(про роботу Міжнародного наукового симпозіуму «Епоха Голодомору у мовній та концептуальній картинах світу»)

Нещодавно в Національній академії наук України (м. Київ) відбувся Міжнародний науковий симпозіум «Епоха Голодомору у мовній та концептуальній картинах світу», де вперше в новітній історії України мовознавчий та літературознавчий дискурси стали центральними під час обговорення теми Голодомору. В партнерстві організаторами заходу виступили Український науково-дослідний центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, Науково-освітній консорціум вивчення Голодомору (HREC, Канада). У форумі взяли участь понад 40 науковців із різних регіонів України. Долучилися до дискусій також відомі вчені з Австрії, Канади, Польщі та ін.

Ключовою на форумі була доповідь «Голодомор і терор проти української мови» Міхаеля Мозера (на знімку), професора мовознавства Інституту славістики Віденського університету, професора Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького університету імені Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі, президента Міжнародної асоціації україністів (м. Відень, Австрія). Доповідач виокремив такі три питання: 1) інтернаціоналізація і українізація; 2) діалектика українізації, або ж «вбивча» діалектика українізації; 3) українізація по-більшовицьки.

«Активну працю над розвитком української стандартної мови та її поширенням насамперед повинні виконувати українські інтелігенти-письменники та вчителі. Більшовики, зрозуміло, їм не довіряли. Письменники були під пильним контролем партії. Коли Микола Хвильовий висунув гасло «Геть від Москви!», яке практично означало лише вимогу побудувати українську культуру і літературу за зразком європейських традицій незалежно від російських, то цю тезу 1926 року було миттєво затавровано як теоретичне оформлення українського фашизму», — наголосив професор Міхаель Мозер.

Упродовж двох днів учасники дискутували довкола цілого комплексу важливих наукових проблем, широту яких засвідчують назви секцій:

— лінгвокультурні аспекти осмислення Голодомору;

— фольклорні тексти про Голодомор: розкодування закодованих смислів;

— «новояз» у радянському тоталітарному дискурсі;

— комунікативні практики в епоху і після Голодомору: приватний та публічний виміри;

— мова влади і влада мови в епоху Голодомору;

— наративи Голодомору і культурна свідомість української літератури;

— із вчителями — на урок. Нові академічні знання, міжпредметні зв’язки, інноваційні методики у викладанні теми Голодомору: як це працює;

— омовлення травми Голодомору: пошук нових стратегій мовомислення і наукового письма.

Дослідники передовсім звернули увагу на масштаби мовного впливу тоталітарної системи на особистість, вбачаючи в «новоязі» засіб придушення духовності, індивідуальності, свободи думки. Про це говорила, зокрема, Лариса Масенко, професорка кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія», провідна наукова співробітниця Інституту української мови НАН України, докторка філологічних наук (м. Київ), виголосивши доповідь на тему «Концепт «простої радянської людини» як інструмент знеособлення суспільства». Варто згадати одне зі знакових видань Лариси Масенко «Мова радянського тоталітаризму» (K.: TOB Видавництво «КЛІО», 2017), в якому, власне, мову радянського тоталітаризму авторка розглянула у двох аспектах: як мову великого ошуканства, що створювала світ словесних фікцій, призначених приховувати огидну дійсність, і як мову державного тероризму, антилюдську суть якої розкрито на основі аналізу текстів комуністичних вождів і документів каральних органів. Окрему увагу науковець приділила осмисленню деструктивних явищ у родинних стосунках та безпрецедентній уніфікації національного життя народів СРСР у період панування комуністичного режиму. Важливі думки висловив (по скайпу) Роман Сербин, професор-емерит Квебецького університету (м. Монреаль, Канада), котрий наголосив на тісному зв’язку між трагедією Голодомору 1932—1933 років і лінгвоцидом української мови, представивши їх складовими геноциду українського народу. Натомість кандидатка історичних наук, вчена секретарка Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності Леся Онишко розповіла про укладання словника радянсько-українських термінів «Евфемізми періоду/доби Голодомору», означивши, що влада часто зверталася до їх використання для маніпулювання свідомістю людей. Завідувач відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України, доктор філологічних наук, професор Василь Сокіл (м. Львів) та професорка кафедри української фольклористики імені Філарета Колесcи Львівського національного університету імені Івана Франка, докторка філологічних наук Ганна Сокіл (м. Львів) розкрили компаративні засоби вираження та емоційно-експресивну лексику в фольклорній прозі про Голодомор. Ірина Захарчук, професорка кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету, докторка філологічних наук (м. Рівне), і Марина Варданян, доцентка, в.о. декана факультету іноземних мов Криворізького державного педагогічного університету, кандидатка філологічних наук (м. Кривий Ріг), вели мову про наративи Голодомору і культурну свідомість української літератури. Зокрема, Ірина Захарчук зауважила, що твори української літератури на тему Голодомору 1932—1933 років в Україні розкривають причини голоду, переживання людей на межі життя і смерті, а також містять ознаки документалістики, фактографічності і психологізму. Сучасна українська література, на думку професорки, шукає відповіді на виклики й дилеми трагедії Голодомору.

