Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Світло в під’їзді може горіти і вдень, і вночі. Переважна більшість мешканців багатоквартирних будинків щиро вважають, що це світло та електроенергія — дармові. А оскільки не приходять рахунки, то й економити не потрібно.

Такі думки розвіяв наш постійний передплатник хмельничанин Ярослав Тарасенко: за це світло платить кожен із нас. Але витрати ці не тільки не потрібні, а ще й шкідливі. І не тільки для нашого гаманця, а ще й для екології.

Чоловік не полінувався, пішов до своєї управляючої компанії (УК) і попросив зробити розрахунки. Там повідомили: в під’їзді немає жодного безплатного кіловата — за все платять УК. Відповідно до показів свого лічильника, вони бачать, скільки електроенергії витратив той чи інший будинок у місцях загального користування. Потім середньомісячний показник ділять пропорційно на всіх. Саме ця цифра входить як одна із складових до плати за послуги управління будинком.

Хмельничанин Ярослав Тарасенко пропонує управляючим муніципальним компаніям свою ідею економії електроенергії.

Фото автора.

Приміром, за даними, які повідомив начальник Хмельницького міського управління ЖКГ Василь Новачок щодо будинку, де живе наш читач, в середньому за місяць п’ятиповерхівка з п’яти під’їздів споживає 1800 кіловатів електроенергії. Думається, правильно було б поділити це число на кількість квартир чи хоча б людей, які в них зареєстровані і користуються цим світлом. Та насправді вона чомусь розподіляється відповідно до метражу квартири. Логіки немає, бо від кількості кімнат у помешканні ніяк не залежить те, чи доводиться йти освітленим під’їздом, чи темним. Зате є одвічний стандарт ділити все саме на оті квадратні метри.

Так от, якщо повернутися до нашого читача, то за свою сорокаметрову квартиру щомісяця він сплачує за світло в під’їзді до 13 гривень. Над тим, чи варто так багато споживати, задумався після того, як разом із сусідами поставили у своєму тамбурі енергозберігаючу лампочку та автоматичний вимикач. Потім підрахував: якщо користуватися світлом за таким принципом, то за місяць довелося б платити не більш як три гривні.

Для когось така різниця може видатися зовсім неістотною. Але Ярослав Григорович мислить набагато масштабніше. З’ясувалося, за офіційними даними, торік його багатоповерхівка використала на освітлення під’їздів понад 22 тисячі кіловатів електроенергії. За це управляюча муніципальна компанія (УМК) сплатила ПАТ «Хмельницькобленерго» 37,56 тисячі гривень. Та зауважте, гроші перераховувала УМК, а насправді їх платив кожен мешканець. До того ж не за тарифом у 0,9 гривні за кіловат, як це мало б бути за мінімального споживання, а по 1,68.

Здавалося б, така дрібниця, а сума виявилась кругленька. От вам і часткова відповідь на запитання, за що ми платимо.

У своїх підрахунках Ярослав Григорович не зупинився. Досвід і знання теплоенергетики дають йому змогу підрахувати: для того, щоб отримати таку кількість енергії, яка пішла на під’їзди тільки його будинку, треба спалити одинадцять(!) тонн вугілля. Вражає, чи не правда? У що це виливається в масштабах однієї вулиці? А міста? Навіть уявити важко. І все це — лише «дармова» лампочка, яку ніхто не хоче вимкнути в під’їзді.

— Ситуацію можна змінити, якщо освітлення хоча б у тамбурах під’єднати не до жеківських лічильників, а до квартирних, — переконаний Тарасенко. — Тоді багато хто подумав би, чи потрібна йому лампочка-сотка біля порогу і чи варто їй світити цілодобово.

Хоча Ярославу Григоровичу вже за вісімдесят, він заряджений прогресивними ідеями так, що й не кожному молодому чиновнику взятись до нього. Турбується не так за себе чи за свій будинок, як за те, щоб раціональною, економною, а головне — екологічною була вся наша держава. Тож узявся переконати місцеву владу, що потрібно провести зміни в обліку «під’їздної» електроенергії. І з певним оптимізмом дізнався, що ті його начебто й підтримують: управління ЖКГ підтвердило, що теперішні правила призводять до перевитрат електроенергії, в муніципальній компанії готові навіть надати електриків, щоб ті під’єднали освітлення до квартирних лічильників. І тепер залишилось діло за малим — переконати в доцільності цього всіх мешканців.

Попри свій поважний вік Ярослав Григорович готовий робити і це — скликати збори, переконувати кожного. Та вважає, що це справа не лише його будинку. Такі заходи мали б бути внесені в плани зі створення енергоощадного міста.

У Хмельницькому робиться чимало для того, щоб отримати таке звання. Чотири роки тому навіть було прийнято «План дій сталого енергетичного розвитку міста Хмельницького на 2015—2025 роки», за яким місто зобов’язується зменшити викиди вуглекислого газу на 20 відсотків шляхом запровадження в себе енергоощадних заходів та поширення використання поновлюваних джерел енергії. Енергоощадні вуличні світильники, лампи в під’їздах, використання сучасних когенераційних установок в котельнях, встановлення сонячних панелей на бюджетних установах — усе це та багато іншого — кроки на цьому шляху. І, думається, ідея нашого читача теж могла б прислужитись у справі енергоощадливості та збереження екології. До того ж не тільки хмельничанам.