україні чимало старовинних парків. Однак люди здебільшого знають про Софіївку, Олександрію, Тростянець, Качанівку тощо. Але є й багато інших, не менш прекрасних парків, серед яких і парк у Самчиках. Приємно, що за останні роки тут так багато зроблено для популяризації цього архітектурно-паркового ансамблю. Раніше вважалося, що багата садиба без парку — то ніщо. Тому сил і коштів на створення зеленої зони не шкодували. Тож у маєтку в Самчиках також звертає на себе увагу те, що навіть від в’їзних воріт алея веде не до центрального фасаду, а до паркового — справжньої гордості господарів. Автором парку був відомий український ландшафтний архітектор, ірландець за походженням, Діонісій МакКлер. Він, до речі, створив в Україні понад 50 парків.
Основу парку в Самчиках становлять древні породи насаджень, характерні для цієї місцевості. Не можна не замилуватися пречудовою, розкішною липовою алеєю, вік дерев якої сягає 200 років. Місцеві жителі переказують давню прикмету: пройшовши алеєю і загадавши бажання, чекай неодмінного його здійснення. Спробуйте перевірити.
Фахівці нараховують тут до 160 видів дерев. Усіх не назвати. Паркова зона і нині з любов’ю доглянута, чиста і, неначе та дівчина, охайна, вмита й зачесана...
Треба сказати, що цьому маєтку навдивовижу пощастило. Він уцілів у часи революції, його не зачепили війни, він — один із небагатьох маєткових ансамблів, який зберіг свої первозданні риси. Можливо, саме тому тут так легко здійснити політ у часі, а потім так приємно знову і знову згадувати теплу гостинність старого маєтку, відчувати незбориме бажання повернутися сюди знову.
Хмельницька область.