Пізнавальною та цікавою була розмова про комунікативні практики в епоху і після Голодомору. Аґнєшка Матусяк, завідувачка відділу україністики Інституту слов’янської філології, керівниця Центру постколоніально-посттоталітарних студій Філологічного факультету Вроцлавського університету (м. Вроцлав, Польща) виголосила доповідь на тему «Від симфонії до какофонії: Донбаський дискурс у фільмах Дзиги Вертова, Ігоря Мінаєва та Сергія Лозниці», розкривши генетичний код травматичної пам’яті українців як етносу. Важливий і актуальний концепт про травму в доповіді «Травматична» їжа у пізньорадянському кіно (середина 1960-х — середина 1980-х років)» представила Олена Стяжкіна, старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини ХХ століття Інституту історії України НАН України, докторка історичних наук, професорка (м. Київ). Дослідниця запропонувала оригінальний погляд на проблему пам’яті та постпам’яті крізь призму нестачі та надлишку їжі та етики харчування і травматичний вплив є/нема «що їсти?» на світогляд майбутніх поколінь. А кінорежисерка, режисерка, сценаристка кінокомпанії «Пронто фільм», викладачка кафедри режисури телебачення Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і ТБ імені Карпенка-Карого (м. Київ) Вікторія Трофіменко говорила про виклики сучасної кіномови та розповіла про свій проект художнього фільму про Голодомор «Яків».

Практичний блок симпозіуму вели студенти — випускники ІІ Літньої школи міжнародної методлабораторії для освітян «Verba Magistri» Олександра Бикова, Сергій Колісніченко, Олена Яблуновська. Вони представили бінарний урок з історії України та української літератури, застосувавши інноваційні методики у викладанні теми Голодомору. Після уроку відбувся круглий стіл «Викладання у середній і вищій школах теми Голодомору — геноциду українського народу: нові змісти сучасної освіти», під час якого обговорили способи посилення міжпредметних зв’язків у школах і вищих навчальних закладах, а також інтеграції історії України, української літератури, образотворчого і музичного мистецтв при викладанні тематики Голодомору.

У рамках симпозіуму відбулася спеціальна подія — відкриття виставки дитячих малюнків про Голодомор учасників ІІІ Конкурсу наукових і мистецьких робіт імені Володимира Маняка та Лідії Коваленко. Експозицію прокоментував Андрій Маслюк, старший науковий співробітник Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, кандидат психологічних наук (м. Київ), котрий наголосив на психологічному осмисленні травматичних подій 1932—1933 років у сучасній Україні, акумулювавши асоціації і наративи нащадків.

Наприкінці роботи симпозіуму Людмила Гриневич, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), докторка історичних наук, і Аґнєшка Матусяк, завідувачка Відділу україністики Інституту слов’янської філології, керівниця Центру постколоніально-посттоталітарних студій Філологічного факультету Вроцлавського університету (м. Вроцлав, Польща), підписали угоду про співпрацю щодо вивчення теми Голодомору і популяризації наукових досліджень.

Отже, у фокусі симпозіуму перебував комплекс проблем, пов’язаних з осмисленням ціннісних параметрів мови радянського тоталітаризму і радянського дискурсу ненависті. Аналіз доповідей, виступів і дискусій засвідчив ефективність спільної праці вчених, зокрема літературознавців, істориків, лінгвістів, психологів, кінорежисерів, освітян, юристів та ін., а також потребу постійного діалогу науковців із суспільством. Адже, як зазначила науковець Леся Онишко, сьогодні видається доречним поширювати серед усіх верств населення правду про Голодомор як гуманітарну катастрофу ХХ століття, надавши їй загальнолюдського звучання. Вбивство мільйонів у 1932—1933 роках — не статистика і не спроба примітивного змагання, а особистісна трагедія. Втрата кожного життя є недопустимою ціною за досягнення будь-яких політичних або ідеологічних цілей. Нашу українську пам’ять треба вберегти та зуміти передати її наступним поколінням.

Галина ВОЛОЩУК,

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри філології

Коломийського навчально-наукового інституту

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника»,

учасниця Міжнародного наукового симпозіуму

«Епоха Голодомору у мовній та концептуальній картинах світу».