Норми Конституції України, котра є Основним Законом, є нормами прямої дії. Однак на практиці в повсякденному житті ми часто зустрічаємося з тим, що начебто правильні та красиві конституційні норми не діють, залишаючись лише декларативними. Чому так відбувається? Що робити, щоб Конституція була дієвою? Хто має нести відповідальність за виконання конституційних норм? Чи варто часто переписувати Основний Закон? Про це розмірковують народні депутати України.

Валерій Карпунцов, член Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:

— У Конституції згадано закони, тобто так звані конституційні закони — той самий закон про опозицію, про імпічмент президента. Однак цих законів у нас немає із 1996 року. І в цьому винна насамперед політична кон’юнктура. Немає персоніфікованої відповідальності ніде — ані в громадянському суспільстві між громадянами, ані нагорі між політичною елітою. Можна дурити людей: коли в опозиції, говориш одне, а приходиш у владу — інше. Був в одній партії, потім в іншій, чи зайшов у блок, змінив політичну команду — і жодної відповідальності. Якби була відповідальність, то і закони, і багато речей, що записані в Конституції, виконувалися б. Ба більше — кожна політична еліта намагається підігнати Конституцію під себе. Сегментарно змінюють той чи інший розділ — чи то розділ «Правосуддя», чи стосовно діяльності правоохоронних органів, чи перерозподілу повноважень між гілками влади. Це не системний підхід. Відбувається розбалансування Конституції, система стримувань і противаг порушується. Тому й бачимо постійні конфлікти між посадовцями, гілками влади, а соціальні гарантії не виконуються.

Слабкий парламент у парламентсько-президентській республіці — це слабкий контроль. А ніхто не хоче, щоб його контролювали, коли бюджет ділиться, потоки перерозподіляються. Тому йде огульна критика парламенту, мінімізація парламентаризму, висміювання персонально депутатів, щоб відволікти увагу. А де крадуть бюджетні кошти — там усе тихо і смирно.

Іван Крулько, голова підкомітету з питань державного фінансового контролю та діяльності Рахункової палати Комітету Верховної Ради України з питань бюджету:

— Коли в 1996 році парламент прийняв Конституцію України, то вона вважалася однією з найпрогресивніших і демократичніших у світі, вона передбачала захист прав людини, визначала баланси між інституціями влади. Але, на жаль, склалася така традиція, коли кожен новий президент намагався не виконувати Конституцію, не жити за нею та забезпечувати її виконання на всій території країни, а намагався підлаштувати під себе. Саме через це ми пережили декілька спроб змін до Конституції, які мали сумнівну законність, і відповідно отримали правовий хаос. Є декілька рішень Конституційного Суду щодо тлумачення Конституції, які суперечать одне одному. І не зрозуміло, який саме текст Конституції повинен діяти. Це все призводить до того, що можна одну й ту саму норму по-різному трактувати. І тому — маніпуляції.

Однак держава без Конституції існувати не може. І нам усе-таки доведеться зібрати формат конституційної ради з фахівців-правників, людей, які можуть мислити глобально, і прийняти в абсолютно легітимний спосіб той текст Конституції, який дійсно передбачить баланс між гілками влади і врешті-решт зніме двовладдя між президентом і прем’єром, і як фундамент дасть змогу будувати правову українську державу. Але водночас — якщо хочемо, щоб українські громадяни дотримувалися законів, то для початку потрібно президенту, міністрам, депутатам дотримуватися законів і Конституції. Тоді й люди їх дотримуватимуться.

Олег Купрієнко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України:

— У Конституції України визначено основні права і свободи громадян, устрій країни, систему влади. І там же визначено, хто є гарантом дотримання конституційних прав і свобод громадян: це — президент України, якого всенародно обирають. Історія України доводить, показує, що кожен гарант Конституції, прийшовши до влади, намагався (і робив це!) підлаштувати Конституцію під власні забаганки для узурпації влади. Так було за Кучми, за Ющенка, яскравий приклад — Янукович, і Порошенко змінював конституцію — особливо в частині судової гілки влади. Не виключення — і новообраний президент. А якщо президент починає порушувати норми Конституції, а не гарантувати їх виконання, то це називається «риба гниє з голови».

