Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Духмяне українське літо в розпалі: квітнуть польові трави, наливаються силою колоски пшениці, гудуть бджоли-трудівниці, триває косовиця. Та не лише працею цими днями заклопотані люди. З яскравими вогнищами, вінками та магічними обрядами наближається чудодійний день — Купайла, яке поєднало чимало закоханих.
Чари і трави
Здавна вважалося, що у найкоротшу ніч року (традиційно Купайла святкували 22 червня!) не можна спати, адже ходить щастя по землі. Цієї ночі дерева переходять із місця на місце, розмовляють між собою тварини і трави, річки на мить перетворюються на срібло, а заховані скарби світяться.
Крім того, пробуджуються природні сили, які населяють ліси, поля, озера й річки. Відьми й перевертні, домовики й русалки, лісовики й мавки аж до 2 серпня (Іллі) залишають свої підземелля і водойми, збираються на збіговиська-шабаші, а потім розлітаються по світу пакостити людям. Знаючи це, господарі намагалися захистити свій дім і худобу: навколо хати попід стріху, а також у стайнях розкладали кропиву, гілочки осики, ліщини та листя лопуха, забивали в стовпці залізні зуб’я від борони. Щоб відьми не вкрали у корів молоко, їх не випасали, а на ніч ґаздині заганяли телят до корів.
Також удосвіта напередодні Купайла дівчата, співаючи, йшли на левади та в ліс запасатися природними ліками: травами, коріннями, які мали у цей день особливу цілющу силу. Полин, звіробій і кропиву кріпили у себе на поясі і не знімали до закінчення купальських розваг. А у святковий вінок обов’язково вплітали запашну м’яту, васильки, чебрець, медунку та любисток. Особливого значення дівчата надавали терлич-траві. Кріпили її на поясі і примовляли: «Терлич-терлич, хлопців поклич!».
Оскільки Купайло — свято молодості й кохання, старші люди ще пам’ятають звичай уславлення материнства. Дівчата потайки збиралися по дев’ять осіб біля водойми, обирали з-поміж себе найвродливішу, і та проводила захисний і зцілюючий обряд. У ритуальній чаші готували відвар із лікарських трав, а потім красуня брала лебедине перо й малювала тим настоєм на тілі подруг дев’ять захисних ліній, щоб «відьомське око» не вразило репродуктивних функцій дівчат. Усе мало значення в обрядодії: дев’ять дівчат, дев’ять ліній відповідали дев’яти місяцям до народження дитини, а лебедине пір’я пов’язували з Лебедем — уособленням Білобога, бога щастя, світла і добра.
Купайло та Марена
Основними дійовими особами на магічному святі були фігури Купайла та Марени. Їх прикрашали квітами, стрічками, ягодами... На Марену чіпляли намисто, а інколи й бублички з пряниками, які перед її утопленням розбирали. Хлопці у свою чергу готували хмиз на купальське вогнище, адже воно мало горіти майже всю ніч, щоб обороняти й очищувати, а також купу кропиви для дитячих розваг.
Щойно за обрієм ховалося сонце, а на небі розсипалися яскраві зірки, селяни сходилися на пагорб понад річкою.
Хмиз підпалювали «живим вогнем», який добували тертям тріски об старе колесо. Молодь веселилася: дзвінко співала купальських пісень, грала на музичних інструментах та водила по колу за сонцем хороводи.
Дорослі участі у дійстві не брали, адже ці гуляння мають виразний шлюбний характер: дівчата й хлопці приглядають собі пару.
Коли вогонь прогорав та осідав, молодь починала стрибати через багаття, примовляючи: «На силу, на здоров’я, на красу, на врожай», очищаючись вогнем від лиха на весь наступний сонячний рік. А та пара, яка уподобала одне одного, перестрибуючи через язики полум’я, перевіряла міцність своїх почуттів на майбутнє.
За веселими забавами приходить ніч. Дівчата поспішають до берега — наставав час урочисто топити Марену та Купайла і пускати віночки на воду за течією. У воду кидають квіти, трави, кропиву (оберіг від русалок) та починають купатися й обливатися водою. Потім молодь ласувала варениками з сиром, пампушками й уквітчаним короваєм.
Символ сонця і ключ до скарбів
На святі неодмінно мало бути старе колесо від воза — символ сонця. Його обмотували ганчірками, соломою, гілками берези, промащували смолою чи дьогтем (щоб довше горіло), підпалювали і пускали з гори у річку, щоб поєдналися вогонь і вода. Палаюче колесо з гуркотом летіло, розсипаючи іскри, і за народними уявленнями знищувало на своєму шляху всяку нечисть, лихо й хвороби.
Ближче до опівночі найвідважніші йшли шукати улюблене зілля нечисті — цвіт папороті. Здобути його вкрай важко, а знайшовши, треба сховати за пазуху і йти з лісу не озираючись, що б вам не чулося й не ввижалося. Бо якщо людина не витримає й озирнеться — одразу впаде мертвою... Хоча тому, хто знайде квітку папороті, відкриється багато таємниць, скарбів та чарівних сил; він розумітиме мову тварин і птахів, та щасливим не стане, адже природа цієї сили — нечиста.
Досвітнього ранку 7 липня варто пройтися по вранішній росі, щоб позбавитися хвороб, додати краси та зустріти сонце. Або сходити до лазні і попаритися свіжими віниками з березових гілок і листя папороті.
Отак минає магічне свято уславлення молодості й кохання, в яке одні шукають скарби, а інші знаходять своє щастя. І ще не одне покоління українців бентежитимуть і надихатимуть духмяні вінки і чарівне багаття Купальської ночі.