Якби головна посадова особа держави дотримувалася і вимагала від усіх гілок влади неухильного дотримування конституційних прав і свобод, у нас все було би гаразд. Люди не дурні, вони бачать, хто що робить. І говорити про те, що я змінюю Конституцію, бо це «вимога суспільства», бо «люди хочуть»... Так, можливо, люди хочуть сьогодні розігнати Верховну Раду, бо будь-яка влада на другий день стає ненависною народу. Переобравши владу, люди хочуть уже завтра отримувати високі зарплати, пенсії, гідний рівень життя. Однак це інертний процес, він за день не робиться. Якщо йти за таким принципом, то Конституцію треба змінювати щодня. Але такого не повинно бути в правовій державі. Має бути верховенство право, а Конституція повинна мати найвищу юридичну силу. На жаль, цього не відбувається. Яскравий приклад — указ про розпуск парламенту. Якщо хочемо порядку в державі, щоб Конституція була нормами прямої дії, найголовнішим законом життя, гарант Конституції має давати нам приклад. На жаль, майже 30 років ми цього не спостерігаємо.

Григорій Шверк, член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики:

— Президент є гарантом Конституції. А виконувати конституційні позиції має кожна державна установа та інституція — Верховна Рада у своєму розрізі, Кабінет Міністрів у рамках своїх повноважень. На жаль, наша Конституція не відповідає нашому реальному життю, чи навпаки — наше життя не відповідає Конституції. Її треба змінювати, бо всім зрозуміло, що Україна не є багатою державою, і забезпечити стовідсотково, наприклад, безоплатне медичне обслуговування чи освіту держава не в змозі. Так само держава не може сьогодні забезпечити нормальною пенсією всіх людей. Хто б не був при владі, яким би не був президент чи Верховна Рада, але економічний стан країни наразі такий, що це неможливо. І найближчим часом життя не відповідатиме всьому тому, що написано в Конституції. Треба розуміти, що так буде.

Змінювати Конституцію в частині звуження прав людини можливо лише через референдум. Я впевнений, що сьогодні референдум не дасть змоги змінити Конституцію в частині зменшення державних гарантій. Хоча об’єктивно держава не може нести цей тягар. Треба спокійно до цього ставитися і все-таки намагатися, щоб наше законодавство відповідало здоровому глузду. Як наразі робимо з медичною реформою — є частина медичних послуг, без яких людина не може вижити, і це держава має забезпечити. Але держава не може забезпечити дуже складні операції, приміром, з онкології, і потрібно чесно про це сказати: ось такий набір послуг — це держава гарантує і зобов’язується забезпечити кожній людині, а ось за таке людина має або сама сплачувати, або разом з державою частками, або людям малозабезпеченим буде безоплатно, а інші мають шукати гроші.

Олена Сотник, секретар Комітету, голова підкомітету з питань адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу (ЄС), забезпечення його відповідності зобов’язанням України в рамках Ради Європи (РЄ) та оцінки відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції:

— Як човен назвете, так він і попливе. На превеликий жаль, ще в 1996 році, коли приймалася Конституція, до неї було закладено певні ваги-противаги влади, які й призвели до розбалансування. Наприклад, у Конституції немає чіткого механізму відповідальності вищих посадових осіб держави — зокрема і президента, розділення виконавчої влади. Хто такий президент? Виконавча гілка влади? Ні. А повноваження виконавчої влади він має. І водночас уряд має. Плюс частина повноважень не властиві, плюс негативна практика, зокрема і нинішнього парламенту, коли вносилися законодавчі зміни, які не відповідали Конституції або навіть напряму їй суперечили. Надання президентові невластивих повноважень — ні для кого не секрет, що більш як 20 різного роду повноважень у чинних законах на сьогодні не відповідають Конституції.

Щоб Конституція була дієвою, законодавчий орган країни першим має показувати приклад. Якщо сам гарант Конституції та в парламенті не поважатимуть Конституцію, то вимагати цього від людей дуже важко. Перше й ключове, що потрібно зробити — розпочати її виконувати вищим посадовим особам держави. Деякі зміни до Конституції мають стратегічно важливий характер. Якщо суспільні відносини змінюються, звичайно, потрібне й оновлення, конституційні зміни. Певні зміни є абсолютно обґрунтованими — скажімо, про стратегічний курс до НАТО і ЄС. Це правильно, коли стратегічні курси держави вносяться до Конституції, вони стають загальнообов’язковими для всіх, і насамперед для державних службовців. Але є і питання революційної доцільності, з якою вносяться конституційні зміни. І дуже часто грішили тим, що використовували Конституційний Суд, щоб маніпулювати положеннями Конституції, скасування чи навпаки набуття чинності окремих конституційних норм не в зовсім правовий спосіб — це все дуже небезпечно. Конституція має бути чимось священним, це така собі юридична Біблія, за якою маємо жити, і яка має містити заповіді, обов’язкові для всіх членів суспільства.

Леонід Ємець, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя:

— Є декілька варіантів, як люди в державі й держслужбовці ставляться до Конституції та законів. Наприклад, у Великій Британії, де немає Конституції, але є розуміння, що таке закон, сама ідея не персонального голосування, щоб депутат голосував чужою карткою, є неприпустимою і сприймається не інакше як жарт. Тим часом в Україні, якщо немає чітких заборон, «мінного поля», де крок вправо — крок уліво закінчувався б жорстким невідворотним покаранням, обов’язково хтось скористається можливістю обійти закон.

Перший варіант — наявність традиції дотримування закону. Якщо така традиція є, то далі все простіше — і закони, і Конституція є рамковими, і вони виконуються по суті й по духу. Якщо ж традиції дотримування закону немає, тоді законодавець, держава повинні постійно встановлювати бар’єри, щоб не обійти закон. Ті, хто хоче обійти закон, шукає лазівки, а законодавець їх закриває. Це не найкращий шлях, але в разі відсутності традицій — єдиний шлях, яким можна примусити до виконання законів. Власне і серед самих законодавців бачимо кричуще недотримання прямих норм Конституції, неособисте голосування — яскравий тому приклад. Якщо депутат, який має бути прикладом дотримання закону і правової поведінки, цього не робить, то це спонукає інших громадян брати приклад з таких депутатів. Якщо влада, яка ділиться на законодавчу, виконавчу та судову, сама постійно демонструватиме дотримування законів, то і все суспільство приєднається до такого руху. Оскільки доброї волі не завжди достатньо, покарання за недотримання закону представників влади має бути максимально жорстким. Бо це формує правову культуру держави, і на сьогодні єдиний дієвий метод і спосіб.

Ігор Шурма, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я:

— Ми маємо одну з найкращих конституцій у світі, де гарантом дотримання прав і свобод людини є президент, де чітко прописані повноваження виконавчої, представницької і судової гілок влади. Але ці структури наповнюються людьми. І доти, доки у свідомості кожної людини не буде викарбувано, що всі свої дії я повинен координувати з вимогами Конституції, доки кожна людина не дотримуватиметься норм Конституції, вона не матиме права вимагати того самого від влади. Виконання Конституції та її дотримання — це передусім обов’язок самих людей. А гарант Конституції та інші гілки влади повинні дивитися, чи є порушення Конституції, чи вона виконується.

Якщо ти не здатен зупинитися, їдучи на машині, на червоне і жовте світло, порушуєш правила дорожнього руху, у тебе вже в підсвідомості закладається, що ти порушник. Якщо немає усвідомлення, що я маю бути першим солдатом на сторожі Конституції, ніколи не зможемо говорити про її ефективність.

Ось у кулуарах Верховної Ради — портал Конституції, книгу відкрито на сторінці 10, де в статті 4 записано, що в Україні існує єдине громадянство. А скільки в нас людей мають не одне громадянство — угорські, румунські паспорти, карти поляка... Якщо все списуватимемо на президента, яким би він не був, а в підсвідомості людей буде закладено, що ми її топчемо, нічого не зміниться. Від громадян України насамперед залежатиме, діятиме Конституція чи ні. Доки кожен державний чиновник не усвідомить, що він має на роботі розмовляти українською мовою, жоден закон його робити це не змусить. Насильство призводить до зворотного. 70 років зусиль комуністів русифікувати Україну до чого призвели? До розвалу однієї з найпотужніших імперій світу.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.